Постанова КЦС ВС від 24.01.2024 №
752/1058/23 (61-17143св23):
https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/116639290
Суддя-доповідач: Крат В. І.
Щодо оскарження додаткового рішення суду першої інстанції
Суд, що ухвалив рішення, може за
заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення,
зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини
першої статті 270 ЦПК України).
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює
додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня
надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому
самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України).
У постанові Великої Палати
Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 (провадження №
12-43гс22), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що:
«7.23. Однаковим в обох кодексах є
правило про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших
учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які
були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не
перешкоджає розгляду заяви (частина четверта статті 244 ГПК України, частина
четверта статті 270 ЦПК України). Отже, законодавцем уніфіковано правила щодо
прийняття додаткового судового рішення, що вимагає єдиних підходів у їх
застосуванні.
7.24. Аналіз положень статті 244
ГПК України та статті 270 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що додаткове
судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною
складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове
рішення. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового
рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові
витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої
допомоги. Також додаткове судове рішення може бути процесуальним засобом
реалізації прав учасника справи, якщо воно ухвалюється за спеціальною заявою
такого учасника, поданою з дотриманням відповідної процедури. Так, якщо сторона
з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею
судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої
сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання
про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша
статті 246 ЦПК України). Подібне право має сторона в господарському судочинства
згідно з частиною першою статті 221 ГПК України.
7.25. Неповнота судового рішення
може полягати в невирішеності деяких питань, що стояли перед судом. Однак,
через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі при
прийнятті додаткового рішення скасовувати чи змінити первісне рішення, проте
він має право виправити деякі його недоліки, зокрема пов`язані з необхідністю
розподілу судових витрат.
7.26. Частина перша статті 244 ГПК
України (частина перша статті 270 ЦПК України) містить диспозитивну норму щодо
права суду з власної ініціативи, або за заявою учасників справи ухвалити
додаткове рішення. Винятком є розподіл судових витрат, який має ініціювати
сторона з дотриманням правил статей 123-130, 221 ГПК України (статей 133 - 142,
246 ЦПК України).
7.27. ЦПК України та ГПК України
однаково визначають обов`язок суду для вирішення питання про судові витрати
призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше 15 днів з дня ухвалення
рішення по суті позовних вимог та ухвалення за наслідком такого судового
засідання додаткового рішення в порядку, передбаченому частинами другою,
третьою статті 221 ГПК України. У випадку розгляду такої заяви судом цивільної
юрисдикції, засідання має бути проведено не пізніше 20 днів, якщо справа не
слухається в письмовому провадженні (частини друга, третя статті 246 ЦПК
України). Отже, для обох юрисдикцій законодавець визначив обов`язок суду
призначити заяву сторони про розподіл судових витрат в судове засідання, якщо
справа розглядалася з призначенням її до розгляду по суті в судових засіданнях
(не в письмовому провадженні), за наслідком проведення якого має бути прийнято
відповідне процесуальне рішення (додаткова постанова, додаткова ухвала)».
У постанові Великої Палати
Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 (провадження №
12-43гс22),на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що:
7.28. Додаткове судове рішення
ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті
244 ГПК України, частина третя статті 270 ЦПК України). Дослідивши чи однаково
процесуальні кодекси (цивільний та господарський) визначають поняття «порядку
ухвалення судового рішення», Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що
обидва кодекси під цим поняттям розуміють: ухвалення рішення, постанови іменем
України негайно після закінчення судового розгляду; прийняття рішень та
постанов, складення та їх підписання в нарадчій кімнаті тим складом суду, який
розглянув справу; можливість вирішення питання розподілу судових витрат у
додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по
суті; оформлення окремим документом ухвал, які постановляються в нарадчій
кімнаті, а інших ухвал, що постановляються без виходу до нарадчої кімнати, із
занесенням до протоколу судового засідання; особливості оформлення судових
рішень (ухвал) що містять вступну та резолютивну частину, а також складення
повного рішення (постанови, ухвали) у певні строки; можливість внесення
виправлень в рішеннях чи ухвалах із застереженням перед підписом судді;
викладення усіх судових рішень письмово у паперовій та електронній формі та
вимоги їх викладення у Єдиній судово-інформаційно-телекомунікаційній системі (
стаття 259 ЦПК України, стаття 233 ГПК України). Отже, процесуальні кодекси
поняття «порядок ухвалення судового рішення» визначають однаково та не
включають до нього «процедуру розгляду справи по суті в загальному чи
письмовому провадженні», яка виділена в окремі глави процесуальних кодексів
(глава 6 ЦПК України, глава 6 ГПК України).
7.29. Велика Палата Верховного Суду
висновує, що термін «ухвалення» додаткового судового рішення, а не термін
«розгляд» законодавцем застосовано з метою, щоб підкреслити необхідність
буквального тлумачення такого поняття відповідно до статті 259 ЦПК України
(статті 233 ГПК України). Таке тлумачення є релевантним для з`ясування змісту
положення другого речення частини третьої статті 270 ЦПК України (частини
третьої статті 244 ГПК України), коли йдеться про усунення неповноти судового
рішення, тобто відсутності у резолютивній частині рішення висновків щодо
результатів розгляду справи. При цьому презюмується, що позовні вимоги та
заперечення, докази, подані на їх обґрунтування, судом розглянуті згідно з
вимогами статей 209 - 246 ЦПК України (статей 201 - 221 ГПК України), а розгляд
справи належним чином відображений в описовій та мотивувальній частинах
рішення. У протилежному випадку неповнота судового рішення може бути усунута
шляхом його перегляду в апеляційному (касаційному) порядку, а не через
ухвалення додаткового рішення.
7.30. Однак, у випадку задоволення
заяви сторони про розподіл судових витрат, щодо яких сторона доказів не
подавала, поданої на підставі статті 246 ЦПК України (статті 221 ГПК України),
слід прийняти до уваги, що судом під час розгляду справи по суті питання про
розподіл судових витрат не розглядалось на засадах змагальності та рівності,
оскільки докази на підтвердження розміру судових витрат сторонами не були
подані до закінчення судових дебатів чи внаслідок залишення позову без розгляду
в підготовчому судовому засіданні.
7.31. Отже, у процедурі розгляду
такої заяви суду належить забезпечити сторонам у справі можливість бути
повідомленими про розгляд заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат,
які заявник намагається компенсувати за рахунок протилежної сторони. Ключовими
в цьому аспекті є приписи частини другої статті 246 ЦПК України (частини другої
статті 221 ГПК України), які в імперативному порядку встановлюють, що для
вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання.
7.32. Отже, положення частини
четвертої статті 270 ЦПК України (частини четвертої 244 ГПК України) про те, що
у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в
судове засідання, не виключають обов`язку суду повідомити сторони про
призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат
відповідно до частини другої статті 246 ЦПК України (частини другої статті 221
ГПК України) чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження
у справі є письмовим)».
Обов`язок суду повідомити учасників
справи про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє є реалізацією
однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості
судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку
призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про
місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів)
цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності
учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового
засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового
рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом
апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну
скаргу такою підставою. Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно
відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх
має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене
судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень
закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути
виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути
скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних
міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення
основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного
Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022
року по справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).
Порушення норм процесуального права
є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції
та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за
відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про
дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є
обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу
такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
рішення Голосіївського районного
суду м. Києва від 19 травня 2023 року було ухвалене у відкритому судовому
засіданні (а. с. 76);
в додатковому рішенні
Голосіївського районного суду м. Києва від 11 липня 2023 року вказано, що
рішення було ухвалене у відкритому судовому засіданні та в судове засідання
сторони не з`явились, про день, час та місце розгляду заяви повідомлені
належним чином (а. с. 99);
як свідчить аналіз матеріалів
справи, в ній відсутні докази повідомлення судом першої інстанції учасників
справи про розгляд заяви відповідачки про ухвалення додаткового рішення,
незважаючи на те, що розгляд справи по суті в суді першої інстанції відбувався
у відкритому судовому засіданні;
суд апеляційної інстанції не
врахував, що положення частини четвертої статті 270 ЦПК України про те, що у
разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в
судове засідання, не виключають обов`язку суду повідомити сторони про призначення
судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до
частини другої статті 246 ЦПК України чи повідомити їх про прийняття заяви до
розгляду (якщо провадження у справі є письмовим);
апеляційний суд не звернув уваги на
те, що правила щодо реалізації учасниками справи їх права на участь в судовому
засіданні з розгляду заяви про розподіл судових витрат згідно з частиною
четвертою статті 270 ЦПК України є спеціальними та повинні застосовуватися
системно з приписами частини другої статті 246 ЦПК України, яка визначає
обов`язок суду призначити судове засідання відповідно до процедури розгляду
справи, що була визначена судом для розгляду справи в цілому (загального,
спрощеного чи письмового провадження);
в апеляційній скарзі на додаткове
рішення суду першої інстанції позивач вказував, що суд першої інстанції у
порушення приписів частини четвертої статті 270 та частини другої та четвертої
статті 128 ЦПК України розглянув заяву відповідачки про прийняття додаткового
судового рішення та ухвалив таке додаткове рішення про розподіл судових витрат
без призначення засідання суду для такого розгляду та без повідомлення позивача
про день, час та місце її розгляду (а. с. 133).
при залишенні без змін додаткового
рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що
пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено обов`язкову
підставу для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення
нового судового рішення, а тому зробив неправильний висновок про залишення
додаткового рішення суду першої інстанції без змін.
Справа направляється на новий
розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права
допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду
першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
Оскільки встановлено підстави для
скасування постанови апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд
до апеляційного суду, то інші підстави відкриття касаційного провадження щодо
постанови Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року суд касаційної
інстанції не аналізує.
Щодо оскарження додаткової
постанови Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року
Додаткове рішення - це акт
правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням
вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті
основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які
не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому
засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення
втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі
(див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої
судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року в справі №
756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)).
У постанові Великої Палати
Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження №
12-39гс22) зазначено, що: «за загальним правилом у судовому рішенні повинні
бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні
питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі
вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу
судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового
рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки
судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас
додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі
висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи
вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення
є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі
ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021
року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від
15 лютого 2023 року у cправі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023
року у справі № 922/3289/21. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку
про необхідність скасування постанови Центрального апеляційного господарського
суду від 27 вересня 2022 року у цій справі, то додаткову постанову Центрального
апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2022 року також слід скасувати».
З урахуванням того, що постанова
Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року підлягає скасуванню, то
додаткову постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року
також належить скасувати.
Немає коментарів:
Дописати коментар