Цивільні справи: листопада 2023

	ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ	примітки
І. Загальні положення:
1.1. Порядок застосування позовної давності

Позовна давність поширюється на відповідні правовідносини (цивільні чи адміністративні) згідно з вимогами закону, адже застосування відповідних норм закону, зокрема глави 19 «Позовна давність» ЦК України чи глави 8 «Строки» КАС України, залежить від того, у порядку якого судочинства підлягає розгляду справа – цивільного чи адміністративного.

Так, відповідно до частини першої статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Постанова ВСУ: від 12.10.2016 № 6-2154цс16

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Тобто упродовж дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення. Тлумачення цієї норми, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (синонім «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави стверджувати, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у

спорі суд не застосовує позовну давність.

Тобто цією нормою встановлені суб'єктивні межі застосування позовної давності, а саме: передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв'язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі.

Таким чином, позовна давність, як загальна, так і спеціальна є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні.

Виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин та аналізу норми розділу V ЦК України «Строки та терміни. Позовна давність» у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність не може застосовуватися за жодних обставин, оскільки можливість її застосування пов'язується лише з наявністю про це заяви сторони у спорі.

Таким чином, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність. Постанова ВСУ: від 17.02.2016 № 6-1844цс15, 18.03.2015 № 6-25цс15

За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідно до частини першої статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним

судом її заяви про застосування позовної давності.

Оскільки стаття 267 ЦК України є нормою матеріального права суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування строків позовної давності.

Постанова ВСУ: від 30.09.2015 № 6-780цс15, 02.03.2016 № 6-2307цс15

За змістом частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду (стаття 303 ЦПК України), тому заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Апеляційним судом на стадії апеляційного провадження правомірно та у межах наданих повноважень застосовується позовна давність за заявою, зробленою стороною у спорі під час розгляду справи в суді першої інстанції, до ухвалення рішення по суті спору.

Постанова ВСУ: від 11.02.2015 № 6-246цс14

1.2. Зміна тривалості позовної давності

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

6.	Оскільки Умови надання споживчого кредиту фізичним особам, пунктом 5.5 яких передбачено збільшену позовну давність тривалістю в п’ять років, не містять підпису боржника (відповідача), то домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає. Постанова ВСУ: від 04.11.2015 № 6-192цс15
	Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Сторони досягли згоди й уклали договір, в якому передбачили, що позовна давність, встановлена законом, збільшена за домовленістю сторін до п'яти років, що відповідає вимогам зазначеної норми та свідчить про дотримання позивачем строків позовної давності Постанова ВСУ: від 24.09.2014 N 6-144цс14, 23.12.2014 № 3-193гс14(№907/1214/13)
1.3. Позовна давність у разі зміни сторін у зобов'язанні
7.	Згідно зі ст. 59 Господарського кодексу України у разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта. При розгляді справи судами встановлено, що відповідно до витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ТОВ-2 є правонаступником ТОВ, а відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб–підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Оскільки ТОВ як правонаступник прийняло на себе всі права та обов'язки іпотекодавця за

підстав.

Постанова ВСУ: від 23.11.2016 № 3-1077гс16 (9/17-4233-2011)

10.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов’язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов’язання є прострочення – невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша сттатті 261 ЦК України).

Відповідно до частини п’ятої статті 261 ЦК України за зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Постанова ВСУ: від 02.11.2016 № 6-1174цс16

11.

Встановивши, що інвестиційним договором строк виконання зобов’язання відповідача з передачі позивачеві

Окрема думка судді Верховного Суду України Шицького І.Б.:

З прийнятою 20.04.2016 постановою не можна погодитися з наступних підстав.

Частиною першою статті 11123 Господарського процесуального

площ реконструйованого Санаторію обумовлено тридцятиденним строком з моменту введення об’єкта в експлуатацію (тобто з 20 червня 2007 року), суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли помилкового висновку, що днем, коли позивач міг дізнатися про порушення своїх прав, є 27 лютого 2014 року – дата отримання від відповідача листа про відмову у виділенні частки за інвестиційним договором з підстав закінчення терміну дії Договору, а отже позовна давність, у межах якої могло бути заявлено вимогу про виконання відповідачем зобов’язань за Договором з передачі зазначених площ, сплив у 2010 році, а тому за наявності заяви відповідача про застосування позовної давності у задоволенні позову слід відмовити на підставі ст. 267 ЦК.

Постанова ВСУ: від 20.04.2016 № 3-173гс16(№ 907/584/14)

кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, визначеними розділом ХІІ1 цього Кодексу, з особливостями встановленими цим розділом, тобто розділом ХІІ2 .

Згідно ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Більшістю суддів ці положення закону не враховані і встановлено фактичну обставину, що днем, коли позивач міг дізнатися про порушення своїх прав на частку у майні є не 27 лютого 2014 року, а день який наступає по закінченні тридцятиденного строку з моменту введення об'єкта у експлуатацію, тобто з 20 червня 2007 року.

При цьому не враховано, що факт початку перебігу позовної давності з 27 лютого 2014 року об'єктивно встановлено апеляційним судом при скасуванні рішення суду першої інстанції з підстав неповноти встановлення фактичних обставин справи і недотримання вимог закону щодо оцінки доказів.

Висновок більшості суддів мотивований загальним посиланням на інвестиційний договір між сторонами № 7 від 7 травня 2004 року. Конкретні положення його змісту про порядок, умови та послідовність здійснення сторонами їх прав та обов'язків, та обставини його виконання, які з належною повнотою встановив суд апеляційної інстанції, більшістю суддів не враховані і висновки апеляційного суду не спростовані. Таким чином, більшість суддів не тільки вийшла за межі перегляду справи Верховним Судом України, але й прийняла постанову, якою залишено в силі рішення суду першої інстанції, яке не відповідає вимогам закону. Фактично неоднаковість застосування норм матеріального права про позовну давність, яку мав на меті усунути Верховний Суд України, звелася до заміни обставин справи шляхом виходу за межі процесуальної компетенції.Тому з прийнятою постановою погодитись не можна, законних підстав для задоволення заяви про перегляд судових рішень не було.

12.

Положення договору, в якому сторони встановили, що позовна давність за вимогами про стягнення неустойки (пені) починає перебіг не з моменту прострочення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотного відрахунку шести місяців від дати звернення з претензією або позовом, суперечить вимогам частини шостої статті 232 ГК України, частини другої статті 260, статті 261 ЦК України, оскільки порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Постанова ВСУ: від 30.09.2014 №3-120гс14 (904/9083/13), 28.01.2014 №3-39гс13 (5002-33/4081- 2012), 28.01.2014 №3-40гс13 (5002-11/4112-2012), 11.12.2012 №3-62гс12 (10/065-11), 11.12.2012 №3- 61гс12 (15/046-11)

1.5. Зупинення перебігу позовної давності

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, суди належним чином не дослідили ті обставини, що перебіг позовної давності зупиняється у разі відстрочення виконання зобов’язання на підставах, встановлених законом (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК), зокрема, і у випадку мораторію на задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство відповідача. А оскільки в подальшому провадження у справі про банкрутство відповідача припинено з набранням законної сили ухвали суду від 29.12.2014, то припинено також і дію мораторію на задоволення вимог кредиторів, у зв'язку з чим позивач і звернувся до суду з відповідним позовом про стягнення 23.03.2015.

Постанова ВСУ: від 27.04.2016 № 3-269гс16(№ 916/1263/15-г)

13.

1.6. Переривання перебігу позовної давності

14.

15.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто, позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому якщо виконання зобов’язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Суди повинні дослідити графік погашення кредитної заборгованості та встановити чи передбачають умови кредитного договору виконання зобов’язання частинами або у вигляді періодичних платежів, і у випадку вчинення боржником оплати чергового платежу, чи не свідчить така дія про визнання лише певної частини боргу, а відтак така не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Постанова ВСУ: від 09.11.2016 № 6-1457цс16, від 09.11.2016 № 6-2170цс16

За частинами першою, другою статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку. Позовна давність переривається у разі пред’явлення особою позову до одного із кількох

Зуєвич Л.Л., Вітюк Р.В. ©® 11

16.	боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Судовий наказ відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги. Ураховуючи, що судовий захист права кредитора (виконавця послуг) на стягнення грошових коштів можна реалізувати у позовному провадженні та шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором (виконавцем послуг) заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг позовної давності. Постанова ВСУ: від 13.01.2016 № 6-931цс15
	За змістом статті 257, частини другої статті 264, частин четвертої, п’ятої статті 267 Цивільного кодексу України, частини першої статті 118, частини першої статті 122 Цивільного процесуального кодексу України перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися не в разі будь-якого направлення позову поштою, а здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства, зокрема статей 109, 119, 120 ЦПК України. Якщо судом у прийнятті позовної заяви відмовлено або її повернуто, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подача позову з недодержанням правил підсудності. Постанова ВСУ: від 02.12.2015 № 6-895цс15
1.7. Порядок обчислення закінчення позовної давності
17.	Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Отже, певний період часу, початок якого визначений календарною датою або подією, починається з наступного дня після вказаної дати або дня настання події, які у свою чергу до цього строку не включаються.

Частинами першою, п’ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253–255 цього Кодексу. Строк як часова категорія характеризується не тільки початковим, а й кінцевим моментом.

За змістом частин першої, третьої статті 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць і число останнього року строку, а коли він визначений місяцями, то у відповідне число останнього місяця строку.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції установив, що за кредитним договором позичальник зобов’язався щомісяця до 10-го числа (включно) кожного календарного місяця погашати заборгованість за кредитом та нараховані проценти за користування кредитом, та дійшов висновку, що перебіг трирічної позовної давності починається з наступного дня після дня внесення щомісячного платежу, передбаченого кредитним договором, тобто з 11 листопада 2011 року й закінчується 10 листопада 2014 року.

Постанова ВСУ: від 23.11.2016 № 6-2134цс16


1.8. Визначення поважності причин пропуску позовної давності

Вирішуючи питання позовної давності, у справі, що розглядається, суд першої інстанції, виходячи з положень ч. 1 ст. 216 ЦК, дійшов висновку про сплив позовної давності, проте на підставі ст. 267 ЦК визнав поважними причини її пропущення прокурором та зазначив, що порушене право власності територіальної громади на землі комунальної власності підлягає захисту. З такими висновками погодився суд касаційної інстанції, пославшись також на висновки, викладені у постановах Верховного Суду України у справах № 3-23гс14 та № 6-178цс15.

Як у постановах суду касаційної інстанції, наданих в обґрунтування підстави для подання заяви про перегляд судових рішень господарських судів, визначеної п. 1 ч. 1 ст. ст. 11116 ГПК, так і в постановах Верховного Суду України, на які посилається заявник на обґрунтування підстави для подання заяви про перегляд судових рішень господарських судів, визначеної п. 3 ч. 1 ст. ст. 11116 ГПК, висловлено позицію, згідно з якою норми, установлені ч. 1 ст. 261 ЦК щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Зазначено про помилковість висновків суду про початок перебігу позовної давності з дня виявлення прокуратурою під час проведення перевірки факту порушення відповідачем земельного законодавства у разі присутності прокурора на пленарному засіданні міської ради, оскільки така обставина свідчить про обізнаність прокурора про прийняття оскаржуваного рішення міської ради та про початок перебігу позовної давності з цього дня.

Разом з тим, ураховуючи, що у справі, яка розглядається, причини пропуску строку позовної давності суд визнав поважними та поновив строк звернення до суду, такий висновок та висновки у судових рішеннях, наданих на обґрунтування заяви про перегляд з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 11116 ГПК, не свідчать про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права або (та) про їх невідповідність висновкам Верховного Суду України, оскільки поважність причин пропуску є оціночним поняттям та за відсутності визначеного законом переліку причин, які

можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням фактичних обставин кожної справи і не може бути переоцінене.

Постанова ВСУ: від 05.10.2016 № 3-844гс16 (922/1657/15)

1.9 Наслідки спливу позовної давності

19.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Загальна позовна давність (строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу) встановлюється тривалістю у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст.ст. 256, 257, 267 ЦК).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною, є самостійною підставою для відмови в позові. Отже, відмова в позові через необґрунтованість (недоведеність) вимог виключає відмову в позові за пропуском позовної давності.

Саме таку правову позицію викладено в абз. 3 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі». Ураховуючи викладене, у справі, що розглядається, висновки суду першої інстанції щодо строку позовної давності є помилковими, зокрема і щодо застосування до спірних правовідносин положень Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», якими встановлено особливості застосування позовної давності до вимог про: 1) визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману; 2) застосування наслідків нікчемного правочину; 3) визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної

Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Постанова ВСУ: від 16.03.2016 № 3-112гс16 (922/2862/14)

20.

Отже, відмова в позові через необґрунтованість (недоведеність) вимог виключає відмову в позові за пропуском позовної давності.

Постанова ВСУ: від 16.03.2016 № 3-112гс16 (№ 922/2862/14 )

21.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч.ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України).

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, та буде встановлено, що цей строк пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. При цьому у разі визнання судом

причин пропущення позовної давності поважними порушене право підлягає захисту. Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові у справі, Вищий господарський суд України визнав позов обґрунтованим і задовольнив його, проте не вирішив питання про наслідки пропуску позивачем строку позовної давності, про що було заявлено стороною у спорі, і взагалі не застосував положення ст. 267 ЦК України при вирішенні справи.

Постанова ВСУ: від 13.05.2014 №3-14гс14 (5011-68/3587-2012)

1.10. Вимоги, на які позовна давність не поширюється

22.

Вирішення судом справ здійснюється на підставі актів цивільного законодавства, які є чинними на час виникнення спірних правовідносин (стаття 58 Конституції України, стаття 5 ЦК України). У разі заявлення стороною у спорі про застосування позовної давності до правовідносин, які на час їх виникнення, регулювалися нормами матеріального права, до яких згодом внесені зміни, вважається, що застосуванню підлягає та норма права, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, що є підставою для відмови для задоволення заяви про застосування позовної давності щодо таких правовідносин.

Отже, до 14 січня 2012 року діяло положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України щодо непоширення позовної давності на вимоги про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Постанова ВСУ: від 22.04.2015 № 6-209цс15

ІІ. Специфіка застосування позовної давності:

2.1. Спори за позовами прокурорів

23.

На підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб’єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За частиною другою статті 3 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Одним з таких органів є прокуратура, на яку пунктом 2 статті 121 Конституції України покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом. Статтею 45 ЦПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

У разі прийняття судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність – це законне

право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов’язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

У позовній заяві прокурор зазначив, що про порушення вимог чинного законодавства під час відведення земельних ділянок у приватну власність та про наявність підстав для визнання протиправним та скасування розпорядження міської ради йому стало відомо лише після проведення міжрайонною прокуратурою перевірки на виконання завдання Генеральної прокуратури України та в ході додаткової перевірки про додержання вимог містобудівного законодавства.

Ураховуючи вищезазначене, судам необхідно надати оцінку доводам сторін та встановити: чи мала прокуратура об’єктивну можливість дізнатися про порушення законодавства до проведення нею перевірки; з якою метою був присутній помічник прокурора міста на сесії; чи

24.

можливо було при цьому встановити наявність підстав для визнання незаконним прийнятого міської радою спірного рішення з огляду на презумпцію можливості та обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав у разі недоведення протилежного.

Постанова ВСУ: від 16.11.2016 № 6-2469цс16

У наданих для порівняння постановах Вищого господарського суду України у справах № 922/4326/15, № 922/2694/15, № 922/4239/15, № 922/4442/15, № 922/3396/15, № 922/4715/15, № 922/2961/15, № 922/3009/15 зроблено висновок про те, що присутність прокурора на пленарному засіданні міської ради свідчить про обізнаність прокурора про прийняття оскаржуваного рішення міської ради та про початок перебігу позовної давності з цього дня. Зазначене є підставою для відмови в задоволенні позову прокурора у зв’язку зі спливом позовної давності, про застосуванні якої заявлено стороною у спорі.

У наданій для порівняння постанові від 27 травня 2014 року Верховний Суд України у справі № 3-23гс14 зробив висновок, що прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Відтак норми, установлені ч. 1 ст. 261 ЦК щодо початку перебігу позовної давності від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14 висловлено правову позицію, згідно з якою за змістом ст. 261 ЦК для визначення

початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Оскільки позивач (Харківська міська рада) як юридична особа набуває та здійснює свої права і обов'язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати крізь призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин. Суд помилково вважав, що початок перебігу позовної давності починається з дня отримання Харківською міською радою протестів прокурора про усунення порушень земельного законодавства та дійшов неправильного висновку про дотримання позивачем позовної давності й відсутності підстав для застосування наслідків її спливу.

Згідно з висновком, викладеним у наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 1 липня 2015 року у справі № 6-178цс15, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Суд касаційної інстанції дійшов помилкового висновку про початок перебігу позовної давності з дня виявлення прокуратурою під час проведення перевірки факту порушення відповідачем земельного законодавства.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-68цс15 висловлено правову позицію, згідно з якою положення п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади. На такі позови поширюється положення ст. 257 ЦК щодо загальної позовної давності, і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних

інтересів.

У наданій для порівняння постанові від 30 вересня 2015 року у справі № 3-374гс15 Верховний Суд України підтримав правову позицію, висловлену ним у справі № 6-68цс15 та зазначив, що у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Таким чином, як у постановах суду касаційної інстанції, наданих в обґрунтування підстави для подання заяви про перегляд судових рішень господарських судів, визначеної п. 1 ч. 1 ст. ст. 11116 ГПК, так і в постановах Верховного Суду України, на які посилається заявник на обґрунтування підстави для подання заяви про перегляд судових рішень господарських судів, визначеної п. 3 ч. 1 ст. ст. 11116 ГПК, висловлено позицію, згідно з якою норми, установлені ч. 1 ст. 261 ЦК щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Зазначено про помилковість висновків суду про початок перебігу позовної давності з дня виявлення прокуратурою під час проведення перевірки факту порушення відповідачем земельного законодавства у разі присутності прокурора на пленарному засіданні міської ради, оскільки така обставина свідчить про обізнаність прокурора про прийняття оскаржуваного рішення міської ради та про початок перебігу позовної давності з цього дня.

визначеного законом переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням фактичних обставин кожної справи і не може бути переоцінене.

Постанова ВСУ: від 05.10.2016 № 3-844гс16 (922/1657/15)

25.

Позовна давність є строком пред’явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і суб’єктами, уповноваженими законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи – носія порушеного права (інтересу).

Державний контроль за використанням та охороною земель покладено на орган місцевого самоврядування.

Оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органу, який має повноваження щодо передачі земель у постійне користування (сільрада), то і перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган державної влади, а не прокурор.

Незважаючи на викладене, суд фактично наділив прокурора статусом самостійного позивача і дійшов помилкового висновку про початок перебігу позовної давності з часу винесення ухвали Мукачівським міськрайонним судом, з якого вбачається факт фіктивності рішення сільської ради.

Постанова ВСУ: від 13.04.2016 № 3-224гс16(№ 907/238/15)

26.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред’явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб’єктами, які уповноважені законом

27.

звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи – носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред’явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред’явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Враховуючи, що прокурор пред’явив позов в інтересах держави в особі Держсільгоспінспекції, суди помилково не з’ясували, коли саме Держсільгоспінспекція довідалася або могла довідатися про порушення її права, тобто, коли почався перебіг позовної давності.

А тому є помилковим висновок про початок перебігу позовної давності з дня виявлення прокурором порушень земельного та містобудівного законодавства під час здійснення перевірки.

Постанова ВСУ: від 17.02.2016 № 6-2407цс15, 27.05.2014 № 3-23гс14 (5011-32/13806-2012)

Згідно зі статтею 361 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції, чинній на момент звернення до суду у справі, яка переглядається) та частиною другою статті 45, частиною першою статті 46 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення до суду у справі, яка переглядається) передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо. Органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов’язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду. Отже, прокурор, який бере участь у справі, має обов’язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

28.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу строку звернення до суду поширюється й на звернення прокурора до суду з позовною заявою в інтересах громадянина.

Постанова ВСУ: від 16.03.2016 № 6-2426цс15

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 361 Закону України "Про прокуратуру" та частиною другою статті 45 ЦПК України

29.

передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини другої статті 45 ЦПК України).

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 46 ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Постанова ВСУ: від 28.09.2016 № 6-832цс15, 01.07.2015 № 6-178цс15

У справі, що переглядається, прокуратурою пред'явлено позов в інтересах Бучанської міської ради Київської області, яка підтримала позов і якій було відомо про її порушене право з часу державної реєстрації ОСОБА_16 права власності на земельну ділянку - 9 червня 2008 року. Незважаючи на викладене, суд касаційної інстанції фактично наділив прокурора статусом

30.

самостійного позивача та дійшов помилкового висновку про початок перебігу позовної давності з дня виявлення прокуратурою під час проведення перевірки факту порушення ОСОБА_16 земельного законодавства.

Постанова ВСУ: від 01.07.2015 № 6-178цс15

Відповідно до ст. 76 ЦК Української РСР право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і переривання перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і ст.ст. 78 і 79 цього Кодексу.

За змістом ст.ст. 71, 75, 80 ЦК Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Отже, норми, передбачені ст. 76 ЦК Української РСР щодо початку перебігу позовної давності, встановлені для сторін, особи, права або інтереси якої порушено, поширювалися і на звернення прокурора до суду із заявою про захист цієї особи, зокрема Волинської обласної ради, Волинської обласної державної адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства.

Крім того, судом касаційної інстанції не встановлено, до повноважень якого органу належить передача земель лісового фонду у постійне користування. Оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органу, який має щодо повноваження передачі земель лісового фонду у постійне користування, то і перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту коли про

порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган державної влади, а не прокурор.

Постанова ВСУ: від 13.05.2015 № 3-126гс15

31.

Норми, передбачені статтею 76 ЦК Української РСР щодо початку перебігу позовної давності, встановлені для, особи, права або інтереси якої порушено, поширювалися і на звернення прокурора до суду із заявою про захист цієї особи.

Постанова ВСУ: від 02.09.2014 №3-82гс14 (6/17-3062-2011)

32.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). При цьому відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

У справі, яка є предметом перегляду, відповідач заявив про застосування позовної давності. Положеннями статті 268 ЦК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини першої цієї статті зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право,

Зуєвич Л.Л., Вітюк Р.В. ©® 28

позовна давність не поширюється.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу І Закону Укравїни від 20 грудня 2011 року № 4176-VІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» (далі – Закон № 4176-VI) пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України виключено. Цей Закон набрав чинності 15 січня 2012 року.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4176-VI протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Згідно із частинами першою та третьою статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов’язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.

Положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України за своєю суттю направлене на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов’язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Зуєвич Л.Л., Вітюк Р.В. ©® 29

33.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб’єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред’являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб’єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

З огляду на зазначене у справі, яка переглядається, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про застосування наслідків спливу позовної давності, зазначивши, що до спірних правовідносин застосовується загальна позовна давність, яку прокурор пропустив, та що дія Закону № 4176-VI не поширюється на спірні правовідносини, оскільки цей Закон прийнято після спливу позовної давності.

Постанова ВСУ: від 30.11.2016 № 6-413цс16, 14.09.2016 № 6-2165цс15

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У справі, яка є предметом перегляду, ТОВ заявлено про застосування позовної давності. Положеннями статті 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення

Зуєвич Л.Л., Вітюк Р.В. ©® 30

позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини першої статті 268 ЦК України зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу І Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176- VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України виключено.

Цей Закон набрав чинності 15 січня 2012 року.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Згідно із частинами першою та третьою статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов'язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.

Проте положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України за своєю суттю направлене на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і

Зуєвич Л.Л., Вітюк Р.В. ©® 31

відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93,

Зуєвич Л.Л., Вітюк Р.В. ©® 32

34.

22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Дія Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» не поширюється на спірні правовідносини, оскільки цей Закон прийнято після спливу позовної давності.

Постанова ВСУ: від 16.09.2015 № 6-68цс15

Положеннями статті 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини першої статті 268 ЦК України зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу І Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України виключено.

Цей Закон набрав чинності 15 січня 2012 року.

Згідно із частинами першою та третьою статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зуєвич Л.Л., Вітюк Р.В. ©® 33

35.

До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов'язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Постанова ВСУ: від 28.09.2016 № 6-832цс15, 16.09.2015 № 6-68цс15

Зуєвич Л.Л., Вітюк Р.В. ©® 34

При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У справі, яка є предметом перегляду, ТОВ заявлено про застосування позовної давності. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Постанова ВСУ: від 16.09.2015 № 6-68цс15

Зуєвич Л.Л., Вітюк Р.В. ©® 35

36.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України, зокрема відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положеннями статті 268 ЦК України (у редакції до внесення змін Законом від 20 грудня 2011 року № 4176-VI) передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема за змістом пункту 4 частини 1 статті 268 ЦК України на вимогу власника або іншої особи про

Зуєвич Л.Л., Вітюк Р.В. ©® 36

визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Однак пункт 4 частини 1 статті 268 ЦК України (у редакції до внесення змін Законом від 20 грудня 2011 року № 4176-VI) за своєю суттю спрямований на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини 1 статті 268 ЦК України (у редакції до внесення змін Законом від 20 грудня 2011 року № 4176-VI) не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і спрямовані на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини 1 статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Разом із тим частинами 1, 2, 4 статті 29 ГПК України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і

Зуєвич Л.Л., Вітюк Р.В. ©® 37

37.

користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Постанова ВСУ: від 08.06.2016 № 6-3029цс15, 08.06.2016 № 6-3089цс15, 30.09.2015 3- 374гс15(910/4626/14)

Аналіз приписів ст. 261 ЦК України, ст. 29 ГПК України дає підстави для висновку, що норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Положеннями статті 268 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини першої статті 268 цього Кодексу зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Однак згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу I Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства” від 20 грудня 2011 року № 4176-VI пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України виключено. Цей Закон набрав чинності 15 січня 2012 року.

До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, що виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов’язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.

Оскільки положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України за своєю суттю

Зуєвич Л.Л., Вітюк Р.В. ©® 38

38.

спрямоване на захист прав власників та інших осіб від держави, то з огляду на статус держави та її органів як суб’єктів владних повноважень, дія цієї норми не поширюються на позови прокуратури, які пред’являються від імені держави і спрямовані на захист прав державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

Отже, на такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, й на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб’єкт владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Постанова ВСУ: від 30.09.2015 № 3-539гс15 (910/3724/14)

За результатами розгляду справи № 6-68цс15 Верховний Суд України в складі судових палат у цивільних та господарських справах прийняв постанову від 16 вересня 2015 року, в якій вказав, що статтею 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини першої статті 268 ЦК України (в редакції до набрання чинності Законом України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI) зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється. Піддавши аналізу пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України, Верховний Суд України сформував правовий висновок, відповідно до якого зазначена норма спрямована на захист власників та інших осіб, які мають речові права на майно, від неправомірних дій органів державної влади або органів місцевого самоврядування, відтак, не може поширюватися на випадки звернення до суду прокурора з позовом в інтересах держави.

Підтверджуючи правильність такого висновку, судові палати в цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України в справі, яка переглядається, виходять із того, що вказана правова позиція Верховного Суду України стосувалася спірних правовідносин, які

Зуєвич Л.Л., Вітюк Р.В. ©® 39

39.

виникають із оскарження державою правових актів органів державної влади, та ґрунтувалася на тому, що держава відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти й несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею (державою) незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

У справі, яка переглядається, вимоги заступника прокурора Київської області обґрунтовуються порушенням права власності держави на землю з боку органу місцевого самоврядування. За таких обставин відсутні підстави вважати, що судове рішення суду касаційної інстанції в цій справі в частині застосування норм пункту 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» не відповідає правовому висновку щодо застосування пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України, викладеному в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року № 6-68цс15.

Постанова ВСУ: від 16.12.2015 № 6-2510ц15

Залишаючи без змін постанову апеляційного суду, а відповідно і рішення суду першої інстанції, Вищий господарський суд погодився із висновком судів попередніх інстанцій, що строк позовної давності за наведеними позовними вимогами не сплив, оскільки вирішення позовних вимог, що розглядаються у цій справі (про визнання недійсними державних актів і визнання відсутнім права власності), залежить від правомірності рішення Київради від 1 жовтня 2007 року № 348/3182 "Про передачу земельних ділянок ОКЖК "Текстильник" для житлової забудови на вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва", а тому початком перебігу позовної давності за цими вимогами є момент встановлення рішенням суду недійсності зазначеного рішення Київради від 1 жовтня 2007 року № 348/3182 у справі № 910/24773/13.

На відміну від справи, яка розглядається, у справах №№ 3-23гс14, 3-194гс14, 3-21гс15, 6-68цс15 прокурор пред'являв не самостійні позови, а позови в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати функції держави у спірних правовідносинах.

Зуєвич Л.Л., Вітюк Р.В. ©® 40

У справах №№ 3-23гс14, 3-194гс14, 3-21гс15 Верховний Суд України дійшов висновку, що положення статей 261, 267 ЦК щодо початку перебігу позовної давності та наслідків спливу цього строку для позивача поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів в особі інтересів органів, уповноважених здійснювати функції держави у спірних правовідносинах. При цьому аналіз норм чинного законодавства (статей 261, 267 ЦК, статті 29 ГПК) дає підстави для висновку, що прокурор, який здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, не наділений повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду (постанови від 27 травня 2014 року, від 23 грудня 2014 року, від 25 березня 2015 року).

У справі № 6-68цс15 Верховний Суд України дійшов висновку, що положення пункту 4 частини 1 статті 268 ЦК (у редакції від 16 січня 2003 року) не поширюються на позови прокуратури, які пред’являються від імені держави і спрямовані на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади. На такі позови поширюються положення статті 257 ЦК щодо загальної позовної давності, й на підставі частини 1 статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб’єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів (постанова від 16 вересня 2015 року).

У справі № 21-405а14 позов про визнання протиправним і скасування рішення Київради про передачу земельних ділянок кооперативу для житлового будівництва та облаштування лінійних об’єктів транспортної інфраструктури подав прокурор, який є самостійним позивачем у справі. У цій справі Верховний Суд України наголосив, що прийняте Київрадою як суб’єктом владних

повноважень рішення про передачу кооперативу у власність та оренду земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який застосовується одноразово і з прийняттям якого виникли правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, це рішення вичерпало свою дію внаслідок його виконання, у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і зазначене право ґрунтується на

Зуєвич Л.Л., Вітюк Р.В. ©® 41

40.

правовстановлюючих документах. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися згідно з нормами цивільного законодавства (постанова від 11 листопада 2014 року).

Отже, зі змісту зазначених рішень Верховного Суду України, копії яких додано до заяви, а також оскаржуваної постанови Вищого господарського суду України не вбачається підстав для висновку про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Постанова ВСУ: від 16.12.2015 № 3-1100гс15 (910/3723/14)

У справі, яка переглядається, вимоги прокурора обґрунтовуються порушенням права власності держави на землю з боку органу місцевого самоврядування. При цьому суди, з’ясувавши питання щодо спливу строку позовної давності, дійшли висновку про те, що такий строк на звернення до суду із зазначеним позовом прокурором не пропущено й до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон № 4176-VI, оскільки право на звернення до суду із цим позовом виникло у січні 2010 року й на момент набрання чинності Закону № 4176-VI (15 січня 2012 року) строк позовної давності не сплив, а тому звернення прокурора до суду з позовом у червні 2013 року відповідає вимогам пункту 5 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 4176-VI про право особи протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що судове рішення суду касаційної інстанції у цій справі не відповідає правовому висновку щодо застосування пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України, викладеному в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року № 6-68цс15.

Зуєвич Л.Л., Вітюк Р.В. ©® 42

Постанова ВСУ: від 18.05.2016 № 6-3079цс15

41.

Частинами 2, 4 статті 29 ГПК (у редакції, чинній на час звернення прокурора з відповідним позовом) встановлено, що у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов’язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

При цьому Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури» від 18 вересня 2012 року (що набрав законної сили з 1 грудня 2012 року) на який посилається суд касаційної інстанції як на підставу для обчислення з цієї дати окремого строку позовної давності, не встановлює і не змінює строку позовної давності, підстав його зупинення або переривання для звернення прокурора до суду з відповідним позовом.

Постанова ВСУ: від 11.05.2016 № 3-387гс16(№ 910/3723/14)

42.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Зуєвич Л.Л., Вітюк Р.В. ©® 43

права та обов’язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. За частиною другою статті 3 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Одним з таких органів є прокуратура, на яку пунктом 2 статті 121 Конституції України покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Виходячи зі змісту статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред’явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб’єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи – носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред’явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред’явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

З огляду на положення статті 261 ЦК України, статті 45 ЦПК України суди повинні були з’ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Мелекінської сільської ради з позовом про визнання недійсним державного акта на право

Зуєвич Л.Л., Вітюк Р.В. ©® 44

43.

власності на земельну ділянку. Це право пов’язане з моментом, коли саме повноважному органу, право якого порушене, стало відомо про таке порушення.

Ураховуючи те, що прокурор пред’явив позов в інтересах держави в особі сільської ради, суди не з’ясували, коли саме зазначений орган місцевого самоврядування довідався або міг довідатися про порушення його права, тобто коли почався перебіг позовної давності.

Отже, ухвалюючи рішення у справі, яка переглядається, суди не врахували положення закону та дійшли передчасного висновку про початок перебігу позовної давності з дня ухвалення апеляційним судом рішення про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, на підставі якого відповідач отримав оспорюваний державний акт.

Таким чином, у справі, яка переглядається, суди, вирішуючи позовні вимоги прокурора про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, зазначених норм матеріального права не врахували, неправильно застосували норми статей 261, 267 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування в цій частині судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Постанова ВСУ: від 26.10.2016 № 6-2070цс16

За змістом частин 1, 2, 4 статті 29 ГПК України, статті 261 ЦК України у разі звернення прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, строк позовної давності у даному спорі повинен обраховуватись із дати, коли саме позивачу (яким є орган в інтересах якого звертається до суду прокурор), стало відомо про порушення його права, а не з моменту, коли про порушене право стало відомо прокурору.

При цьому прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності (261 ЦК України) поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про

Зуєвич Л.Л., Вітюк Р.В. ©® 45

поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду.

Постанова ВСУ: від 25.03.2015 № 3-21гс15 ( 11/163/2011/5003), 22.04.2015 №3-54гс15 (916/2122/13)

44.

Сама по собі обізнаність прокурора та Фонду державного майна України про наявність оспорюваних правочинів не є підставою для висновку про пропуск строку позовної давності та необхідність застосування положень ст. 267 ЦК України, тому неправомірною є відмова суду прокуророві у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском строку позовної давності, оскільки прокурор і позивач не є сторонами оспорюваних угод та були позбавлені права перевірити повноваження осіб, які уклали спірні правочини.

Постанова ВСУ: від 20.08.2013 №3-18гс13 (6/17-4949-2011), 23.09.2015 № 3-379гс15 № (914/2002/13)

45.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно із ч. 2 ст. 45 ЦПК України прокурор здійснює у суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу.

За змістом ч. 1 ст. 46 ЦПК України органи, які відповідно до ст. 45 цього Кодексу, звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють.

Отже, норми, установлені ч. 1 ст. 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів; перебіг позовної давності в такому разі починається від дня, коли прокурор довідався або міг довідатися про порушення інтересів держави.

Саме така правова позиція міститься в постанові Судової палати у господарських справах

Зуєвич Л.Л., Вітюк Р.В. ©® 46

	Верховного Суду України від 2 вересня 2008 року. Постанова ВСУ: від 25.04.2012 № 6-15350вов1018
2.2. Спори про витребування майна у порядку статті 388 ЦК
46.	З огляду на те, що спірний об’єкт нерухомості вибув із володіння територіальної громади поза її волею, Вищий господарський суд України у справі, яка розглядається, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову про витребування майна на підставі статті 388 ЦК. При цьому Вищий господарський суд України правомірно виходив із того, що положення законодавства про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК не застосовуються. Постанова ВСУ: від 05.10.2016 № 3-604гс16 (916/2129/15)	В постанові від 20.11.2018 у справі №907/50/16 Велика Палата Верховного Суду відступила від висловленого Верховним Судом України у постанові від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15 правового висновку про незастосування положень про строк позовної давності до позовних вимог про витребування майна за статтями 387, 388 ЦК України та зазначив, що за наявності правових підстав для витребування майна від добросовісного набувача відповідно до статей 387, 388 ЦК України мають застосовуватися положення статті 267 цього Кодексу, згідно з якою сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.
2.3. Спори про визнання правочину недійсним (нікчемним)

Зуєвич Л.Л., Вітюк Р.В. ©® 47

47.

48.

У справі, що розглядається, норми ст. 83 ЦК УРСР не були і не могли бути застосовані судом касаційної інстанції, оскільки відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Пункт 4 ч. 1 ст. 268 ЦК також не міг бути застосований у справі, яка розглядається, оскільки предметом спору є не правовий акт органу місцевого самоврядування, а правочин, вчинений між двома юридичними особами.

У справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що початок перебігу позовної давності за вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного майна пов'язаний із моментом його укладання – 12 березня 2003 року, оскільки з 1997 року між ФДМУ та ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» тривають судові спори щодо цього майна.

Такий висновок суду відповідає положенням ч. 1 ст. 261 ЦК, відповідно до якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З урахуванням того, що позивач не надав доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду у справі, що розглядається, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову з цих підстав.

Постанова ВСУ: від 23.11.2016 № 3-1077гс16 (9/17-4233-2011)

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил статті 76 ЦК УРСР або статті 261 ЦК України.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому суд повинен встановити момент не лише, коли особа довідалася, але і коли могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Проте всупереч наведеним

Зуєвич Л.Л., Вітюк Р.В. ©® 48

49.

положенням закону суди усіх інстанцій не встановили моменту, коли ЗАТ «АТЕК» могло довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Зокрема, судами не дано належної оцінки доводам ТОВ «Спортивний клуб «Олімп» щодо початку перебігу строку позовної давності, а також наказам №№ 9, 10 ЗАТ «АТЕК», висновку до наказу № 9 від 31 січня 2003 року, листу УДСБЕЗ ГУ МВС в м. Києві від 11 серпня 2003 року № 7/6-1546 (т. 1, а.с. 14-18, 47).

Крім того, у частині першій статті 11128 ГПК України встановлено, що висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права; суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Суди усіх інстанцій при розгляді цієї справи не виконали вказану норму Закону, оскільки в постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2014 року у справі № 3-176гс14 та від 19 серпня 2014 року у справі № 3-59гс14 зроблено висновок, що за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У постанові від 19 серпня 2014 року у справі № 3-59гс14 Верховний Суд України виклав правову позицію про те, що для юридичної особи як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчиненння правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Постанова ВСУ: від 08.06.2016 3-512гс16 (5011-7/1603-2012)

Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.

Положення частини п’ятої статті 261 ЦК України застосовуються до вимог про зобов’язання сторін (щодо виконання правочину), а не до вимог про його недійсність.

Зуєвич Л.Л., Вітюк Р.В. ©® 49

	Постанова ВСУ: від 03.02.2016 № 6-75цс15
50.	Для юридичної особи (суб’єкта підприємницької діяльності) як сторони правочину (договору) днем початку перебігу позовної давності за позовом про визнання правочину (договору) недійсним слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права Постанова ВСУ: від 19.08.2014 №3-59гс14 (5013/492/12), 02.09.2014 №3-84гс14 ( 915/1437/13)
51.	Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину, серед іншого, є недодержання в момент його вчинення стороною чи сторонами вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 зазначеного Кодексу, згідно з якою зміст правочину не може суперечити ЦК України та іншим актам цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Отже, за змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Постанова ВСУ: від 21.05.2014 N 6-7цс14
52.	На час набрання законної сили рішенням у справі (6 грудня 2010 року) до наслідків нікчемного правочину застосувався спеціальний строк позовної давності – десять років (ч. 4 ст. 258 ЦК України). У справі, що розглядається, основна позовна вимога – повернення коштів, сплачених за нікчемним правочином, а додаткова вимога – стягнення збитків, спричинених таким неповерненням. Згідно з ч. 1 ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки,

Зуєвич Л.Л., Вітюк Р.В. ©® 50

накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Усупереч ч. 1 ст. 266 ЦК України суд відмовив у стягненні збитків через недоведеність такої позовної вимоги. Судові рішення у справі, що розглядається, не містять висновків щодо обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру заявлених грошових вимог, наявності доказів, що їх підтверджують.

Постанова ВСУ: від 24.06.2015 №3-318гс15 (910/4427/14)

2.4. Спори, що виникають з договорів купівлі-продажу (поставки)

53.

Загальні положення ст. 530 ЦК України, відповідно до якої строк виконання боржником зобов’язання виникає на сьомий день після отримання ним вимоги від кредитора, не можуть бути застосовані до правовідносин купівлі - продажу, оскільки термін виконання такого зобов'язання чітко визначений спеціальною нормою права, а саме ст. 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і саме з цим моментом закон (ст. 261 ЦК України) пов’язує початок перебігу строку позовної давності в даному випадку.

Постанова ВСУ: від 30.09.2014 №3-121гс14 (972/1232/13), 19.08.2014 № 3-78гс14 (925/1332/13)

2.5. Спори, що виникають з договорів оренди (найму)

54.

Оскільки неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин (право на яку виникає в орендодавця у разі несвоєчасного повернення орендованого майна орендарем) і визначається законодавцем як подвійна оплата за користування річчю за час прострочення, тому застосування

Зуєвич Л.Л., Вітюк Р.В. ©® 51

55.

спеціальної позовної давності відповідно до приписів пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до неї є неправильним.

Постанова ВСУ: від 20.03.2012 № 3-13гс12(40/117)

ЖК УРСР не містить окремих положень про строки позовної давності, проте, як передбачено статтею 62 цього Кодексу, при розгляді спорів, що випливають з договору найму жилого приміщення, суд застосовує норми цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Аналогічна правова норма містилася і в статті 71 ЦК Української РСР.

Таким чином, оскільки право на звернення до суду із зазначеним позовом у позивача виникло після звільнення відповідача з роботи – з 1 жовтня 2002 року, то трирічний строк позовної давності закінчився 1 жовтня 2005 року.

Суд касаційної інстанцій на зазначені положення закону належної уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про те, що норми ЦК України про позовну давність не підлягають застосовуванню до спірних правовідносин.

Постанова ВСУ: від 27.01.2016 № 6-2913цс15

2.6. Спори з питань страхового відшкодування

Згідно зі статтею 41 Закону України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов’язкове

56.

Зуєвич Л.Л., Вітюк Р.В. ©® 52

страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закон № 1961-IV) за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Відповідно до підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 цього Закону МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив ДТП, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Деліктне зобов’язання виникає з факту завдання шкоди (зокрема, майнової) і триває до моменту її відшкодування потерпілому в повному обсязі особою, яка завдала шкоду (статті 11, 599, 1166 ЦК України). Сторонами деліктного зобов’язання зазвичай виступають потерпілий (кредитор) і заподіювач шкоди (боржник). Разом з тим правила регулювання таких зобов’язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо заподіювачем, а іншою особою за умови, що законом передбачено такий обов’язок іншої особи, хоч вона шкоди й не заподіювала. При цьому за статтею 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, після виконання особою, яка не завдавала шкоди, свого обов’язку з відшкодування потерпілому шкоди, заподіяної іншою особою, потерпілий одержує повне задоволення своїх вимог, тому первісне деліктне зобов’язання припиняється його належним виконанням (стаття 599 ЦК України).

Первісне (основне) деліктне зобов’язання та зобов’язання, що виникло з регресної вимоги, не можуть виникати та існувати одночасно.

Зуєвич Л.Л., Вітюк Р.В. ©® 53

57.

15.03.2012, що підтверджено копією платіжного доручення, а з позовом він звернувся до суду 18.02.2015, тобто в межах трирічного строку, встановленого частиною шостою статті 261 ЦК України.

Постанова ВСУ: від 14.12.2016 № 6-2004цс16

Згідно зі статтею 41 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Відповідно до підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 цього Закону МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив ДТП, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Правові наслідки виплати страховиком страхового відшкодування за договором добровільного майнового страхування та виплати страхового відшкодування за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності різняться.

Суди встановили, що на день скоєння ДТП відповідач не мав чинного договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, його вина встановлена постановою міськрайонного суду та постановою апеляційного суду області.

Згідно із частиною шостою статті 261 ЦК України за регресним зобов’язанням перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов’язання. Як установив суд першої інстанції, основне зобов’язання позивач (МТСБУ) виконав 27.03.2012, що підтверджено копією платіжного доручення, а згідно з відбитком штемпеля відділення поштового зв’язку з позовом він звернувся до суду 25.03.2015, тобто у межах

Зуєвич Л.Л., Вітюк Р.В. ©® 54

58.

трирічного строку, встановленого частиною шостою статті 261 ЦК України. Ураховуючи зазначене та встановлені фактичні обставини, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, дійшов обґрунтованого висновку про поширення на спірні правовідносини положень статті 1191 ЦК України та відповідно частини шостої статті 261 цього Кодексу.

Постанова ВСУ: від 16.11.2016 № 6-2188цс16

У справі, яка переглядається, суди встановили, що позивачка після настання ДТП своєчасно звернулася до страховика із заявою про виплату їй страхового відшкодування у зв’язку з ДТП, що сталася з вини фізичної особи, з якою страховик уклав договір обов’язкового страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Страховик 16 липня 2012 року відмовив їй у виплаті цього відшкодування.

З огляду на відмову страховика виплатити страхове відшкодування суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка звернулася до суду з позовом до страховика у межах позовної давності, оскільки набула реальну можливість захистити своє право в судовому порядку після відмови страховика здійснити таку виплату, коли її очікуване право на задоволення своїх вимог про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, було порушене.

Ураховуючи наведене та відступаючи від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року (справа № 309цс15), зокрема про те, що саме із часу скоєння ДТП у потерпілого виникає право вимоги до страхової компанії, відповідальної за безпосереднього заподіювача шкоди, та починається перебіг позовної давності, необхідно дійти висновку про те, що право особи на звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права виникає (та відповідно перебіг позовної давності починається) з

Зуєвич Л.Л., Вітюк Р.В. ©® 55

59.

моменту, коли право цієї особи порушене (особа довідалася про порушення свого права), тобто з моменту відмови страховика у виплаті страхового відшкодування.

Постанова ВСУ: від 29.06.2016 № 6-192цс16

Відповідно до статей 512, 514 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. Такими законами, зокрема, є норми статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування» (далі – Закон України «Про страхування»), відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Зважаючи на ту обставину, що позивач (страхова компанія), виплативши страхове відшкодування потерпілому за договором майнового страхування, отримав від останнього права кредитора до особи, відповідальної за завдані збитки, то спірні правовідносини між сторонами у справі, яка переглядається, регулюють саме положення статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування».

Оскільки у спірному зобов’язанні відбулася заміна кредитора – страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, тому строк позовної давності є загальним (три роки), а його перебіг починається від дня настання страхового випадку.

Згідно із частиною 2 статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред’явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. При цьому слід ураховувати, що у наведеній нормі йдеться про боржників за одним і тим самим зобов’язанням, тоді як страховик у відносинах страхування цивільно-правової відповідальності не є боржником у деліктному зобов’язанні з приводу

Зуєвич Л.Л., Вітюк Р.В. ©® 56

60.

відшкодування різниці між розміром завданої шкоди і страховою виплатою, яку потерпіла особа одержала внаслідок виконання відповідним страховиком своїх зобов’язань за договором страхування відповідальності іншої особи. Зазначені у частині 2 статті 264 ЦК України вимоги мають випливати з одних і тих самих правовідносин за участі тих самих сторін, тоді як вимога до страховика у відносинах страхування цивільно-правової відповідальності та вимога до безпосереднього заподіювача шкоди щодо сплати різниці між фактичним розміром і розміром страхового відшкодування випливають з відмінних одне від одного правовідносин, у яких беруть участь різні особи.

Постанова ВСУ: від 18.05.2016 № 6-2809цс15

Перехід права вимоги за нормами статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» слід відрізняти від зворотної вимоги (регресу), яка регулюється положеннями статті 1191 ЦК України, статті 38 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Так, відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Системний аналіз цієї норми дає підстави для висновку про її застосування за таких умов: 1. Право регресної вимоги до винної особи має третя особа після виконання нею зобов’язання перед потерпілим. 2. Регрес застосовується після припиненні зобов’язання з відшкодування шкоди.

За регресними зобов’язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов’язання, зокрема виплати страхового відшкодування (частина шоста статті 261 ЦК України).

Разом з тим статтею 993 ЦК передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи,

Зуєвич Л.Л., Вітюк Р.В. ©® 57

61.

відповідальної за завдані збитки. При цьому заміна сторін у зобов’язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (частина перша статті 262 ЦК України). Отже, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги сплаченого страхового відшкодування до заподіювача і строк такої вимоги починає спливати з моменту заподіяння шкоди.

У справі, що переглядається, спір виник між страховою компанією та водієм забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, щодо стягнення суми виплаченого страхового відшкодування за договором страхування цивільно-правової відповідальності власника автомобіля, а саме щодо застосування до таких правовідносин положень статті 1191 ЦК України, статті 38 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Оскільки днем виконання основного зобов’язання є день виплати страхувальником страхового відшкодування на користь потерпілої особи, тобто 1 листопада 2011 року, а з позовом до суду ПрАТ «ВУСО» звернулося 28 березня 2014 року, то висновок судів про сплив позовної давності є помилковим.

Отже, у справі, яка переглядається, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували положення статей ст. 261, 262, 1191, 993 ЦК України, статті 27 Закону України «Про страхування», статті 38 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо визначення характеру спірних правовідносин.

Постанова ВСУ: від 23.03.2016 № 6-2598цс15

62.

відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Зважаючи на ту обставину, що позивач (страхова компанія), виплативши страхове відшкодування потерпілому за договором майнового страхування, отримав від останнього права кредитора до особи, відповідальної за завдані збитки, то спірні правовідносини між сторонами у справі, яка переглядається, регулюють саме положення статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування».

Постанова ВСУ: від 17.02.2016 № 6-2471цс15

У постанові ВСУ від 29.06.2016 № 6- 192цс16

ВСУ відступив від даної правової

позиції

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої пошкоджено автомобіль позивача і йому завдано майнової та моральної шкоди, є тим днем, коли позивач довідався про порушення свого права та про особу, яка його порушила і саме із цього часу в нього виникло право вимоги як до безпосереднього заподіювача шкоди, так і до страхової компанії, відповідальної за останнього. А отже, є помилковим висновок про те, що в позивача можливість реалізувати своє право на виплату страхового відшкодування в повному обсязі в примусовому порядку через суд виникла тоді, як йому стало відомо, що розмір страхової виплати (регламентної виплати) за шкоду обмежується лімітом і покривається не в повному обсязі.

63.

Постанова ВСУ: від 11.11.2015 № 6-309цс15

За змістом приписів ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України “Про страхування”, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов’язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов’язанні.

При цьому заміна сторін у зобов’язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (ч. 1 ст. 262 ЦК УКраїни). А отже:

1. Страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати з моменту заподіяння шкоди.

2. У зв’язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов’язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності.

При цьому перехід права вимоги за наведеними норми права (ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України “Про страхування”) слід відрізняти від зворотної вимоги (регресу) (ст. 1191 ЦК України), право на яку до винної особи має третя особа після виконання нею зобов’язання перед

	потерпілим. При цьому регрес має місце після припиненні зобов’язання з відшкодування шкоди, і перебіг позовної давності за ним починається від дня виконання основного зобов’язання, зокрема виплати страхового відшкодування (ч. 6 ст. 261 ЦК України). Постанова ВСУ: від 23.09.2015 №3-303гс15 (910/22731/14)
64.	Зважаючи на приписи ч. 6 ст. 261 ЦК України, є правильним висновок, що за регресними зобов’язаннями перебіг строку позовної давності починається від дня виконання основного зобов’язання, а саме з дня виплати страхового відшкодування. Постанова ВСУ: від 25.02.2015 № 3-9гс15 (910/177/14)
65.	У разі настання страхового випадку за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу в потерпілої особи виникає право або вимагати відшкодування шкоди від особи, винуватої в її заподіянні, або вимагати виплати страхового відшкодування від страхової компанії, з якою потерпіла особа уклала договір добровільного страхування автомобіля. У разі виплати страховою компанією страхового відшкодування до неї у межах фактичних витрат від потерпілої особи переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки (ст. 993 ЦК України). При цьому перебіг позовної давності не змінюється і він обчислюється від дня настання страхового випадку (ч. 1 ст. 261, ст. 262 ЦК України). Постанова ВСУ: від 25.12.2013 N 6-112цс13
66.	Перебіг позовної давності стосовно вимоги страховика про матеріальне відшкодування починається з моменту виконання ним свого зобов'язання за договором добровільного страхування, а не з моменту настання страхового випадку. Постанова ВСУ: від 28.08.2012 № 3-37гс12 (5023/4833/11)

67.
	Верховний Суд України не погодився із висновком суду касаційної інстанції про те, що перебіг позовної давності щодо вимог про відшкодування збитків у порядку регресу починається з моменту виникнення страхового випадку, зазначивши, що саме з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування (основного зобов'язання) у нього виникло право подати регресний позов до суду, а отже з цього моменту починається перебіг позовної давності. Постанова ВСУ: від 27.03.2012 №3-20гс12 (58/168), від 07.08.2012 №3-31гс12 (12/207)
2.7. Спори з питань земельних правовідносин
68.	Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Позивач дізнався про порушення свого права, тобто про наявність спірного договору оренди земельної ділянки, лише у вересні 2013 року, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності для визнання такого договору недійсним. Посилання відповідача на те, що початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту укладення спірного договору, оскільки позивач отримував плату за користування землею, є таким, що суперечить нормам статті 261 ЦК України. Постанова ВСУ: від 22.04.2015 № 6-48цс15

69.

За змістом положень статей 71, 72 Цивільного кодексу Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Скорочені строки позовної давності встановлюються законодавством для окремих видів вимог.

Так, відповідно до статті 112 Земельного кодексу України (в редакції, яка була чинною з 12.07.2000 до 01.01.2002) рішення Рад народних депутатів може бути оскаржено в суд, арбітражний суд в місячний строк.

Якщо предметом позову у справі є визнання незаконним та скасування рішення ради та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, які ухвалено та укладено до 01.01.2004, то до вимог про оскарження рішення ради має бути застосовано положення про позовну давність Цивільного кодексу Української РСР, а до вимог про визнання незаконним договору оренди землі Цивільного кодексу України (пункти 4, 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України).

Постанова ВСУ: від 23.12.2014 № 916/2414/13 (3-194гс14)

2.8. Спори про відшкодування шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу

70.

Аналіз приписів 261 ЦК України, ст. 11, 34 Закону України “Про охорону атмосферного повітря”, методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10 грудня 2008 року № 639 дає підстави для висновку, що викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами без відповідного дозволу є триваючим правопорушенням, а право на позов про стягнення шкоди, завданої таким правопорушенням, виникає кожен день з моменту виявлення до моменту його усунення.

Отже, момент виявлення порушення є початком перебігу строку позовної давності у таких

спорах, що кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 261 ЦК.

Оскільки екологічна інспекція виявила порушення Закону 31 березня 2011 року (дата складення акта), то висновок про те, що перебіг позовної давності починається з моменту надання підприємством органу контролю інформації, необхідної для розрахунку завданих збитків, суперечить вимогам Закону.

Отримавши 13 вересня 2012 року дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, товариство усунуло правопорушення, а тому нарахування збитків слід було провести за період з дати складання акта (31 березня 2011 року) по дату усунення правопорушення (13 вересня 2012 року).

Разом із тим, оскільки позовну заяву подано прокурором до суду 6 грудня 2014 року, то з урахуванням трирічного строку позовної давності у спорі, що виник між сторонами, збитки може бути нараховано у межах цього строку: з 7 грудня 2011 року по 12 вересня 2012 року.

Постанова ВСУ: від 18.11.2015 №3-1033гс15 (917/2579/14)

2.9. Спори у сфері кредитних правовідносин

71.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК

України).

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, у заяві сторони узгодили, що заборгованість за договором сплачується щомісячними платежами у розмірі 2 % суми заборгованості.

Отже, сторони кредитного договору встановили строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі цього договору.

За змістом частини третьої статті 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила

(частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Отже, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Аналогічні висновки Верховного Суду України містяться в наданих для порівняння постановах від 19.03.2014 № 6-14цс14 та 03.06.2015 № 6-31цс15.

У справі, яка переглядається, суди установили, що ОСОБА_1 у 2007 та 2008 роках виконувала умови кредитного договору, а в подальшому припинила оплату чергових платежів і що кредитор звернувся до суду з вимогами надавши розрахунок заборгованості станом на 13.11.2013.

Установивши, що останній платіж за договором ОСОБА_1 здійснила 24.04.2009, а з позовними вимогами банк звернувся до суду в січні 2014 року, апеляційний суд, з яким погодився й суд касаційної інстанцій, передчасно стягнув заборгованість у повному розмірі не обчисливши її з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Посилаючись на пункт 3.1.1 та 5.4 Умов, якими визначено строк погашення процентів за кредитом щомісячними платежами за попередній місяць, а строк погашення кредиту в повному обсязі не пізніше останнього дня місяця, вказаного на платіжній картці суди апеляційної й касаційної інстанцій, не звернули увагу на те, що Умови не містять підпису відповідача.

При цьому апеляційний суд не встановив наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розуміла відповідачка, підписуючи заяву, а також те, що Умови передбачали таку сплату щомісячних платежів на момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови не змінювались, ураховуючи, що зміст пунктів 3.1.1 та 5.4 Умов та умови підписаної ОСОБА_1 заяви містять розбіжності.

72.

Постанова ВСУ: від 14.12.2016 № 6-2462цс16

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення – невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що згідно з пунктом 4.5 кредитного договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених пунктами 3.3.7, 3.3.8 цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та

73.

нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такої зміни.

Останній платіж за кредитним договором позичальник здійснив 15.04.2009, а тому відповідно до пункту 4.5 цього договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив, через 90 днів після сплати боржником останнього платежу.

З огляду на зазначене у справі, яка переглядається, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що оскільки строк виконання основного зобов'язання було змінено, то через 90 днів після сплати боржником останнього платежу в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише 28.11.2014, тобто зі спливом позовної давності.

Постанова ВСУ: від 07.12.2016 № 6-719цс16

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог Банку, суд першої інстанції виходив з того, що умовами кредитного договору передбачено сплату заборгованості за кредитом та нарахованих процентів щомісяця до 10-го числа (включно) кожного календарного місяця, тому перебіг позовної давності починається з наступного дня після цієї дати (11.11.2011) й закінчується у відповідне число останнього місяця строку (10.11.2014). З огляду на те, що з вимогою про стягнення заборгованості за кредитом та про дострокове повернення кредиту банк звернувся до суду 11.11.2014, суд дійшов висновку, що з урахуванням позовної давності з відповідача підлягає стягненню сума щомісячного простроченого платежу зі строком виконання згідно з графіком погашення заборгованості у розмірі 276 доларів США та 3 % річних у розмірі 308 грн 95 коп.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором і 3% річних та ухвалюючи в цій частині нове рішення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції в частині пропуску трирічної позовної давності до вимог

щодо стягнення нарахованих до 30.09.2009 процентів, оскільки після цієї дати нарахування процентів за користування кредитом не здійснювалось, а також у частині відсутності підстав для стягнення пені з урахуванням пропуску річної позовної давності.

Разом з тим апеляційний суд, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, вважав, що за умовами кредитного договору сторони встановили як строк дії договору, так і строк виконання зобов’язань з щомісячним погашенням платежів, останній з яких у сумі 276 доларів США підлягав сплаті у строк до 16.12.2011 – установлений сторонами строк дії договору. З огляду на те, що позивач звернувся до суду 11.11.2014, немає підстав вважати пропущеною трирічну позовну давність до вимог про стягнення платежу в розмірі 291 долар США, строк внесення якого закінчувався 10.11.2011, тому рішення суду першої інстанції в частині стягнення лише останнього платежу в розмірі 276 доларів США підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про стягнення з відповідача суми в розмірі 567 доларів США, що складається з щомісячних платежів, строк внесення яких був визначений 10.11.2011 та 16.12.2011.

74.

Постанова ВСУ: від 23.11.2016 № 6-2134цс16

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Висновок суду першої інстанції, з яким погодились й суди апеляційної та касаційної інстанцій, про те, що позовна давність не сплинула, не ґрунтується на умовах договору та обставинах справи. Суди залишили поза увагою, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 Правил користування платіжною карткою на ній указано граничний строк дії (місяць і рік) і вона дійсна до останнього календарного дня зазначеного місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця, вказаного на картці (поле month).

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними

щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Питання застосування строку позовної давності відповідно до статті 256, частин першої та п’ятої статті 261, частини четвертої статті 267 ЦК України, з урахуванням зазначених обставин та факту пред’явлення позову у вересні 2013 року, не вирішено.

Суд узагалі не встановив фактичних обставин, з якими законодавець пов’язує вирішення спору – строку дії картки, порядку погашення кредиту за договором та строку внесення останнього платежу за ним, хоча зазначені обставини мають вирішальне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії вчинено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про переривання

75.

строку позовної давності, керуючись лише наданим банком розрахунком, без підтвердження квитанціями, касовими ордерами та іншими документами, що засвідчують здійснення платежу від 28 вересня 2011 року особисто ОСОБА_1 та визнання ним боргу, оскільки відповідач заперечував вчинення цих дій.

Суди не дослідили графік погашення кредитної заборгованості та не встановили, чи передбачається виконання зобов’язання частинами або у вигляді періодичних платежів, в разі вчинення боржником оплати саме чергового платежу, чи свідчить це про визнання лише певної частини боргу, тому така дія боржника не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Крім того, висновок суду касаційної інстанції про відсутність заяви ОСОБА_1 щодо застосування позовної давності до вимог банку спростовується матеріалами справи, зокрема заявами відповідача, які містяться у матеріалах справи і зі змісту яких вбачається твердження останнього щодо пропуску банком строків позовної давності та спростовується рішенням суду першої інстанції.

Постанова ВСУ: від 23.11.2016 № 6-2104цс16

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Визначення поняття зобов’язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов’язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди

(стаття 611 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов’язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов’язання є прострочення – невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк. При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Згідно з підпунктом 4.5 кредитного договору в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов’язків, визначених підпунктами 3.3.8 (сплата процентів), 3.3.9 (своєчасна та в належному розмірі сплата кредиту й процентів) цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно позичальник зобов’язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов’язання, та визначили умови такого повернення коштів.

Суди встановили, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 здійснила 10 листопада

76.

2008 року, а тому за визначенням пункту 4.5 договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 90 днів, тобто з 9 лютого 2009 року.

Оскільки строк виконання основного зобов’язання на підставі частини 2 статті 1050 ЦК України було змінено (09.02.2009), то саме з цього моменту в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду із зазначеним позовом з пропуском строку позовної давності.

Отже, висновки судів про те, що строк позовної давності не сплив щодо частини щомісячних платежів за кредитом, право на стягнення яких виникло з грудня 2010 року (в межах трьох років до дня звернення банку з позовом до суду) і що в цій частині заявлених вимог позов підлягав задоволенню, є неправильними і не відповідають вищезазначеним нормам права.

За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).

Після зміни строку виконання зобов’язання до 9 лютого 2009 року усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення, оскільки за вимогою підпункту 4.5 договору позичальник був зобов’язаний повернути кредит в повному обсязі до вказаної дати, а усі наступні щомісячні платежі за графіком після вказаної дати не підлягали виконанню.

Постанова ВСУ: від 18.11.2015 №3-1033гс15 (917/2579/14)

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення

стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За частинами першою, п’ятою статті 261 ЦК України перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Сторони кредитного договору встановили як строк дії договору, так і строки виконання зобов’язань за щомісячним погашенням платежів.

Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.

Сторони домовилися, що в разі порушення позичальником строків сплати процентів, та/або кредиту як в повному обсязі, так і частково більш ніж на тридцять календарних днів кредитор має право вимагати дострокового погашення кредиту, нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення позичальнику, а позичальник, зі свого боку, зобов’язується достроково погасити в повному обсязі кредит, нараховані проценти та можливі штрафні санкції протягом тридцяти календарних днів з дати одержання зазначеного письмового повідомлення кредитора.

Отже, перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов'язання, тобто строку виконання зобов'язання в повному обсязі (кінцевий строк) або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

77.

Таким чином, пред'явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов'язання та зумовлює перебіг позовної давності. У зв'язку з порушенням боржником виконання зобов'язання за кредитним договором банк використав право достроково вимагати з позичальника повернення заборгованості за кредитним договором, надіславши 12 квітня 2010 року претензію (вимогу) боржнику про дострокове негайне повернення всієї суми кредиту й пов'язаних з ним платежів (відсотків).

Отже, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про негайне повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня після одержання такої вимоги.

Постанова ВСУ: від 09.11.2016 № 6-2251цс16

Якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

78.

Таким чином, якщо сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов’язання, та визначили умови такого повернення коштів, усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення, і позичальник повинен звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права протягом трьох років саме від цієї дати.

Постанова ВСУ: від 02.11.2016 № 6-1174цс16

При цьому якщо виконання зобов’язання передбачалося частинами або у вигляді

періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Постанова ВСУ: від 09.11.2016 № 6-2170цс16, 09.11.2016 № 6-1457цс16

79.

У разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність (ст. 257 ЦК України) за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Постанова ВСУ: від 06.04.2016 № № 6-2520цс15

80.

Якщо сторони кредитного договору досягли згоди про збільшення позовної давності за всіма або окремими вимогами і така домовленість за змістом і формою відповідає вимогам статті 6 і частини першої статті 259 ЦК України, то розрахунок розміру пені та штрафу слід провести за кожною вимогою в межах збільшеної позовної давності, установленої сторонами в договорі, ураховуючи періодичність платежів, визначених договором.

Постанова ВСУ: від 24.02.2016 № 6-1824цс15

81.

82.

Разом із тим, за змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом та пеня за процентами підлягає стягненню з відповідача у межах строку позовної давності.

Постанова ВСУ: від 02.12.2015 № 6-249цс15

В разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

При цьому відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Пунктом 8.6 Умов та правил надання банківських послуг встановлено відповідальність боржника у вигляді штрафу за порушення строків повернення платежів більш ніж на 120 днів. Отже, установивши, що кінцевим строком повернення кредиту визначено 30 червня 2009 року та з'ясувавши факт неповернення кредиту до цієї дати, унаслідок чого після збігу 120 днів (тобто після 1 листопада 2009 року) банк отримав право на стягнення штрафу, суд дійшов помилкового висновку про дотримання банком у березні 2012 року строку позовної давності для стягнення неустойки. Постанова ВСУ: від 30.09.2015 № 6-154цс15

83.

84.

За кредитним договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 зазначеного Кодексу), а не закінченням строку дії договору.

Постанова ВСУ: від 07.10.2015 № 6-1295цс15, 18.06.2014 N 6-61цс14, 19.03.2014 N 6-14цс14

У разі неналежного виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Суди залишили поза увагою те, що відповідно до п. п. 3.1.1, 5.4 Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на лицьовому боці карти (місяць і рік) і вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі - останнім днем місяця, указаного на картці, і що останній платіж здійснено в листопаді 2008 р., дія картки закінчилася 30 жовтня 2009 р., а з позовом до суду банк звернувся лише у вересні 2013 р.

Суди апеляційної й касаційної інстанцій, погоджуючись із доводами позивача щодо неодноразової пролонгації кредитного договору, не звернули уваги на те, що пролонгація договору передбачає продовження строку дії договору після виконання сторонами його умов і переукладання договору на тих самих умовах, на яких він був укладений, а також на те, що після закінчення строку дії договору банк не видавав боржнику грошових коштів і нової платіжної картки, а боржник своїх зобов'язань за договором від 13 жовтня 2006 р. не виконав.

Постанова ВСУ: від 24.09.2014 № 6-103цс14, 12.11.2014 № 6-167цс14

понеділок, 13 листопада 2023 р.

Огляд правових позицій з питань застосування позовної давності, викладених в постановах Верховного Суду України у 2010-2017р.р.

понеділок, 13 листопада 2023 р.

Огляд правових позицій з питань застосування позовної давності, викладених в постановах Верховного Суду України у 2010-2017р.р.

понеділок, 13 листопада 2023 р.