ПОЗИЦІЇ ВП ВС ПРО ЗАСТОСУВАННЯ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ. ЧАСТИНА 1 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

ПРАВО ПРАВОПОРУШНИКА УНИКНУТИ ПРИТЯГНЕННЯ ДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У СУДІ ПІСЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ ПЕВНОГО ПЕРІОДУ ЧАСУ ПІСЛЯ ВЧИНЕННЯ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Постанова ВП ВС від 13.02.2019 по справі № 826/13768/16 (11-609апп18):

http://reyestr.court.gov.ua/Review/81334171

Ключові тези:

Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людині основоположних свобод від 04.11.1950 передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, пункт 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51).

ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ МОЖЕ ЗАСТОСОВУВАТИСЯ ВИКЛЮЧНО ЯКЩО ПОЗОВНІ ВИМОГИ СУДОМ ВИЗНАНО ОБҐРУНТОВАНИМИ ТА ДОВЕДЕНИМИ

Постанова ВП ВС від 04.12.2018 по справі № 910/18560/16 (12-143гс18):

http://reyestr.court.gov.ua/Review/80427441

Ключові тези:

7.10. Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог.

Постанова ВП ВС від 18.12.2019 по справі № 522/1029/18 (14-270цс19) :

http://reyestr.court.gov.ua/Review/87144996

Постанова ВП ВС від 05.12.2018 по справі № 522/2110/15-ц (14-247 цс 18) /п. 61/:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/79834996

Постанова ВП ВС від 05.12.2018 по справі № 522/2201/15-ц (14-179 цс 18) /п. 61/:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/79684950

Постанова ВП ВС від 05.12.2018 по справі № 522/2202/15-ц (14-132цс18) /п. 61/:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/79298391

Постанова ВП ВС від 07.11.2018 по справі № 372/1036/15-ц (14-252цс18)

http://reyestr.court.gov.ua/Review/78977584

Постанова ВП ВС від 18.12.2018 по справі № 911/1437/17 (12-226гс18) /п. 76/:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/78977509

Ключові тези:

134. Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

Постанова ВП ВС від 05.12.2018 по справі № 522/2110/15-ц (14-247 цс 18):

http://reyestr.court.gov.ua/Review/79834996

Постанова ВП ВС від 05.12.2018 по справі № 522/2201/15-ц (14-179 цс 18) /п. 63/:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/79684950

Постанова ВП ВС від 05.12.2018 по справі № 522/2202/15-ц (14-132цс18) /п. 62/:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/79298391

Ключові тези:

62. Натомість, у цій справі суди мотивували висновки про відмову у задоволенні позову взаємовиключними підставами: як пропуском позовної давності, так і безпідставністю позовних вимог.

Постанова ВП ВС від 03.12.2019 по справі № 904/10956/16 (12-90гс19):

http://reyestr.court.gov.ua/Review/86333853

Постанова ВП ВС від 14.11.2018 по справі № 183/1617/16 (14-208 цс 18) /п.п. 73/:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/81574015

Постанова ВП ВС від 22.05.2018 по справі № 369/6892/15-ц (14-96цс18):

http://reyestr.court.gov.ua/Review/75296530

Ключові тези:

87. За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

88. Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушені право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом яких той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

89. Оскільки укладенням спірних договорів право позивача не порушене, то правильним є висновок місцевого господарського суду про відмову у позові в цій частині саме з цих підстав, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає необхідності надавати оцінку дійсності спірних договорів.

Постанова ВП ВС від 07.11.2018 по справі № 372/1036/15-ц (14-252цс18)

http://reyestr.court.gov.ua/Review/78977584

Ключові тези:

У судових рішеннях у справі, яка розглядається, містяться суперечливі висновки щодо порушеного права позивача.

Так, суд першої інстанції, встановивши, що земельні ділянки було передано Обухівською РДА у власність у встановленому законом порядку та що неправомірність набуття відповідачами права на землю не доведено, в якості підстави для відмови в задоволенні позову зазначив сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі. Апеляційний суд, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, правильність застосування норм матеріального права, не навів жодних висновків щодо наявності чи відсутності порушеного права позивача, без чого дійти висновків про наявність чи відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності неможливо. Суд касаційної інстанції, переглядаючи судові рішення попередніх інстанцій, погодився із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відмови в задоволенні позову через сплив позовної давності, при цьому зазначивши, що судами встановлено перевищення повноважень Обухівською РДА під час передачі спірних земельних ділянок відповідачам. Тобто, однозначних висновків щодо наявності чи відсутності порушеного права позивача судові рішення не містять.

Постанова ВП ВС від 31.10.2018 по справі № 367/6105/16-ц (14-381цс18):

http://reyestr.court.gov.ua/Review/78977576

Ключові тези:

Відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону.

Натомість у судових рішеннях у справі, яка розглядається, не наведено будь-яких висновків щодо наявності або відсутності порушених прав або охоронюваних законом інтересів позивачів, без яких дійти висновків про наявність чи відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності неможливо.

Постанова ВП ВС від 19.11.2019 по справі № 911/3680/17 ( 12-104гс19):

http://reyestr.court.gov.ua/Review/86310219

Ключові тези:

5.22. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

5.23. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Постанова ВП ВС від 26.11.2019 по справі № 914/3224/16 (12-128гс19)

http://reyestr.court.gov.ua/Review/86401166

Ключові тези:

7.9. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Постанова ВП ВС від 21.08.2019 по справі № 911/3681/17 ( 12-97гс19)

http://reyestr.court.gov.ua/Review/84153021

Ключові тези:

43. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

44. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Постанова ВП ВС від 07.08.2019 по справі № 2004/1979/12 (14-194цс19)

http://reyestr.court.gov.ua/Review/86206228

Ключові тези:

71. ВП ВС вже звертала увагу на те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

72. З огляду на наведені вище висновки про необґрунтованість задоволення судами попередніх інстанцій вимог про визнання незаконним і скасування розпорядження комісії з приватизації житла КУ «Богодухівський дитячий будинок-інтернат» від 19 лютого 2009 року № 1, про визнання недійсним свідоцтва від 24 лютого 2009 року про право власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на квартиру та про визнання недійсним запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо права власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на квартиру Велика Палата Верховного Суду питання застосування позовної давності до цих вимог не вирішує.

Постанова ВП ВС від 28.11.2018 по справі № 504/2864/13-ц (14-452цс18):

http://reyestr.court.gov.ua/Review/81842010

Ключові тези:

80. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову ВП ВС від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц).

Постанова ВП ВС від 07.11.2018 по справі № 575/476/16-ц (14-306цс18):

http://reyestr.court.gov.ua/Review/77910960

Ключові тези:

Встановивши, що позовну давність пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цієї підстави, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

У даному випадку позивачкою не доведено існування підстав для визнання договору недійсним, оскільки в момент підписання договору його сторонами усі істотні умови були узгоджені, а дописування у договір здійснено після його підписання сторонами. Тому підстав для відмови у позові у зв'язку пропуском строку давності не вбачається.

ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ СУДОМ ЛИШЕ ЗА ЗАЯВОЮ СТОРОНИ У СПОРІ, ЗРОБЛЕНОЮ ДО ВИНЕСЕННЯ НИМ РІШЕННЯ, ЩОДО ТИХ ВИМОГ, ЯКІ ЗВЕРНУТІ ДО НЬОГО, А НЕ ДО ІНШИХ ВІДПОВІДАЧІВ

Постанова ВП ВС від 27.03.2019 по справі № 727/5743/15-ц (14-78 цс 19):

http://reyestr.court.gov.ua/Review/81722462

Ключові тези:

36. Щодо аргументу відповідачки про сплив позовної давності, висловленого у заяві від 21.12.2016, зареєстрованій 04.01.2017 за вх. № 193/0/6-17, ВП ВС зауважує, що відповідачка не заявляла про сплив позовної давності у суді першої інстанції, тоді як позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч.3 ст.267 ЦК України).

Постанова ВП ВС від 04.09.2018 по справі № 907/574/16 (12-87гс18):

http://reyestr.court.gov.ua/Review/76441983

Ключові тези:

86. ФОП Минда В. Ю. у своїй касаційній скарзі зазначає, що суд не надав належної оцінки його доводам про те, що в разі неповного виконання зобов'язань за умовами мирової угоди від 29 лютого 2012 року та договору відступлення права вимоги від 29 лютого 2012 року ПП «Інтеграл Інвестиції» могло звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, чого не зробило в передбачений законом строк, а отже, пропустило позовну давність.

87. Відповідно до частин другої та третьої статті 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

88. Оскільки ФОП Минда В. Ю. не заявляв клопотання про сплив строку позовної давності до винесення рішення судом першої інстанцій у цій справі, такі доводи суд не може взяти до уваги.

89. Крім того, ВП ВС зазначає, що предметом розгляду в цій справі за первісним позовом є зобов'язання зняти обтяження та заборону відчуження, накладені на майно та земельні ділянки, а за зустрічним позовом - відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом скасування записів про припинення іпотеки, а не звернення стягнення на предмет іпотеки.

Постанова ВП ВС від 12.12.2018 по справі № 367/2259/15-ц (14-333цс18):

http://reyestr.court.gov.ua/Review/78977451

Ключові тези:

За змістом ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду (ст.303 ЦПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій), то заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення за відсутності відповідачів, не повідомлених про час і місце розгляду справи, позбавив їх можливості надати пояснення стосовно заявлених позовних вимог, навести свої доводи та міркування, надати докази на їх підтвердження, заявити клопотання, що істотно впливає на висновки суду по суті вирішеного спору і не може бути виправлено на етапах перегляду судового рішення, у тому числі й щодо застосування позовної давності.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення цього суду у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін ? одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Постанова ВП ВС від 17.04.2018 по справі № 200/11343/14ц (14-59цс18):

http://reyestr.court.gov.ua/Review/74963810

Ключові тези:

33. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч.3 ст.267 ЦК України).

34. У заяві від 30 січня 2015 року про перегляд заочного рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 24 листопада 2014 року відповідач вказував, що позовна заява подана з пропуском позовної давності, а також, що він не був належно повідомлений про час і місце судового розгляду, внаслідок чого не зміг реалізувати право подати заяву про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення.

36. В апеляційній скарзі відповідач повторно вказав на те, що не був належно повідомлений про час і місце судового розгляду справи, а тому не зміг реалізувати право подати заяву про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення.

37. Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою від 18.11.2015 з посиланням на постанову ВСУ від 18.03.2015 у справі № 6-25цс15 і на ст.303 ЦПК України у редакції, що була чинною на час розгляду справи апеляційним судом, залишив без змін рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська. Апеляційний суд дійшов висновку про те, що відповідач не зверталась до суду першої інстанції із заявою про застосування позовної давності до ухвалення рішення у суді першої інстанції, що унеможливлює застосування ст.256-258 ЦК України відповідача.

46. ВП ВС вважає, що рішеннями судів першої й апеляційної інстанцій у цій справі порушені принципи рівності учасників цивільного процесу та змагальності сторін, які є складовими права на справедливий суд як частини верховенства права.

47. Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Домбо БегеерБ.В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands») від 27.10.1993, заява № 14448/88, § 33).

48. Суд першої інстанції, не повідомивши відповідача належним чином про час і місце розгляду справи, фактично позбавив його права на подання заяви про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення по суті спору. Внаслідок цього суд порушив принципи змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд.

49. Вказане порушення суд першої інстанції міг виправити, задовольнивши заяву про перегляд заочного рішення. Проте в ухвалі від 28.05.2015 суд не встановив причини неявки відповідача на судові засідання через неналежність його повідомлення про час і місце розгляду справи. Крім того, не дослідивши кредитний договір і проведений позивачем розрахунок процентів і пені за цим договором, не визначивши початок перебігу позовної давності за вимогами позивача про стягнення таких процентів і пені, в ухвалі від 28.05.2015 суд визнав безпідставними доводи відповідача стосовно того, що вказаний розрахунок є помилковим, і що позивач звернувся до суду, пропустивши позовну давність. Дослідження зазначених обставин, на які посилався відповідач у заяві про перегляд заочного рішення, мало істотне значення для вирішення спору, оскільки у разі їх підтвердження у задоволенні позову може бути відмовлено.

Постанова ВП ВС від 29.05.2019 по справі № 367/2022/15-ц (14-376цс18)

http://reyestr.court.gov.ua/Review/83846677

Постанова ВП ВС від 14.11.2018 по справі № 183/1617/16 (14-208 цс 18) /п.п. 69-72/:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/81574015

Ключові тези:

65. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.3 та 4 ст.267 ЦК України).

66. ВП ВС вже звертала увагу на те, що для цілей застосування ч.3 та 4 ст.267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. У спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи теж заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (п.138-140 постанови ВП ВС від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Постанова ВП ВС від 29.05.2019 по справі № 367/2022/15-ц (14-376цс18)

http://reyestr.court.gov.ua/Review/83846677

Ключові тези:

67. Отже, дійшовши висновку про наявність підстав для витребування спірних земельних ділянок у добросовісних кінцевих набувачів, необхідно дослідити питання перебігу позовної давності за вимогою про витребування таких ділянок від ТзОВ «Забудова-Д», оскільки воно заявило про застосування позовної давності у суді першої інстанції. Проте останній, вважаючи позов необґрунтованим у цілому, висновків щодо застосування до спірних правовідносин позовної давності не робив, момент, з якого стало чи мало стати відомо про порушення права позивача, не встановлював. Факти, необхідні для вирішення питання про застосування позовної давності до вимоги про витребування спірних земельних ділянок у ТзОВ «Забудова-Д», відсутні і в рішеннях судів апеляційної та касаційної інстанцій з огляду на їхні висновки про відмову у позові.

Постанова ВП ВС від 28.11.2018 по справі № 504/2864/13-ц (14-452цс18):

http://reyestr.court.gov.ua/Review/81842010

Ключові тези:

77. Щодо вимоги у запереченні на касаційну скаргу про застосування позовної давності Велика Палата Верховного Суду зауважує, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

78. У цій справі обидва відповідачі заявили у суді першої інстанції про сплив позовної давності за звернутими до них позовними вимогами до ухвалення судового рішення.

79. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (див. п.138-140 постанови ВП ВС від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Постанова ВП ВС від 14.11.2018 по справі № 183/1617/16 (14-208 цс 18):

http://reyestr.court.gov.ua/Review/81574015

Ключові тези:

74. Прокурор у цій справі 21.03.2016 пред'явив три позовні вимоги: про визнання неправомірним і скасування п.32 оскарженого рішення; про визнання недійсним державного акта, виданого ОСОБА_3; про витребування земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_3 Отже, перша вимога звернута до Піщанської сільської ради, яка прийняла оскаржене рішення, а дві інші вимоги - до ОСОБА_3

78. Піщанська сільська рада заявила у суді першої інстанції про сплив позовної давності щодо всіх позовних вимог (Т. 1, а. с. 63-64, 108-109), тоді як ОСОБА_3 не заявляла про сплив позовної давності щодо пред'явлених до неї вимог. Отже, з огляду на наведені вище висновки (п.70-71 цієї постанови) суди не мали підстав вирішувати питання стосовно застосування приписів про позовну давністю до вимог, заявлених до ОСОБА_3 А тому доводи Піщанської сільської ради про сплив позовної давності до цих вимог є необґрунтованими. Оцінка доводів стосовно застосування приписів про позовну давність до вимоги про визнання неправомірним і скасування п.32 оскарженого рішення буде надана після оцінки застосування судами інших норм права при розгляді цієї вимоги.

УВАГА. Окрема думка від 14.11.2019 у справі № 183/1617/16 (№ 14-208цс18):

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81552803

Якщо відповідачів у справі два чи кілька, суд вправі відмовити в задоволенні позову за наявності згаданої заяви лише одного з них, оскільки позовну давність законом визначено саме для позивача у справі як строк, у межах якого він може звернутися до суду.

ПОНЯТТЯ "ПОДІЛ ТА "ВИДІЛ" НЕ Є ТОТОЖНИМИ

Постанова КЦС ВС від 22.08.2023 № 128/2735/20 (61-7536св23), Суддя-доповідач: Коротенко Є. В.,: https://reyestr.court.gov.ua/Review/112967371

Поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.

Володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Згідно із статтею 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно), тобто право спільної власності - це право власності кількох суб`єктів на один об`єкт.

Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Зі змісту вказаної статті випливає, що право кожного із співвласників пов`язується з часткою у праві спільної власності, і кожен із співвласників є власником не певної частини майна, а всього спільного майна у цілому.

Відповідно до частин першої, другої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Частиною третьою статті 358 ЦК України передбачено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.

Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Питання щодо поділу майна, що є у спільній частковій власності, врегульовано статтею 367 ЦК України, у відповідності до якої майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Виходячи з аналізу змісту наведених норм права, поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17 (провадження № 61-22087св19), від 28 липня 2021 року у справі № 310/7011/17 (провадження № 61-7153св20).

Крім того, Верховний Суд України у своїй постанові від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13 також дійшов висновку, що у разі виділу співвласник отримує свою частку в майні в натурі й вибуває зі складу учасників спільної власності. За всіма іншими співвласниками спільна власність при виділі частки зберігається. На відміну від виділу, за якого право власності припиняється лише для того співвласника, частка якого виділяється із спільної власності в разі поділу (стаття 367 ЦК України) спільна часткова власність припиняється для всіх її учасників.

При цьому слід ураховувати, що після поділу майна, що є у спільній частковій власності (в порядку статтею 367 ЦК України), так і після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України (у разі, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам) право спільної часткової власності припиняється, кожному із співвласників має бути визначена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України. Таким чином, суд повинен зазначити в рішенні, яка частка із спірного майна надається відповідачу, тим самим визначивши конкретний окремий об`єкт нерухомого майна, який залишається у власності відповідача.

При цьому, загальні засади цивільного законодавства, зокрема засади справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), спонукають суд при вирішенні зазначених спорів ураховувати інтереси обох сторін.

Виходячи з планування і розмірів приміщень, експерт запропонував два варіанти розподілу спірного житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами з компенсацією за відступ від частки.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, вважав що виділ частки, належної позивачеві, можливий відповідно до варіанту № 2 (додаток 11) висновку експерта № ОС-419 від 30 грудня 2021 року.

При цьому, суди попередніх інстанцій обґрунтовано послалися на те, що зазначений варіант поділу житлового будинку, передбачає виділення фактично двох окремих квартир, які є ізольованими, мають окремий вхід, мають відокремлені системи електропостачання і опалення та не потребують додаткового переобладнання конструктивних елементів будинку і систем інженерного устаткування, а також другий варіант поділу будинку передбачає найменший відступ від ідеальних часток в праві спільної часткової власності сторін.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що встановивши наведені обставини справи та врахувавши зазначені норми матеріального права, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про необхідність застовування саме 2 варіанту судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № ОС-419 від 30 грудня 2021 року, який найбільш прийнятний для сторін спору та такий, що потребує менших матеріальних затрат, є можливим з технічної точки зору та являється найближчим до ідеальних часток, власниками яких є сторони спору.

Також, взявши за основу висновок судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № ОС-419 від 30 грудня 2021 року, та урахувавши вимоги статті 105 ЗК України, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, правильно обрав саме варіант № 6 (додаток № 17) розподілу між сторонами спору земельної ділянки, на якій розміщений спірний житловий будинок, оскільки вказаний варіант не має відступу від ідеальних часток співвласників, передбачає найбільш ізольоване землекористування між сторонами і найбільш відповідає обраному варіанту № 2 висновку експерта щодо поділу будинку.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

При таких обставинах, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Наведені у касаційній скарзі доводи відносно проведеної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № ОС-419 від 30 грудня 2021 року були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про те, що судове засідання в суді першої інстанції відбулось 23 січня 2023 року, а повний текст складено 02 лютого 2023 року, не свідчать про порушенням прав сторін з огляду на наступне.

Відповідно до частини п`ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

З урахуванням розумності положення частини п`ятої статті 268 ЦПК слід розуміти так: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати в резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте в разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не збігатимуться, це не є порушенням прав сторін.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження N 61-175сво21).

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил ч.1 ст.400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Верховний Суд встановив, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ В АПЕЛЯЦІЙНІЙ ІНСТАНЦІЇ

Постанова ВП ВС від 11.10.2023 № 756/8056/19 (14-94цс21): суддя-доповідач Воробйова І.А., https://reyestr.court.gov.ua/Review/114228699, 

Суд апеляційної інстанції вправі прийняти до розгляду заяву про застосування позовної давності лише за умови, що відповідач у справі не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про день та час судового розгляду справи, чи у разі інших поважних причин, які об`єктивно позбавляли особу зробити в суді першої інстанції таку заяву, внаслідок чого було порушено принцип процесуальної рівності сторін

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно із ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 43 постанови КГС ВС від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).

Суди встановили, що передані у борг ОСОБА_3 грошові кошти є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Подружжя ОСОБА_5 перебували у дружніх стосунках, ОСОБА_3 був обізнаний про те, що передані за борговою розпискою грошові кошти є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 і ОСОБА_1 .

Повноваження касаційного суду (ст.400 ЦПК України) не передбачають можливості переоцінювати докази у справі.

Встановивши, що ОСОБА_2 , перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з позивачкою, розпорядився спільним сумісним майном подружжя без її письмової згоди, уклавши зі ОСОБА_3 договір позики, який виходить за межі дрібного побутового і який з урахуванням його вартісного критерію стосується цінного майна, а ОСОБА_3 внаслідок взаємовідносин, які на той момент між ними існували, знав про те, що ОСОБА_2 перебуває у шлюбі з ОСОБА_1 , а тому не міг не знати того, що одержані ним за спірним договором грошові кошти є спільною сумісною власністю подружжя, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про те, що, укладаючи спірний договір позики, відповідачі діяли недобросовісно, позбавивши позивачку як співвласника спільного сумісного майна права володіння та розпорядження ним.

У липні 2015 року ОСОБА_2 звертався до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики. Верховний Суд постановою від 03.04.2019 у справі № 756/9094/15 (провадження № 61-47455св18) відмовив у позові ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики у зв`язку зі спливом позовної давності.

Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція, 25-26 березня 2011 року).

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до частини першої статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно зі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 акцентував увагу суду на тому, що не був повідомлений судом першої інстанції про день, час та місце розгляду справи, яку розглянуто за його відсутності, посилався на те, що він був позбавлений можливості довести свої заперечення на позов та аргументувати свою позицію, подати докази та заяву про застосування строків позовної давності в суді першої інстанції. Вказував на те, що міг детально пояснити свою позицію лише в апеляційному суді, та в апеляційній скарзіпросив оцінити кожний довід і аргумент, якими обгрунтовував заперечення проти позовної заяви, оскільки не міг взяти участь у суді першої інстанції з незалежних від нього причин.

Для практичної реалізації конституційної засади змагальності сторін законом гарантуються однакові можливості сторонам в усьому, що стосується їх прав, оскільки дійсна змагальність буде можлива лише за умови дотримання рівних можливостей у збиранні, наданні та дослідженні доказів.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції в апеяційному порядку, ОСОБА_3 заперечував належність переданих у позику коштів до спільного майна подружжя, вказував на те, що такі твердження спростовуються обставинами справи та відповідними доказами. Посилався на те, що ОСОБА_1 сама вказувала у поясненнях та при спілкуванні, що вона жодного стосунку до бізнесу чоловіка не має, непорозуміння щодо грошових коштів та боргу виникли на грунті його підприємницької діяльності, а спірний борг шкодить бізнесу чоловіка, оскільки кошти були вилучені з іншого його бізнес-проєкту. Крім того, надані ОСОБА_2 пояснення у статусі позивача і свідка у справі №756/9094/15 про стягнення боргу за договором позики, а також надані ним протягом чотирьохроків розгляду цієї справи докази підтверджують, що спірні кошти до спільного майна поружжя не належать. Саме у одній із бізнес-структур ОСОБА_2 (в приміщенні акціонерного товариства "РодовідБанк") відбуласі передача коштів та складання відповідної розписки.

Суд апеляційної інстанції не перевірив указаних доводів апеляційної скарги відповідача ОСОБА_3 та не надав відповіді на його аргументи, якими він обгрунтоввував свої заперечення на позов з посиланням на відповідні докази і обставини, зокрема щодо неналежності переданих у позику коштів до спільного майна подружжя. При цьому розгляд справи в суді першої інстанції відбувся за відсутності ОСОБА_3 , який в апеляційній скарзі наполягав на тому, що він не повідомлявся належним чином про розгляд справи, що позбавило його процесуальної можливості доводити свої аргументи і заперечення проти позову суду, в тому числі подавати докази, що в свою чергу порушило принцип змагальності у цій справі.

Апеляційний суд на порушення вимог п.п.«в» п.3 ч.1 ст.382 ЦПК України у постанові не навів мотивів прийняття або відхилення таких аргументів апеляційної скарги, а суд касаційної інстанції у силу положень ст.400 цього Кодексу давати оцінку таким доводам касаційної скарги не може.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції та погоджуючись із його висновками про недійсність договору позики, укладеного одним з подружжя, суд апеляційної інстанції не надав оцінки діям ОСОБА_3

як котрагента за цим договором на предмет добросовісності, зокрема не встановив і не перевірив, чи знав відповідач про те, що йому у позику передаються саме спільні кошти подружжя, а не інші кошти, які до спільного майна не відносяться, і що ОСОБА_2 не отримав згоди іншого з подружжя на їх передачу в позику.

Суд першої інстанції, розглядаючи справу за відсутності ОСОБА_3 обмежився посиланням на те, що ОСОБА_3 знав про перебування позивачки ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, а тому не міг не знати, що в позику передаються саме спільні кошти. Суд апеляційної інстанції погодився з такими доводами, проте не надав жодної оцінки доводам ОСОБА_3 , викладеним ним в апеляцйіній скарзі, про неналежність цих коштів до спільного майна.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Згідно з п.1 ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

ЄСПЛ вважає, що поняття «суд, встановлений законом», стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (див. mutatis mutandisрішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (Sokurenko and Strygun v. Ukraine) від 20.07.2006, заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його мотивування. … Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

ЄСПЛ вказує: «…Пункт 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати мотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, серед іншого, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на приписи законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок, що випливає зі статті 6 Конвенції, з мотивування може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine) від 18.07.2006 заява № 63566/00, § 23).

Апеляційний суд не навів мотивів прийняття або відхилення наведених вище аргументів відповідача ОСОБА_3 щодо обставин, які мають значення для правильного вирішення цієї справи, а погодився з висновками суду першої інстанції стосовно суті спору без відповідної перевірки.

ОСОБА_3 на стадії апеляційного розгляду справи заявив про пропуск позивачем строку звернення до суду. На обгрунтування заяви посилався на те, що не знав про наявність спору в суді, не був присутнім під час розгляду справи та не був належним чином повідомлений про розгляд справи судом.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦПК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч.3 ст.267 ЦК України).

Тлумачення ч.3 ст.267 ЦК України дозволяє зробити висновок, що в ній встановлені суб`єктивні межі застосування позовної давності. Тобто такі випадки, до яких позовна давність не застосовується судом, оскільки відсутня відповідна заява сторони у спорі. Без заяви сторони у спорі позовна давність судом за власною ініціативою застосовуватись не може за жодних обставин. Аналогічний висновок зроблений і ВСУ у постанові від 22.03.2017 в справі № 6-3063цс16.

У постанові ВП ВС від 17.04.2018 у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18) викладено висновок про те, що створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести в суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалив у ній заочне рішення, відповідач була вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. Якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні цієї заяви, відповідач могла заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вправі прийняти до розгляду заяву про застосування позовної давності лише за умови, що відповідач у справі не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про день та час судового розгляду справи, чи у разі інших поважних причин, які об`єктивно позбавляли особу зробити в суді першої інстанції таку заяву, внаслідок чого було порушено принцип процесуальної рівності сторін.

Проте апеляційний суд, розглядаючи справу, не перевірив, чи був відповідач ОСОБА_3 належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, та, відповідно, і не з`ясував наявність підстав для вирішення поданої ним заяви про застосування позовної давності на стадії апеляційного розгляду.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 акцентував увагу суду на тому, що не був повідомлений судом першої інстанції про день, час та місце розгляду справи і справу розглянуто за його відсутності.

Вказані обставини є обов`язковою підставою для скасування судового рішення в силу положень п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України.

Суд апеляцйіної інстанції обмежився констатацією безпідставності доводів ОСОБА_3 про пропуск позивачкою позовної давності та зазначив, що ОСОБА_1 не є стороною договору позики, а матеріали справи не містять доказів її обізнаності до квітня 2019 року про надання її чоловіком у борг грошових коштів ОСОБА_3 . У позовній заяві ОСОБА_1 зазначила, що вона дізналася про вказані факти та наявність розписки між відповідачами, ознайомившись із статтею в мережі «Інтернет». До позову ОСОБА_1 долучила роздруківку сайту From-UA Новости Украины ІНФОРМАЦІЯ_4 року зі статтею «ІНФОРМАЦІЯ_3».

За умов встановлення підстав для прийняття заяви про позовну давність на стадії апеляційного розгляду справи апеляційний суд мав врахувати приписи частини першої статті 261 ЦК України, за якою для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини їх порушення.

Для вирішення спору, який має місце, за конкретних у цій справі обставин не є визначальним те, що позивачкане є стороною оспорюваного нею договору позики і тому не була обізнана про наявність цього правочину протягом певного часу.

Зміст наведених у частині першій статті 261 ЦК України термінів, зокрема «довідався» та «міг довідатися», свідчить про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивачка не знала про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо. Доведенню позивачкою підлягає також той факт, що вона не могла дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Зазначене є наслідком дії загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, які є підставами її вимог і заперечень.

Із зазначеного вбачається, що кожна із сторін мала довести певні факти щодо позовної давності, яким, в свою чергу, за наявності відповідних процесуальних підстав (підстав для врахування заяви про позовну давність, подану на стадії апеляційного розгляду справи) мав надати правову оцінку апеляційний суд.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст.267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах ВП ВС від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження №12-97гс19), від 19.11.2019 у справі №911/3680/17 (провадження № 12-104гс19) та у справі № 911/3677/17 (провадження №12-119гс19).

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (постанова ВП ВС від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18)).

ВП ВС у постанові від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19 вказала, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

За змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому, так і в позасудовому порядку.

Суд визнає причини пропуску позовної давності поважними з ініціативи та за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів.

Проте суд апеляційної інстанції, без перевірки підстав для розгляду заяви про застосування позовної давності на стадії апеляційного розгляду справи без її вирішення, не надав жодної оцінки тим обставинами, на які послилалась позивачка як на поважність пропуску позовної давності або на обставини, з якими пов`язується початок його перебігу. Не дотримав положень ст.12 ЦПК України, за якими цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, та взагалі не перевірив мотивів позивачки щодо позовної давності або її заперечень на подану в апеляцйіному суді заяву про застосування позовної давності, а також доводів самої заяви відповідача про позовну давність.

Суд апеляційної інстанції не досліджував причини пропуску позовної давності, на які посилалася позивачка, а також обставини, якими відповідач обгрунтовував заяву про застосування наслідків пропуску строку звернення до суду.

При цьому вирішення вище вказаних обставин щодо позовної давності, в тому числі щодо підстав для вирішення заяви про позовну давність апеляцйіним судом, впливає на результат вирішення спору, оскільки пропуск строку позовної давності, про яку заявлено строною, є самостійною підставою для відмови у позові.

Оскільки суд апеляційної інстанцій не дослідив зібрані у справі докази та не обґрунтував відхилення доводів відповідача щодо обставин, які мають значення для правильного вирішення цієї справи, фактичні обставини, в тому числі щодо позовної давності, які мають значення для правильного вирішення справи та впливають на висновки щодо підстав для захисту права позивача або відмови у судовому захисті за спливом строку позовної давності не встановлені, - постанова апеляційного суду не може вважатись законною й обгрунтованою, а тому підлягає скасуванню з направлення справи на новий апеляційний розгляд.

Врегулювання спору за участю судді

 

Презентація на тему "Врегулювання спору за участю судді: сучасні виклики та перспективи".

Сакара Н.Ю., суддя Верховного Суду, кандидат юридичних наук, доцент

З презентацією можна ознайомитись за посиланням: https://is.gd/pdWtfl