ЗАКОНОМ НЕ ЗАБОРОНЕНО ВСТАНОВЛЕННЯ ОПІКИ НАД НЕДІЄЗДАТНОЮ ОСОБОЮ КІЛЬКОМ ОПІКУНАМ

 👨🏻‍⚖️Рішення ВС у справі № 753/1905/22 від 08.01.2024

Предметом спору у цій справі є встановлення опіки над недієздатною особою двома опікунами.

Досліджуючи це питання, КЦС ВС вказав наступне.

Із тлумачення ч.1 ст.60 та ч.ч.4,5 ст.63 ЦК України випливає, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов'язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння. Недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод.

Хоча за станом здоров'я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов'язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації

При призначенні опікуна важливі і обов'язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряється органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.

Отже, законом не заборонено встановлення опіки над недієздатною особою кільком опікунам.

Змагальність

🔥Постанова КЦС ВС від 07.02.2024 № 311/2297/21 (61-10463 св 23):

👨‍⚖️Суддя-доповідач: Луспеник Д. Д.  

📎https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/116840208

✅Створення судом необґрунтованих переваг в поданні та оцінці доказів на етапі розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій може порушувати принцип рівності прав сторін у процесі

✔️Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку,

якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду

за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У справі, яка переглядається Верховним судом, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися

до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності у порядку спадкування за законом та заповітом від 15 травня 2007 року. У свою чергу,

ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2

про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом від 30 липня 2014 року.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 і задовольнив зустрічний позов ОСОБА_3 . Районний суд виходив

із чинності заповіту, складеного 30 липня 2014 року ОСОБА_4 на ім`я

ОСОБА_3 , посвідченого секретарем сільської ради, тобто посадовою особою органу місцевого самоврядування, уповноваженою на вчинення відповідних нотаріальних дій розпорядженням сільського голови.

Суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір, як за первісним позовом ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 , так і за зустрічним позовом ОСОБА_3 , виходив із того, що секретар Підгірненської СР, яка посвідчила заповіт, складений 30 липня 2014 року

ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_3 , у передбаченому законодавством порядку

не була уповноважена посвідчувати заповіт. Указаний правочин, на думку апеляційного суду, у встановленому порядку не посвідчений, він є нікчемним

в силу вимог частини першої статті 1257 ЦК України і не може скасовувати попередній заповіт, складений ОСОБА_4 15 травня 2007 року на ім`я

ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Скориченко А. В.

Із цих підстав апеляційний суд задовольнив первісний позов і відмовив

у задоволенні зустрічного позову.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, вважає їх передчасними.

Верховний Суд ураховує, що суд апеляційної інстанції, перевіряючи в апеляційному порядку правильність зроблених районним судом висновків, фактично виходив

із оцінки заповіту, складеного у липні 2014 року ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_3 , посвідченого секретарем сільської ради.

Апеляційний суд уважав цей заповіт нікчемним у зв`язку з відсутністю у секретаря сільської ради повноважень на вчинення нотаріальних дій, оскільки відсутні рішення виконавчого комітету сільської ради про покладення на секретаря сільської ради вчинення нотаріальних дій, відповідні протоколи засідань сесій

та виконавчого комітету.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права

та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини

і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу) (частини перша, друга статті 1220 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини

є місце подання першої заяви, що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна, спадкоємців, виконавців заповіту, осіб, заінтересованих в охороні такого майна, або вимоги кредиторів.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця

і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2

цього Кодексу) (стаття 1222 ЦК України).

Статтею 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені

у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Згідно зі статтями 1234-1235 ЦК України право на заповіт має фізична особа

з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно

від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець

за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій встановлено, що 15 травня 2007 року ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Скориченко А. В., на ім`я ОСОБА_2 , яким заповів останній земельну ділянку, площею 7,10 га, а 30 липня 2014 року ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений секретарем Підгірненської СР Самойленко Л. О., на ім`я ОСОБА_3 , яким заповів останній належний йому житловий будинок та все інше майно,

що буде належати йому, де б воно не було, із чого б воно не складалося, і все те, що буде належати йому на день смерті.

При цьому повноваження здійснювати нотаріальні дії покладено на секретаря сільської ради розпорядження сільського голови Підгірненської СР від 25 грудня 2013 року № 65-осв.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований

на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом

не вимагається.

Згідно зі статтею 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі,

із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт,

він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації

у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право

на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє (частина четверта статті 207

ЦК України).

Відповідно до статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно

або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися

при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 1253 ЦК України на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків

при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідками можуть бути лише особи

з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: 1) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; 2) спадкоємці за заповітом;

3) члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; 4) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 37 Закону України «Про нотаріат»

у населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, вчиняють, зокрема,

такі нотаріальні дії, як посвідчення заповітів.

Подібна за змістом норма закріплена у підпункті 1 абзацу другого пункту 1 Інструкції № 22/5, згідно з яким у населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів окрім дій, передбачених у частині першій цієї статті, вчиняють також такі нотаріальні дії, зокрема, посвідчують заповіти.

Пунктом 2 Розділу 1 Інструкції № 22/5 передбачено, що нотаріальні дії у виконавчих комітетах сільських, селищних, міських Рад народних депутатів вчиняють посадові особи, на яких за рішенням виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів покладено вчинення цих дій.

Загальні правила вчинення нотаріальних дій регламентовано Розділом ІІ вказаної Інструкції.

Подібні за змістом положення закріплено пунктами 1.1 розділу І, пунктами 2.1, 2.3, 2.11 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5.

Суд апеляційної інстанції вважав, що заповіт складений 30 липня 2014 року

ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_3 , посвідчений секретарем Підгірненської СР,

не було посвідчено уповноваженою особою на вчинення нотаріальних дій.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками, оскільки вони

не відповідають правовій позиції, викладеній Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 29 січня 2024 року

у справі № 369/7921/21 (провадження № 61-5293сво23).

У цій справі вирішувався спір, який виник між сторонами з приводу визнання заповіту, посвідченого секретарем сільської ради, нікчемним у зв`язку

з відсутністю у секретаря сільської ради повноважень на вчинення нотаріальних дій, так як відсутнє рішення виконавчого комітету сільської ради про покладення на секретаря сільської ради вчинення нотаріальних дій.

Верховний Суд ураховує, що підпунктом 5 пункту «б» частини першої статті 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі

№ 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20) сформовано правову позицію про те, що вимогами чинного законодавства не встановлена нікчемність заповіту виключно з тих підстав, що його посвідчено нотаріусом поза межами свого нотаріального округу.

Право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає

в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами

їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми

і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257

ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі

та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею,

ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю (див.: зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження

№ 14-173цс20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21)).

Нормами Книги шостої ЦК України визначені вимоги до особи заповідача

(стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення. Порушеннями вимог до форми

і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України,

її статтях 1247-1249, 1253 (див.: пункти 60, 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження

№ 14-173цс20)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі

№ 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20) вказано, що «слід звернути увагу

на вимогу частини першої статті 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Отже, звертає на себе увагу те, що тут йдеться, по-перше, про зміст правочину, а не про його форму

та порядок посвідчення; по-друге, про невідповідність змісту не законам, а саме актам цивільного законодавства. При цьому вивчення змісту спірного заповіту

та текстів судових рішень не дали жодних доводів для визначення актів цивільного законодавства, яким би суперечив зміст заповіту. Посилання на вимоги статті 13-1 Закону України «Про нотаріат», пункту 2 глави 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусом України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України

від 22 лютого 2012 року № 296/5, є недоречним виходячи з такого. По-перше, наведені нормативно-правові акти не є актами цивільного законодавства

у розумінні статті 4, частини першої статті 203 ЦК України. По-друге, недотримання і порушення правових норм, що в них містяться, не може нести будь-яких негативних наслідків для особи, яка такого порушення не вчиняла, оскільки таке застосування норм права було б порушенням принципу розумності, добросовісності та справедливості (стаття 3 ЦК України). Порушення норм

про необхідність додержуватися нотаріусом свого нотаріального округу може тягти відповідальність нотаріуса, передбачену законом, але не тягне нікчемність заповіту, посвідченого з таким порушенням. Адже правове регулювання порядку посвідчення нотаріусом правочинів лежить поза сферою ЦК України

і не є матеріальним правом. Законодавство про нотаріат і нотаріальну діяльність не може чинити негативний вплив на матеріальне право - встановлювати підстави нікчемності правочину, якщо саме таких підстав для його нікчемності матеріальне право не містить».

З урахуванням викладеного, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначив у постанові від 29 січня 2024 року у справі

№ 369/7921/21 (провадження № 61-5293сво23), що: 1) свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача

та обов`язковість її виконання; 2) на рівні Конституції України та закону

не передбачено можливості Міністерства юстиції України можливості регулювати вимоги щодо форми і порядку посвідчення заповіту; 3) законодавець у ЦК України не передбачив такої підстави для кваліфікації заповіту, посвідченого секретарем сільської ради, нікчемним, як відсутність рішення виконавчого комітету сільської ради щодо покладання на цю посадову особу вчинення нотаріальних дій,

так і відсутність вказівки в заповіті місця народження заповідача. Це не впливає на форму заповіту та порядок його посвідчення. Протилежна кваліфікація буде базуватися на мотивах розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення і порушить принцип свободи заповіту, оскільки він піддається правовій охороні й після смерті заповідача.

Крім того, у постановах Верховного Суду: від 27 березня 2019 року у справі

№ 491/1528/15-ц (провадження № 61-23620св18), від 25 березня 2020 року у справі № 303/5126/18 (провадження № 61-22263св19), від 17 листопада 2021 року

у справі № 680/289/18 (провадження № 61-5837св21) зазначено про наявність

у посадових осіб повноважень посвідчувати заповіт та, відповідно, про чинність заповітів, незважаючи на те, що виконавчі комітети рад не приймали рішень

про покладення на таких посадових осіб цих органів функцій щодо вчинення нотаріальних дій. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29 січня 2024 року у справі № 369/7921/21 (провадження № 61-5293сво23) не знайшов підстав для відступу від указаних правових висновків.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що заповіт від 30 липня

2014 року посвідчено секретарем сільської ради відповідно до розпорядження сільського голови.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

у вищезазначеній постанові зробив правовий висновок про те, що законодавець

у ЦК України не передбачив такої підстави для кваліфікації заповіту, посвідченого секретарем сільської ради, нікчемним, як відсутність рішення виконавчого комітету сільської ради щодо покладання на цю посадову особу вчинення нотаріальних дій, так і відсутність вказівки в заповіті місця народження заповідача. Це не впливає на форму заповіту та порядок його посвідчення. Протилежна кваліфікація буде базуватися на мотивах розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення і порушить принцип свободи заповіту, оскільки він піддається правовій охороні й після смерті заповідача.

Отже, суд апеляційної інстанції зробив помилкові висновки у цій частині.

Вказане також узгоджується з вищевказаними постановами Верховного Суду,

в яких зазначено про наявність у посадових осіб повноважень посвідчувати заповіт та, відповідно, про чинність заповітів, незважаючи на те, що виконавчі комітети рад не приймали рішень про покладення на таких посадових осіб цих органів функцій щодо вчинення нотаріальних дій.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Крім того, у справі, яка переглядається Верховним Судом, суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір, урахував правові висновки, викладені Верховним Судом

у постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 147/1062/21 (провадження

№ 61-6536св22). Проте, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 29 січня 2024 року у справі № 369/7921/21 (провадження № 61-5293сво23) відступила, разом із іншими, від вищевказаного правового висновку.

Таким чином, Верховний Суд уважає, що суд апеляційної інстанції зробив передчасні висновки про помилковість висновків суду першої інстанції по суті спору.

Доводи касаційної скарги у цій частині є обґрунтованими.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти та об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів і забезпечує, як наслідок, постановлення законного

і обґрунтованого рішення.

У пунктах 8, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня

2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз`яснено,

що ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій статтею 215 ЦПК України, і обов`язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини. Разом з тим рішення не повинно містити зайвої деталізації, яка не має правового значення

в даній справі, а також незрозумілих словосполучень, занадто довгих речень, через які викладення фактичних обставин важко сприймається.

У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати

та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами,

а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи

на його спростування - це процесуальний обов`язок суду, що є обов`язковим елементом справедливого судового розгляду (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року).

Створення судом необґрунтованих переваг в поданні та оцінці доказів на етапі розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій може порушувати принцип рівності прав сторін у процесі. Вибіркова оцінка окремих доказів

та залишення поза увагою інших доказів, які мають суттєве значення

для встановлення фактичних обставин справи, можуть мати наслідком порушення обох зазначених принципів.

Cуд апеляційної інстанції, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, не врахував вищенаведеного й не дотримався вимог щодо всебічності, повноти та об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, апеляційний суд не надав оцінку доводам первісного позову та зустрічного позову, не встановив обставин спору, окрім нікчемності одного із заповітів, що не відповідає актуальній судовій практиці Верховного Суду. Тобто законність й обґрунтованість рішення районного суду

по суті спору не перевірено.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів уважає, що суд апеляційної інстанції

не встановив усіх фактичних обставин справи та у порушення вимог частини п`ятої статті 12 ЦПК України не сприяв всебічному та повному з`ясуванню обставин справи.

Питання договору позики

🔥Постанова КЦС ВС від 31.01.2024 № 448/852/21 (61-7238св23):  

📎https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/116799019

👨‍⚖️Суддя-доповідач: Коломієць Г. В. 

✅Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг

✔️Згідно з статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджується як укладення договору, його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

У цій справі відповідач не довела й не доводила, що між сторонами наявні інші правовідносини, тому суди вірно виходили з того, що між сторонами виникли позикові правовідносини, з чим Верховний Суд погоджується.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, та постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20), від 14 липня 2022 року у справі № 204/4341/17 (провадження № 61-4389св21).

Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.

Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.

При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19), від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16 (провадження № 61-41934св18), від 26 травня 2021 року у справі № 405/8280/19 (провадження № 61-3411св21), від 09 серпня 2023 року у справі № 755/16831/19 (провадження № 61-17567св21).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, про те, що 02 вересня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 у борг грошові кошти у розмірі 20 112 000,00 грн, що еквівалентно 800 000,00 дол. США, які вона зобов`язувалася повернути до 02 березня 2021 року, що підтверджується власноручно написаною ОСОБА_2 розпискою, однак кошти не повернула. Розписка про отримання у борг грошових коштів за своєю суттю є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Отже, позивачем підтверджено факт надання відповідачу в борг грошових коштів.

Натомість, будь-які докази про повернення зазначених у розписці коштів у матеріалах справи відсутні, відповідач таких доказів не надала.

Судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано не прийнято до уваги доводи ОСОБА_2 про те, що вона не могла підписувати зазначені договір позики та розписку 02 вересня 2021 року, оскільки у цей період перебувала поза межами України, на підтвердження чого в матеріалах справи наявна інформація Державної прикордонної служби України від 27 вересня 2021 року, у зв`язку з тим, що ці доводи не спростовують сам факт укладення між сторонами договору позики та факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів від ОСОБА_1 , та не спростовують обов`язок ОСОБА_2 щодо повернення цих коштів.

Верховний Суд України та Верховний Суд неодноразово зазначали, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг (див. постанова Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі 6-79цс14).

Щодо доводів касаційної скарги про необґрунтовану відмову судом апеляційної інстанції у призначенні по справі комплексної (почеркознавчої та технічної) експертизи, необхідно зазначити таке.

У вересні 2021 року ОСОБА_2 , від імені якої діяв адвокат Микуш Д. М., подано до суду першої інстанції клопотання про призначення в справі судової почеркознавчої експертизи на вирішення якої поставити наступні запитання:

- чи виконано ОСОБА_2 чи іншою особою підпис, що розташований в графі «Позичальник» в розділі «Місцезнаходження та реквізити сторін» договору позики від 02 вересня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- чи виконано ОСОБА_2 чи іншою особою підпис в розписці від 02 вересня 2019 року щодо отримання ОСОБА_2 коштів від ОСОБА_1 (а. с. 52, 53).

У грудні 2021 року ОСОБА_2 , від імені якої діяв адвокат Микуш Д. М., подано до суду першої інстанції клопотання, відповідно до якого вона відмовилася та просила суд не розглядати її клопотання про призначення в справі судової почеркознавчої експертизи (а. с. 71).

У жовтні 2022 року ОСОБА_2 , від імені якої діяв адвокат Микуш Д. М., подано до Львівського апеляційного суду клопотання про призначення в справі судової почеркознавчої експертизи на вирішення якої поставити наступні запитання:

- чи виконано ОСОБА_2 чи іншою особою підпис, що розташований в графі «Позичальник» в розділі «Місцезнаходження та реквізити сторін» договору позики від 02 вересня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- чи виконано ОСОБА_2 чи іншою особою підпис в розписці від 02 вересня 2019 року щодо отримання ОСОБА_2 коштів від ОСОБА_1 (а. с. 153, 154).

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року призначено у справі почеркознавчу експертизу. На вирішення експертам поставлено такі питання:

- чи виконано ОСОБА_2 чи іншою особою підпис, що розташований в графі «Позичальник» в розділі «Місцезнаходження та реквізити сторін» договору позики від 02 вересня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ?

- чи виконано ОСОБА_2 чи іншою особою підпис в розписці від 02 вересня 2019 року щодо отримання ОСОБА_2 коштів від ОСОБА_1 ? (а. с. 222-226).

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 08 лютого 2023 року № 4364-Е, складеного Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз, підписи від імені ОСОБА_2 , розташовані у графі «Позичальник» перед друкованим текстом « ОСОБА_2 » на зворотній стороні договору позики від 02 вересня 2019 року та нижче основного тексту розписки від 02 вересня 2019 року після слів «02 вересня 2019 р.», виконані ОСОБА_2 (а. с. 228-232).

22 березня 2023 року ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Микуш Д. М., подала до Львівського апеляційного суду клопотання про призначення в справі комплексної та технічної експертизи документів, з огляду на те, що судову почеркознавчу експертизу, висновок якої міститься в матеріалах справи, було доручено проводити судовому експерту Лемак Едіті Олександрівні, яка на дату (12 грудня 2022 року) надходження даної справи до експертної установи на експертизу, складання акта № 1 попереднього розрахунку вартості виконання висновку експерта, експертного дослідження, доручення проведення такої експертизи її керівником не мала права таку проводити та фактично без досвіду проведення такого роду експертиз, оскільки лише 13 грудня 2022 року отримала свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, що викликає сумніви в її об`єктивності та правильності зроблених висновків.

ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Микуш Д. М., подаючи клопотання про призначення комплексної експертизи, просила суд на вирішення поставити наступні запитання:

- чи виконано ОСОБА_2 чи іншою особою підпис, що розташований в графі «Позичальник» в розділі «Місцезнаходження та реквізити сторін» договору позики від 02 вересня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- чи виконано ОСОБА_2 чи іншою особою підпис в розписці від 02 вересня 2019 року щодо отримання ОСОБА_2 коштів від ОСОБА_1 ;

- чи ідентичним за змістом, реквізитами є оригінал договору позики від 02 вересня 2019 року (а. с. 85), розписка від 02 вересня 2019 року (а. с. 86) та їх копії (а. с. 4-6);

- чи відповідає час виконання друкованого тексту договору позики укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та розписки даті 02 вересня 2019 року та в якій проміжок часу надрукований текст;

- чи не виконаний для виконання тексту аркуш паперу або частина іншого документу з вже присутніми в договорі від 02 вересня 2019 року та розписки від 02 вересня 2019 року підписами;

- яким способом виконані підписи (пишучим пристроєм чи із застосуванням копіювально-множинної техніки, шляхом монтажу чи інше), що розташовані в графах «Позикодавець» та «Позичальник» в розділі «Місцезнаходження та реквізити сторін» договору позики від 02 вересня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та розписки від 02 вересня 2019 року;

- чи виконаний підпис, що розташований в графі «Позичальник» в розділі «Місцезнаходження та реквізити сторін» договору позики від 02 вересня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та розписки від 02 вересня 2019 року з попередньою технічною підготовкою (за допомогою факсиміле);

- чи піддавався зміні підпис, що розташований в графі «Позичальник» в розділі «Місцезнаходження та реквізити сторін» договору позики від 02 вересня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та розписки від 02 вересня 2019 року шляхом дописки, домальовки окремих штрихів, виконання одних штрихів поверх інших.

Протокольною ухвалою Львівського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року відмовлено ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Микуш Д. М., у задоволенні клопотання про призначення в справі комплексної експертизи відмовлено.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що доводи касаційної скарги щодо невідповідності висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 08 лютого 2023 року № 4364-Е вимогам законодавства України є надуманими, з огляду на те, що зазначений висновок експерта складений 08 лютого 2023 року, а не 12 грудня 2022 року, і на час складення висновку у експерта були наявні повноваження для проведення цієї експертизи.

Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про призначення в справі комплексної експертизи, оскільки у ОСОБА_2 було достатньо часу та можливостей поставити всі існуючі запитання для їх вирішення під час призначення в справі першої судової почеркознавчої експертизи.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що нові докази на стадії апеляційного провадження, як правило, не приймаються (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16-ц (провадження № 14-709цс19), від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19 (провадження № 12-12гс21)).

Відповідно до вимог частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У матеріалах справи, що переглядається в касаційному порядку, міститься висновок експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 08 лютого 2023 року № 4364-Е, складений Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз, відповідно до якого підписи від імені ОСОБА_2 , розташовані у графі «Позичальник» перед друкованим текстом « ОСОБА_2 » на зворотній стороні договору позики від 02 вересня 2019 року та нижче основного тексту розписки від 02 вересня 2019 року після слів «02 вересня 2019 року», виконані ОСОБА_2 .

Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано прийняв до уваги зазначений висновок та вважав необґрунтованим клопотання ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Микуш Д. М., про призначення в справі комплексної почеркознавчої та технічної експертизи документів.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечить висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.

Крім того, колегія суддів не приймає до уваги мотиви заяви ОСОБА_3 про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_2 , оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

ВИКОНАВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ ПІД ЧАС ДІЇ ВОЄННОГО СТАНУ

 

Зміни внесені до Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" законами № 2129-IX від 15.03.2022, № 2468-IX від 28.07.2022, № 3048-IX від 11.04.2023

1

1. Забороняється відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до Переліку (з дати віднесення територій до таких, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій до моменту виключення таких територій з переліку).

2. Фізичні особи - боржники, на кошти яких накладено арешт органами державної виконавчої служби, приватними виконавцями, можуть здійснювати видаткові операції з поточного рахунку на суму у розмірі, що протягом одного календарного місяця не перевищує двох мінімальних розмірів заробітної плати, установленої законом про Державний бюджет України на 1 січня поточного календарного року. Звернення стягнення у межах зазначеної суми на такому рахунку не здійснюється.

3. Юридичні особи - боржники, самозайняті особи (які використовують найману працю фізичних осіб), на кошти яких накладено арешт органами державної виконавчої служби, приватними виконавцями, можуть здійснювати видаткові операції з поточних рахунків виключно для виплати заробітної плати в розмірі не більше п'яти розмірів мінімальної заробітної плати на місяць на одного працівника такої юридичної особи чи самозайнятої особи, а також для сплати податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Контроль за дотриманням встановлених законом вимог під час здійснення виплат покладається на службових осіб юридичної особи – боржника, самозайняту особу відповідно.

4. Припиняється звернення стягнення на пенсію, стипендію (крім рішень про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок кримінального правопорушення, та рішень, боржниками за якими є громадяни російської федерації).

5. За рішеннями про стягнення аліментів підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці, які здійснюють відрахування з заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника, перераховують стягнуті кошти на визначений у заяві або зверненні стягувача рахунок, а у разі відсутності реквізитів рахунка стягувача - на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

6. Зупиняється вчинення виконавчих дій, забороняється заміна стягувачів у виконавчих діях, стягувачами за якими є російська федерація або такі особи:

• громадяни російської федерації;
• юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації;
• юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства, відмінного від законодавства України, серед кінцевих бенефіціарних власників, членів або учасників (акціонерів) яких є російська федерація, громадянин російської федерації або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації.

* Зазначене обмеження не застосовується до громадян російської федерації, які проживають на території України на законних підставах, та юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до закону України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) яких є виключно громадяни російської федерації, які проживають на території України на законних підставах, або виключно громадяни України та громадяни російської федерації, які проживають на території України на законних підставах.

Ключові зміни внесені до прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" законами
№ 2455-IX від 27.07.2022 (набрав чинності 25.08.2022)
та № 3048-IX від 11.04.2023

2

Тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України:

1. Зупиняється дія постанов державних виконавців про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, спорядженими гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії.

2. Зупиняється вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень* (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом) боржниками за якими є:

• підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України,
• органи військового управління, з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України,
• рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до Переліку, або якщо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги здійснюється щодо нерухомого майна, яке є місцем постійного проживання такої фізичної особи і було знищено або пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій.

*Дія такої заборони не поширюються на рішення, стягувачами за якими є держава, органи Пенсійного фонду України, інші державні цільові фонди, суб'єкти, визначені в абзаці двадцять другому цього пункту, а також на рішення про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок кримінального правопорушення.

3. Забороняється відкриття виконавчих проваджень на підставі виконавчих написів нотаріусів, вчинених на кредитних договорах, які не посвідчені нотаріально.

Постанова приватного виконавця чи інший процесуальний документ (або їх частина), якщо вони суперечать вимогам законодавства щодо примусового виконання рішень, можуть бути скасовані за зверненням сторони виконавчого провадження або особи, права якої порушені, постановою керівника Департаменту ДВС, крім випадків, якщо наявна інформація про судове провадження, ініційоване особою, яка подала звернення, у зв'язку із спором між тими самими сторонами з такого самого предмета і з тієї самої підстави.

Приватний виконавець за заявою сторони виконавчого провадження або з власної ініціативи, за умови наявності об'єктивних підстав, має право своєю постановою скасувати постанову чи інший процесуальний документ (або їх частину), винесені ним у виконавчому провадженні"

Ключові зміни до Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" внесені Законами України № 2455-IX від 27.07.2022 (набрав чинності 25.08.2022) та № 3048-IX від 11.04.2023

3

Тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України:

1. Зупиняються строки розгляду Дисциплінарною комісією подань про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності та застосування дисциплінарних стягнень.

2. Планові та позапланові перевірки діяльності приватних виконавців не проводяться, крім перевірок приватних виконавців, стосовно яких є сумніви щодо факту здійснення ними своєї діяльності в офісі приватного виконавця.

3. Діяльність приватного виконавця може бути зупинена наказом Міністерства юстиції України за поданням керівника Департаменту ДВС на один місяць, а подання керівника департаменту ДВС має бути погоджено мінімум п'ятьма членами Дисциплінарної комісії. Підставою для такого зупинення має бути виявлення ознак грубого порушення (мотивоване обґрунтування грубості порушення визначається у тексті наказу) приватним виконавцем вимог законодавства щодо примусового виконання рішень під час виконання ним професійних обов'язків. Наказ Міністерства юстиції про зупинення діяльності приватного виконавця може бути оскаржено до суду.

4. Строк складання кваліфікаційного іспиту після п'яти років від отримання посвідчення продовжується за письмовою заявою приватного виконавця.

5. Приватний виконавець, який зупиняє свою діяльність, може заміщуватися приватним виконавцем, який здійснює свою діяльність в іншому виконавчому окрузі.

6. Приватний виконавець, який має на виконанні виконавчі провадження, може зупинити свою діяльність на підставі пункту 1 чи 2 частини першої статті 42 цього Закону, за умови вирішення питання про своє заміщення іншим приватним виконавцем. У такому разі укладення договору про заміщення приватного виконавця іншим приватним виконавцем здійснюється без погодження із стягувачем.

7. Договір про заміщення приватного виконавця може передбачати розподіл стягнутої основної винагороди між приватними виконавцями.

8. Якщо після спливу 10-денного строку тимчасової відсутності приватного виконавця до Міністерства юстиції України не надійшло звернення приватного виконавця про зупинення діяльності на підставі пункту 2 частини першої статті 42 цього Закону, Рада приватних виконавців України за пропозицією Міністерства юстиції України або за власною ініціативою вносить відповідне подання.

9. Приватний виконавець, який має на виконанні незакінчені виконавчі провадження, може змінити виконавчий округ у разі, якщо його офіс розташований у територіальній громаді, що належить до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до Переліку. Такий приватний виконавець продовжує примусове виконання виконавчих документів, що перебували у нього на виконанні у виконавчому окрузі, який він змінив, з урахуванням обмежень, встановлених законодавством про виконавче провадження.

Закон України 2120-IX від 15.03.2022 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану"

4

Заборонено реалізовувати іпотеку

У період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після дня його завершення або скасування щодо нерухомого майна, що належить громадянам України та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 41 (Реалізація предмета іпотеки на електронному аукціоні), 47 (Оформлення результатів електронного аукціону з реалізації предмета іпотеки ) Закону України «Про іпотеку» (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах).

*Обмеження не поширюються на нерухоме майно, оформлене в іпотеку за договорами, укладеними після набрання чинності Законом, або за договорами, до яких після дня набрання чинності Законом за погодженням сторін вносилися зміни в частині продовження строків виконання зобов'язань та/або зменшення розміру процентів, штрафних санкцій.

Постанова Кабінету Міністрів України № 101 від 04.02.2023 "Про затвердження Порядку визначення підприємств оборонно-промислового комплексу, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану"

5

Перелік підприємств, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану, визначається Мінстратегпромом.

Включення підприємства до переліку здійснюється на підставі заяви, поданої суб'єктом управління об'єктами державної власності, до сфери управління якого належить підприємство (щодо державних підприємств), керівником або органом, уповноваженим власником (власниками) відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів (щодо інших підприємств).

Копія наказу надсилається заявнику протягом п'яти робочих днів з дня прийняття відповідного рішення з дотриманням вимог Законів України "Про інформацію", "Про державну таємницю" разом із супровідним листом.

Рішення про виключення підприємства з переліку оформляється наказом Мінстратегпрому, копії якого надсилаються органу державної виконавчої служби, приватному виконавцю та заявнику протягом п'яти робочих днів з дня прийняття рішення з дотриманням вимог Законів України "Про інформацію", "Про державну таємницю" разом із супровідним листом.

Наказ Міністерства юстиції України від 04.04.2022 № 1310/5 «Про деякі питання доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження та Єдиного реєстру приватних виконавців України у період воєнного стану» зі змінами і доповненнями

6

На період до припинення або скасування воєнного стану на території України, припинено:

X доступ до автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП)
X доступ до Єдиного реєстру приватних виконавців України (ЄРПВУ).

Приватним виконавцям доступ до АСВП припиняється та відновлюється адміністратором АСВП на підставі письмового повідомлення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, яке готується на підставі звернення приватного виконавця у разі, якщо:

•приватним виконавцем укладено договір (договори) страхування цивільно-правової відповідальності відповідно до вимог статті 24 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", строк дії якого (яких) не закінчився;
•приватний виконавець не має заборгованості з плати за користування АСВП;
•офіс приватного виконавця не розташований на територіях, на яких ведуться активні бойові дії або тимчасово окупованих, інформація про які міститься в Переліку, та наявна можливість провести перевірку офісу приватного виконавця;
•приватний виконавець здійснює діяльність в офісі, відомості про який внесені до Єдиного реєстру приватних виконавців України, та цей офіс відповідає вимогам, встановленим розділом II Положення про офіс приватного виконавця.

За наявності зазначених умов, Департамент ДВС Мін'юсту доручає провести перевірку щодо здійснення приватним виконавцем діяльності в офісі та відповідності офісу приватного виконавця встановленим вимогам, про що складається відповідний акт.

* Доступ до АСВП помічникам приватного виконавця відновлюється (надається) на підставі письмового звернення приватного виконавця до адміністратора АСВП у разі, якщо йому надано доступ до АСВП та відомості про його помічника внесені до Єдиного реєстру приватних виконавців України.

Доступ державним та приватним виконавцям до інших Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, які відповідно до законодавства використовуються ними для виконання повноважень з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), відновлюється (надається) або припиняється адміністратором Реєстрів за умови відновлення (надання) або припинення таким виконавцям доступу до АСВП з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 06 березня 2022 року №209 "Деякі питання державної реєстрації та функціонування єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану".

Наказ Міністерства юстиції України від 10.06.2022 № 2343/5
«Деякі питання примусової реалізації арештованого майна у виконавчому провадженні в період воєнного стану»

7

Організатор електронних аукціонів, зокрема ДП «СЕТАМ», зупиняє електронні аукціони (аукціони за фіксованою ціною) з реалізації арештованого майна, яке знаходиться на території, включеній до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).

Формування нових лотів та поновлення зупинених електронних аукціонів тепер здійснюватиметься за заявкою державного або приватного виконавця за умови, що станом на дату такої заявки:

• арештоване майно не знаходиться на територіях, на яких ведуться активні бойові дії або тимчасово окупованих, інформація про які міститься в Переліку;
• державним або приватним виконавцем здійснено перевірку майна на предмет його цілісності, про що складено акт, копію якого долучено до заявки;
• державний або приватний виконавець має доступ до автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП), оформлений відповідно до вимог наказу Мін'юсту від 04 квітня 2022 року № 1310/5, із змінами.

* Інформацію про державних або приватних виконавців, яким надано доступ до АСВП надаватиметься Організатору Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України по мірі її оновлення.

Наказ Міністерства юстиції України від 09.06.2022 №2297/5 "Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства юстиції України"

8

Під час дії воєнного стану виконання рішень, місцем виконання яких є територія, на якій ведуться активні бойові дії або тимчасово окупована відповідно до Переліку, здійснюється органом державної виконавчої служби, компетенція якого поширюється на таку територію, за умови якщо такий орган змінив місцезнаходження/місцерозташування на іншу територію України, або органом державної виконавчої служби, визначеним Міністерством юстиції України за поданням/пропозиціями Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

У разі якщо місцезнаходженням органу державної виконавчої служби є територія, включена до Переліку, такий орган може змінити місцезнаходження/місцерозташування на іншу територію України та здійснювати примусове виконання рішень, місцем виконання яких є територія, на яку поширюється компетенція цього органу державної виконавчої служби.

Інформація про роботу відповідних органів публікується на вебсайті Міністерства юстиції України та вебсайтах міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України по мірі її оновлення.

Наказ Міністерства юстиції України від 23 серпня 2022 року № 3563/5 "Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства юстиції України" (набрав чинності 26.08.2022)

9

У разі зупинення діяльності приватного виконавця на підставі пунктів 1 - 4, 6 частини першої статті 42 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (крім випадку зупинення діяльності на підставі пункту 2 цієї частини за поданням ради приватних виконавців регіону) приватний виконавець, який заміщуватиме приватного виконавця, діяльність якого зупиняється, може обиратися з приватних виконавців іншого виконавчого округу. У період дії воєнного стану такий приватний виконавець може обиратися з приватних виконавців, які мають доступ до АСВП у встановленому Міністерством юстиції України порядку.

Приватний виконавець з дня внесення інформації про зупинення його діяльності до Єдиного реєстру приватних виконавців України зобов'язаний вирішити питання про його заміщення іншим приватним виконавцем та протягом п'яти робочих днів надати Міністерству юстиції України інформацію або копію договору про таке заміщення.

Наказ Міністерства юстиції України від 07 листопада 2022 року № 4987/5 "Про затвердження Змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства юстиції України" (набрав чинності 11.11.2022)

10

У період дії воєнного стану Департамент ДВС здійснює перевірку дотримання приватним виконавцем вимог законодавства щодо примусового виконання рішень під час виконання ним професійних обов'язків на підставі відомостей автоматизованої системи виконавчого провадження.

У разі необхідності одержання від приватного виконавця інформації або пояснень щодо примусового виконання рішень під час виконання ним професійних обов'язків, або копій відповідних документів Департамент ДВС може надіслати приватному виконавцю відповідний обґрунтований запит.

У разі якщо строк складання приватним виконавцем іспиту шляхом автоматизованого анонімного тестування настав у період дії воєнного стану на території України, такий строк продовжується до припинення або скасування воєнного стану за письмовою заявою приватного виконавця, поданою до Департаменту ДВС.