ПИТАННЯ СПОСОБІВ ЗАХИСТУ У СПОРІ ПРО САМОЧИННЕ БУДІВНИЦТВО

🔥Постанова КЦС ВС від 04.10.2023 № 446/1/22 (61-12893св22), Суддя-доповідач: Сердюк В. В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/114370839

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Короткі висновки:

✅Суду завжди необхідно враховувати, до яких наслідків призведе застосування того чи іншого способу захисту: чи призведе це до тієї кінцевої мети, яку прагне досягнути позивач, звертаючись до суду.

✅У разі здійснення самочинного будівництва неможливо визнати право власності на будівельні матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва.

✅Визнання права власності на будівельні матеріали та конструктивні елементи, використані для самочинного будівництва, є неефективним способом захисту цивільного права, така позовна вимога фактично зводиться до узаконення самочинного будівництва у непередбачений законом спосіб, тобто до визнання права власності, що є неприпустимим, зокрема згідно із ст.376 ЦК України

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

✔️Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч.1 ст.2 ЦПК України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Ухвалюючи нове рішення про залишення без задоволення первісних позовних вимог та залишаючи без змін рішення місцевого суду у частині вирішення зустрічних позовних вимог, апеляційний суд вказав на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 обрали неефективні способи захисту порушеного права.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).

Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм. Подібні висновки викладені у постанові ВС у складі Об`єднаної палати КЦС від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц (провадження №61-13667сво21), постанові ВП ВС від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (провадження №14-182цс21).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.15, ч.1 ст. 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

За ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст.13 Конвенції - право на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (п.5.5 постанови ВП ВС алати ВС від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект щодо відновлення відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Обраний позивачем спосіб захисту має бути передбачений законом або договором.

Суду завжди необхідно враховувати, до яких наслідків призведе застосування того чи іншого способу захисту: чи призведе це до тієї кінцевої мети, яку прагне досягнути позивач, звертаючись до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова ВС 22.03.2023 у справі № 509/5080/18, провадження № 61-11707св22).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова ВС у складі Об`єднаної палати КЦС від 05.09.2019 у справі №638/2304/17, провадження № 61-2417сво19).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч.1 та 3 ст.13 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах ВС (ч.4 ст.263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №705/3876/18 (провадження №61-697св20), зазначено, що порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

У мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду (пункт 4 частини четвертої статті 265 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, спір виник відносно самочинного будівництва котеджу, яке здійснено ОК «ЖБК «Вислобоки» на виконання договору про пайову участь, укладеного з ОСОБА_1 , на земельній ділянці, власником якої після укладення договору про пайову участь між ОК «ЖБК «Вислобоки» та  ОСОБА_1 став ОСОБА_2 .

Щодо первісних позовних вимог та доводів касаційної скарги ОСОБА_1 .

Звертаючись до суду з первісним позовом, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на будівельні матеріали, використані у процесі будівництва котеджу АДРЕСА_2 та розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 4622185200:02:003:0279.

Право власності виникає за наявності певних юридичних фактів, які передбачено цивільним законодавством.

При вирішенні питання щодо правомірності набуття права власності суд повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб, позивач набув чи має намір набути право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному законом.

За правилами статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Моментом виникнення майнових прав, а саме суб`єктивних прав учасників правовідносин, пов`язаних із володінням, користуванням і розпорядженням майном, є момент набуття права власності.

За положеннями ч.1 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (ч.4 ст.334 ЦК України).

За змістом ч.1 ст.376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Відсутність дозволу на будівництво, проекта або порушення умов, передбачених у цих документах, будівництво на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об`єкт нерухомості (ч.2 ст.376 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що 25.06.2019 між ОСОБА_1 та ОК «ЖБК «Вислобоки» укладено договір про пайову участь, за умовами п.1.1 якого кооператив зобов`язується організувати будівництво нерухомого майна, обумовленого договором (котедж), здати в експлуатацію та передати у власність учасника, який повністю сплатив свій пайовий внесок.

Пунктом 1.4 договору визначено характеристики котеджу, а саме його будівельну адресу: АДРЕСА_5, площа 92,0 кв. м, характеристики приміщення тощо. Цим же пунктом передбачено, що поштова адреса котеджу визначається органом місцевого самоврядування після завершення будівництва.

Разом із тим, судами встановлено, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0184 га, з кадастровим номером 4622185200:02:003:0279, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , цільовим призначенням якої є будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (договір купівлі-продажу від 06.11.2019; витяг з Державного реєстра речових прав на нерухоме майно від 06.11.2019).

За вказаних обставин, незважаючи на виконання ОСОБА_1 умов договору про пайову участь у будівництві (щодо сплати внесків) та факт його проживання у спірному котеджі, встановлено, що вказаний котедж побудовано без відповідних дозвільних документів на земельній ділянці, яка на момент будівництва не належала ні ОСОБА_1, ні ОК «ЖБК «Вислобоки», а тому є підстави вважати, що спірний об`єкт є самочинним будівництвом.

Згідно із ст.331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена ??(створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

До прийняття об`єкта новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації права власності на цей об`єкт не виникає. До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно існує право власності лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано у процесі будівництва (абзац 1 ч.3 ст.331 ЦК ).

Відповідно до ч.2 ст.5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження» якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об`єкт після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

За змістом ст.26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об`єктів створюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) створення замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у процесі, передбачених ст.31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Таким чином, до початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов`язана у цьому встановленому порядку набути право власності або користування на земельну ділянку.

Положеннями ч.3 ст.12 та ч.1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановивши, що будівництво котеджу здійснено за рахунок коштів, отриманих від ОСОБА_1 , однак котедж не прийнятий в експлуатацію, його будівництво здійснено на чужій земельній ділянці, без відповідних дозвільних документів, будівництво не завершено, відсутні необхідні комунікації, і такі обставини сторонами не заперечується, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення первісних позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив посилання ОСОБА_1 на положення ст.331 ЦК України, оскільки ця стаття регулює правовідносини сторін за наявності усієї дозвільної документації, тобто документів, що підтверджують право власності чи користування земельною ділянкою для створення об`єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об`єкта незавершеного будівництва (подібний висновок викладено у постанові ВС від 21.03.2019 у справі № 909/175/18).

Не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна, а визнання права власності на будівельні матеріали, використані для будівництва цих об`єктів, є неефективним способом захисту (постанови ВС  від 03.06.2020 у справі № 722/1882/16-ц, провадження № 61-39287св18; від 06.05.2020 у справі № 722/823/17-ц, провадження № 61-45361св18).

Отже, у разі здійснення самочинного будівництва неможливо визнати право власності на будівельні матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва.

Таким чином, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення ч.3 ст.331 ЦК України та повинен був застосувати положення ст.376 ЦК України є безпідставними, як і посилання на відсутність висновку ВС щодо питання застосування норм ст.331 та 376 ЦК України у правовідносинах, які подібні до тих, що мають місце у справі, яка переглядається.

Визнання права власності на будівельні матеріали та конструктивні елементи, використані для самочинного будівництва, є неефективним способом захисту цивільного права, така позовна вимога фактично зводиться до узаконення самочинного будівництва у непередбачений законом спосіб, тобто до визнання права власності, що є неприпустимим, зокрема згідно із ст.376 ЦК України (постанова ВС від 03.06.2020 у справі №722/1882/16-ц, провадження №61-39287св18).