Постанова КЦС ВС від 20.12.2023 № 172/313/21 (61-8574св23), Суддя-доповідач: Коломієць Г. В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/115821880
--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Короткий висновок:
висновок експерта не може бути визнаний належним та допустимим доказом, якщо відповідно до вимог ст.106 ЦПК України в ньому не зазначено, що він підготовлений для подання до суду.
---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Згідно ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (ст.11 ЦК України).
Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджується як укладення договору, його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Такого правового висновку дійшла ВП ВС у постанові від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах ВСУ від 18.09.2013 у справі № 6-63цс13, від 02.07.2014 у справі № 6-79цс14, від 24.02.2016 у справі №6-50цс16, від 13.12.2017 у справі № 6-996цс17, та постановах ВС від 25.03.2020 у справі №569/1646/14-ц (провадження №61-5020св18), від 14.04.2020 у справі №628/3909/15 (провадження №61-42915св18), від 21.07.2021 у справі №758/2418/17 (провадження № 61-9694св20), від 14.07.2022 у справі № 204/4341/17 (провадження № 61-4389св21).
Частиною 1 ст.604 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін.
Відповідно до ст.605 ЦК України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора. Таке прощення є безумовним одностороннім правочином.
Аналіз статті 605 ЦК України свідчить, що під прощенням боргу розуміють звільнення кредитором боржника від виконання обов`язку, що на ньому лежить, повністю або частково. За загальним правилом, прощенням боргу втілюється в односторонньому правочині. Хоча сторони договору не позбавлені можливості укласти договір про прощення боргу.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справі, яка переглядається в касаційному порядку, судом апеляційної інстанції встановлено, не спростовано матеріалами справи та сторонами те, що рішенням, оформленим протоколом загальних зборів членів СФГ «Росток» від 25 жовтня 2019 року № 5, членами СФГ «Росток» було прийнято рішення про анулювання (пробачення) СФГ «Росток» боргу за договорами позики, укладеними між СФГ «Росток» та його членами, шляхом підписання додаткових угод до договорів позики.
Відповідно до додаткових угод укладених між СФГ «Росток» та ОСОБА_1 від 25 жовтня 2019 року: № 1 до договору позики від 05.02.2016 №02/2016-2; № 1 до договору позики від 17.02.2017 № 02/2017-2; №1 до договору позики від 16.03.2017 №03/2017-6; № 1 до договору позики від 06.09.2017 №09/2017-10, сторони, керуючись ст.605 ЦК України та протоколом № 5 загальних зборів членів СФГ «Росток» від 25.10.2019 дійшли згоди про припинення зобов`язань позичальника ОСОБА_1 перед СФГ «Росток» шляхом прощення неповерненої частини позики.
Сторони також дійшли згоди, що відповідні договори позики вважаються розірваними з дати підписання цих додаткових угод. Зазначені додаткові угоди до договорів позики підписані уповноваженою особою - головою СФГ «Росток» ОСОБА_2 та позичальником ОСОБА_1 .
Крім того, зазначені додаткові угоди до договорів позики є чинними та їх недійсність у судовому чи іншому порядку не визнавалась.
Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що відсутні підстави для задоволення позову, оскільки між сторонами укладено додаткові угоди до договорів позики про припинення зобов`язань позичальника ОСОБА_1 перед СФГ «Росток» шляхом прощення неповерненої частини позики.
Колегія суддів Верховного Суду не приймає до уваги доводи касаційної скарги щодо необґрунтованого неприйняття судом апеляційної інстанції висновку експертів від 09 лютого 2022 року № 473-22, з огляду на таке.
У пунктах 65-68 постанови ВП ВС від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) зазначено, що «висновок будівельно-технічного експертного дослідження 18.08.2014 не може бути визнаний належним та допустимий доказом з огляду на наступне.
Так, ст. 106 ЦПК України, передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи.
Частиною 6 ст. 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.
Згідно з ч. 5 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Разом з тим, у висновку будівельно-технічного експертного дослідження 18 серпня 2014 року не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду».
Отже, судом апеляційної інстанції обґрунтовано зазначено, що висновок експертів від 09 лютого 2022 року № 473-22 не може бути визнаний належним та допустимим доказом, оскільки відповідно до вимог статті 106 ЦПК України в ньому не зазначено, що він підготовлений для подання до суду.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
Немає коментарів:
Дописати коментар