1)Постанова КЦС ВС від 29.05.2019 у
справі № 362/3810/16-ц
https://reyestr.court.gov.ua/Review/82499438
Тлумачення статті 362 ЦК України
свідчить, що переважне право є організаційним, відносним та вторинним.
Переважне право є співвласника на
купівлю частки є організаційним, оскільки завдяки йому створюється передумова
для набуття його носієм права на частку в праві спільної часткової власності
внаслідок створення можливості для укладення договору купівлі-продажу. Саме по
собі переважне право учасника спільної власності не надає його суб`єктові
будь-яких майнових прав (речових, зобов`язальних та ін.), які зумовлювали б
виникнення або перехід права власності. Причому відповідне майнове право
виникає тільки завдяки укладенню договору купівлі продажу частки або в
результаті переведення прав та обов`язків за договором купівлі-продажу. У свою
чергу, конструкція переважного права дозволяє організувати відносини учасників
спільної часткової власності, створивши передумови для суб`єкта переважного
права укласти договір купівлі-продажу частки.
Відносність переважного права
співвласника полягає в тому, що це право реалізується в організаційних
відносинах, учасники яких є персоніфікованими. Тобто в будь-якому разі чітко
визначеними є суб`єкти правовідносин спільної власності. Однак його характеристика
як відносного не позбавляє переважного права співвласника й певних абсолютних
властивостей, які полягають в абсолютності захисту переважного права. Під
абсолютністю захисту розуміється можливість носія переважного права пред`явити
позов про переведення прав та обов`язків за договором купівлі-продажу частки до
будь-якої іншої особи - не учасника спільної власності.
Вторинність переважного права
проявляється в тому, що його виникнення зумовлене «перебуванням» у відносинах
спільної власності, завдяки чому особа має статус учасника спільної часткової
власності. Тобто переважне право є вторинним до права учасника на частку. За
умови припинення права на частку або правовідносин спільної часткової власності
припиняється й переважне право.
при визнанні недійсним договору
купівлі продажу, який порушує переважне право, жодним чином не відновлюються
інтереси особи, переважне право якої порушене. Переважне право за таких умов і
не може бути захищеним, оскільки, визнання правочину недійсним вчиненого з
порушенням переважного права не відновлює порушеного переважного права, тому що
договір купівлі-продажу не завжди є наслідком реалізації переважного права і
немає будь-яких передумов для зобов`язання співвласника для укладення договору.
Також відсутні гарантії для покупця частки (депозит при переведенні прав та
обов`язків) щодо отримання сплачених коштів.
2)Постанова КЦС ВС від 06.11.2019 у
справі № 490/7017/16-ц
https://reyestr.court.gov.ua/Review/85493183
Усталеним є розуміння переважного
права як такого суб`єктивного цивільного право, яке надає його носієві
можливість пріоритетно перед іншими особами набути інше або здійснити існуюче
суб`єктивне право.
У частині першій та п`ятій статті
40 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» (в редакції чинній на
момент виникнення спірних правовідносин) закріплено, що володілець патенту має
право передати свої майнові права на сорт на підставі договору будь-якій особі,
яка стає його правонаступником. Ліцензійний договір та договір про передачу
майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин вважаються дійсними,
якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами.
Відповідно до частини третьої
статті 41 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» (в редакції чинній
на момент виникнення спірних правовідносин) після завершення строку чинності
майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, а також його
дострокового припинення чи відмови від них, відповідно до положень статей 50 і
51 цього Закону, цей сорт стає суспільним надбанням і його може вільно
використовувати будь-яка особа, з урахуванням положень частин другої і третьої
статті 38 цього Закону.
У частині першій статті 51 Закону
України «Про охорону прав на сорти рослин» (в редакції чинній на момент
виникнення спірних правовідносин) передбачено, що володілець патенту має право
відмовитися від майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин і
патенту, що засвідчує ці права, шляхом подання письмового повідомлення до
Компетентного органу.
Згідно частини четвертої статті 51
Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» (в редакції чинній на момент
виникнення спірних правовідносин) володілець патенту, який має намір
відмовитися від майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин і
патенту і водночас не є автором сорту (селекціонером), зобов`язаний повідомити
автора про цей намір. У цьому випадку автор сорту має переважне право на
одержання майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин і патенту
впродовж трьох місяців від дати отримання ним повідомлення.
У частині третій та четвертій
статті 12 ЦК України встановлено, що особа може відмовитися від свого майнового
права. Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі
здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства. Особа
може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право
іншій особі, крім випадків, встановлених законом.
Системне тлумачення вказаних норм
свідчить, що законодавець розмежовує конструкції «відмова від майнового права»
і «передача майнового права». Правовим наслідком відмови від майнового права
інтелектуальної власності на сорт рослин є те, що цей сорт стає суспільним
надбанням і його може вільно використовувати будь-яка особа. Тобто, при відмові
від майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин не відбувається їх
передачі іншому суб`єктові. Натомість при укладенні договору про передачу
майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин відбувається передача
(перехід) від одного суб`єкта до іншого. Відмінність правових конструкцій
«відмова від майнового права» і «передача майнового права» впливає і на вибір
правових норм, які регулюють відносини при відмові від майнового права і при
передачі (переході) майнового права.
Колегія суддів відхиляє аргумент
касаційної скарги про необхідність застосування до спірних правовідносин абзацу
другого пункту 1.3. Інструкції про реєстрацію договору про передачу майнового
права на сорт і договору про передачу права на використання сорту, затвердженої
наказом Міністерства аграрної політики України 21 лютого 2003 року № 244, з
таких підстав.
Відповідно до абзацу другого пункту
1.3. Інструкції про реєстрацію договору про передачу майнового права на сорт і
договору про передачу права на використання сорту, затвердженої наказом
Міністерства аграрної політики України 21 лютого 2003 № 244 власник сорту, який
не є автором сорту, може передати майнове право на сорт будь-якій фізичній або
юридичній особі, попередньо повідомивши про це автора (авторів) сорту. У цьому
разі автор (автори) сорту має переважне право на одержання майнового права і
патенту впродовж трьох місяців від дати отримання ним (ними) повідомлення.
У частині п`ятій статті 4 ЦК
України передбачено, що інші органи державної влади України, органи влади
Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що
регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених
Конституцією України та законом.
Тлумачення статті 4 ЦК України
свідчить, що у ній встановлено повний перелік нормативно-правових актів, якими
можуть регулюватися цивільні відносини. Крім Конституції України, ЦК України та
інших законів України, цивільні відносини можуть регулюватися, за загальним
правилом, лише такими підзаконними актами, як: акти Президента України, видані
у випадках, установлених виключно Конституцією України; постанови Кабінету
Міністрів України, що не суперечать положенням ЦК України та інших законів
України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням ЦК
України, або іншому закону, мають застосовуватися відповідні положення ЦК або
іншого закону. Інші органи державної влади України та органи влади Автономної
Республіки Крим можуть видавати нормативні акти, що регулюють цивільні
відносини, лише у випадках і в межах, установлених Конституцією України та
законом. Таким чином можливість видання актів цивільного законодавства на
підзаконному рівні для зазначених органів суттєвим чином обмежена.
На рівні Конституції України та
закону не передбачено можливості Міністерства аграрної політики України
приймати нормативні акти, які встановлюють переважне право автора сорту на
набуття майнових прав інтелектуальної власності та обов`язок суб`єкта майнових
прав інтелектуальної власності на сорт повідомляти автора сорту про їх передачу
іншій особі. Натомість в нормах ЦК України, Закону України «Про охорону прав на
сорти рослин» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не
закріплено переважного права автора сорту на набуття майнових прав
інтелектуальної власності на сорт та обов`язку суб`єкта майнових прав
інтелектуальної власності на сорт повідомляти автора сорту про їх передачу
іншій особі.
3) Постанова КЦС ВС від 21.04.2021
у справі № 727/4168/17
https://reyestr.court.gov.ua/Review/96628904
У статті 822 ЦК України
передбачено, що у разі продажу житла, яке було предметом договору найму, наймач
має переважне перед іншими особами право на його придбання.
при оцінці обраного позивачем
способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту
має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та
забезпечити поновлення порушеного права. Ефективним способом захисту, який забезпечуватиме
відновлення порушеного переважного права, є позов про переведення прав та
обов`язків покупця, який потрібно застосовувати за аналогією закону (статті 8,
362 ЦК України).
Обрання позивачем неналежного
способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому
немає підстав надавати оцінку іншим аргументам касаційної скарги.
4) Ухвала КЦС ВС від 21.04.2021 у
справі № 143/591/20
https://reyestr.court.gov.ua/Review/96484122
Сутністю переважного права є
укладення договору найму на новий строк, з встановленням умов за домовленістю
сторін. Тобто переважне право стосується укладення нового договору найму на
новий строк і з новими умовами.
Метою встановлення переважного
права наймача на укладення договору є створення конструкції в цивільному
законодавстві, за допомогою якої наймач матиме додаткові механізми, спрямовані
на забезпечення стабільного користування річчю.
При реалізації переважного права
наймача умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю
сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору
переважне право наймача на укладення договору припиняється. Переважне право
наймача припиняється у випадку, якщо предмет найму необхідний для потреб його
власника.
Порушення переважного права може
мати місце при укладенні власником договору найму:
із новим наймачем при отриманні
письмового повідомлення попереднього наймача про бажання реалізувати переважне
право;
у випадку недосягнення згоди щодо
плати за майбутнім договором та інших умов з іншим наймачем на більш
сприятливих умовах, ніж ті, що пропонувалися при реалізації переважного права;
із новим наймачем, за умови
повідомлення попереднього наймача про необхідність використовувати предмет
договору найму для власних потреб.
При оцінці обраного позивачем
способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту
має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та
забезпечити поновлення порушеного права. При визнанні недійсним договору оренди,
який порушує переважне право, жодним чином не відновлюються інтереси особи,
переважне право якої порушене. Оскільки визнання правочину недійсним спрямоване
на захист та відновлення майнових прав особи. Визнання правочину недійсним
вчиненого з порушенням переважного права не поновлює порушеного переважного
права, тому що договір не завжди є наслідком здійснення переважного права і
немає будь-яких передумов для зобов`язання власника земельної ділянки
(орендодавця) укласти договір оренди із суб`єктом переважного права
(орендарем). За цих підстав, закономірною є неприйнятність та неефективність
такого способу для захисту переважного права. Натомість ефективним способом
захисту, який забезпечуватиме відновлення порушеного переважного правана
укладення договору оренди на новий строк, є позов про переведення прав та
обов`язків наймача, який потрібно застосовувати за аналогією закону (статті 8,
362 ЦК України).
Тому колегія суддів вважає за
необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних
правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду
України від 15 квітня 2015 року в справі № 6-55цс15 та вказати, що визнання
правочину недійсним вчиненого з порушенням переважного права на укладення
договору оренди на новий строк не поновлює порушеного переважного права, а тому
такий спосіб неефективний для захисту переважного права. Ефективним способом
захисту, який забезпечуватиме відновлення порушеного переважного права на
укладення договору оренди на новий строк, є позов про переведення прав та
обов`язків наймача, який потрібно застосовувати за аналогією закону (статті 8,
362 ЦК України).
5) Постанова ОП КЦС ВС від
15.06.2020 у справі № 430/1281/14-ц
https://reyestr.court.gov.ua/Review/90143648
При розгляді спорів про відчуження одним із подружжя спільного майна без згоди іншого з подружжя слід передусім визначитись з об`єктом, тобто з тим, що відчужується. Предмет правочину є іншою правовою категорією, а саме - об`єктом, а не його частиною. Відчуження спільного майна відбувається за згодою співвласників, а відчуження частки - лише за її наявності (після зміни правового режиму спільного майна подружжя зі спільної сумісної на спільну часткову). В такому разі співвласник вправі самостійно розпорядитися своєю часткою, але з додержанням вимог статті 362 ЦК України про переважно право купівлі частки (якщо відчуження частки відбувається на підставі договору купівлі-продажу). Якщо об`єкт належить на праві спільної сумісної власності кільком особам, то право власності кожного із співвласників у спільній сумісній власності поширюється на весь об`єкт, відтак передати у власність можна лише об`єкт в цілому.
Немає коментарів:
Дописати коментар