Трохи ПРО ПРИПИНЕННЯ ЗОБОВ‘ЯЗАННЯ
1)Постанова ОП КЦС ВС від
10.10.2019 по справі № 320/8618/15-ц
https://reyestr.court.gov.ua/Review/85110992
Тлумачення статей 14, 16 ЦК України
дозволяє зробити висновок, що не є ефективним способом захисту визнання
неправомірними дії в частині не зарахування чергових платежів, зобов`язання
зарахувати перераховані щомісячні платежі, скасування та списання безнадійної
заборгованості, зобов`язання скасувати суму пені, заборона здійснювати подальше
нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань
за кредитним договором, зобов`язання вчинити дії із скасування нарахування
відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, зобов`язання скасувати
незаконно нараховані штрафні санкції за несвоєчасну здійснену оплату, оскільки
не передбачають відповідного обов`язку іншого суб`єкта цивільного
правовідношення та не забезпечують відновлення прав особи, що заявляє такі
вимоги.
Об`єднана палата вважає, що позовна
вимога про зобов`язання скасувати незаконно нараховані штрафні санкції за
період з березня 2015 року по теперішній час у сумі 2500 грн на тіло кредиту по
кредитному договору № 004-074421-200913 від 20 вересня 2013 року, є
неефективним способом захисту, оскільки не відновлює порушене право і жодним
чином не нівелює негативні наслідки порушення її права.
Згідно з частиною першою та другою
статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі
на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на
вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором
або законом.
У частині першій статті 599 ЦК
України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним
належним чином.
Кожна особа має право на ефективний
засіб правового захисту, не заборонений законом. Тому, виходячи із загальних
засад цивільного законодавства, у разі невизнання кредитором права боржника на
припинення зобов`язання повністю або частково таке право підлягає захисту судом
за позовом боржника шляхом припинення правовідношення повністю або частково на
підставі пункту 7 частини 2 статті 16 ЦК України.
У справі, що переглядається, суди
встановили, що ОСОБА_1 02 березня 2015 року здійснила сплату чергового платежу
в розмірі 267 грн за кредитним договором, укладеним між нею та ПАТ «Дельта
Банк». Платіж було здійснено через ДП «Укрпошту», однак, з невідомих причин, їй
почали нараховуватись штрафні санкції, хоча платіж був здійснений своєчасно. На
виконання умов договору банком було запропоновано ОСОБА_1 щомісяця погашати
зобов`язання через будь-яке відділення УДППЗ «Укрпошта», через картку, а також
через інтернет-банк Дельта.
За схожих обставин у постанові
Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного
цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 757/46709/16-ц (провадження №
61-8253св18) зроблено висновок по застосуванню статті 527 ЦК України та
вказано, що «кредитору дозволяється не приймати самостійно виконання
зобов`язання у разі його переадресування, під яким розуміється уповноваження
кредитором іншої особи на прийняття виконання від боржника, якщо така
можливість передбачена договором, актом цивільного законодавства або ж випливає
із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Уповноважена кредитором особа
приймає виконання (тобто вчиняє фактичні дії, зокрема щодо прийняття майна) без
заміни кредитора, і всі правові наслідки настають для кредитора. Під
уповноваженою особою слід розуміти будь-яку особу, яка має повноваження від
кредитора на прийняття виконання обов`язку боржником або іншою особою. Такі
повноваження можуть бути визначені, зокрема: у договорі між кредитором
уповноваженою особою; у договорі між боржником та кредитором; кредитором у
виданій ним довіреності».
Постановою Київського апеляційного
господарського суду від 30 січня 2018 року у справі № 910/18795/15 за позовом
ПАТ «Дельта Банк» до ПАТ «Укрпошта», третя особа - Фонд гарантування вкладів
фізичних осіб, про стягнення 7 920 372,70 грн та розірвання договору та за
зустрічним позовом ПАТ «Укрпошта» до ПАТ «Дельта Банк» про зобов`язання
прийняти виконання по договору, встановлено, що: «[…] починаючи з лютого 2013
року УДППЗ «Укрпошта» приймало платежі у національній валюті від споживачів для
перерахування їх в подальшому на рахунки Банку. Пунктами 4.1.1, 4.1.2 та 4.1.6
договору на приймання платежів встановлено обов`язок виконавця в особі об`єктів
поштового зв`язку приймати від споживачів платежі для перерахування на рахунок
замовника на умовах, визначених цим договором; своєчасно перераховувати суми
прийнятих платежів на рахунок замовника та передавати реєстри прийнятих
платежів у строки, визначені у пункті 2.2 договору; до 7 числа кожного місяця,
наступного за звітним, готувати акт приймання-передачі наданих послуг з
приймання платежів, зразок якого вказано в додатку №6 до цього договору, та
передавати їх на підпис замовнику (положення щодо акту приймання-передачі з
пересилання поштових відправлень, зразок якого вказано в додатку №7 до цього
договору, виключено згідно додаткової угоди №1 від 30.12.2013). […] Однак, як
вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонам, відповідач за
первісним позовом належними чином своїх зобов`язань із перерахунку коштів не
виконав, у передбачений п. 2.2 договору на приймання платежів строк отримані
від споживачів кошти на користь банку не перерахував».
Оскільки ОСОБА_1 сплатила черговий
платіж 02 березня 2015 року у сумі 267 грн відповідно до кредитного договору №
004-074421-200913 від 20 вересня 2013 року, а також продовжувала сплачувати
щомісячні платежі за період з квітня 2015 по жовтень 2015 у сумі 1 869 грн за
кредитним договором № 004-074421-200913 від 20 вересня 2013 року, а ПАТ «Дельта
Банк» не зарахував зазначені платежі на тіло кредиту, то порушене право ОСОБА_1
підлягає захисту шляхом визнання припиненим зобов`язання за кредитним договором
№ 004-074421-200913 від 20 вересня 2013 року в частині сплати тіла кредиту в
сумі 267 грн, сплаченого 02 березня 2015 року відповідно до кредитного договору
№ 004-074421-200913 від 20 вересня 2013 року та визнання припиненим
зобов`язання за кредитним договором № 004-074421-200913 від 20 вересня 2013
року в частині сплати тіла кредиту в сумі 1 869 грн, за період з квітня 2015 по
жовтень 2015 у сумі за кредитним договором № 004-074421-200913 від 20 вересня
2013 року на тіло кредиту.
Суди встановили, що не
перерахування на рахунок ПАТ «Дельта Банк» чергового платежу ОСОБА_1 від 02
березня 2015 року за кредитним договором, укладеним між нею та ПАТ «Дельта
Банк», відбулося по суті із вини УДППЗ «Укрпошта», що підтверджується також
постановою Київського апеляційного господарського суду від 30 січня 2018 року у
справі № 910/18795/15.
За таких обставин, Об`єднана палата
погоджується з висновками судів, що притягнення ОСОБА_1 до відповідальності у
вигляді неустойки суперечить принципу добросовісності (пункт 6 частини першої
статті 3 ЦК України), і така підстава для нарахування неустойки не передбачена
кредитним договором № 004-07421-200913 від 20 вересня 2013 року укладеним між
ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта банк».
Об`єднана палата вважає, що позовна
вимога про зобов`язання скасувати незаконно нараховані штрафні санкції за
період з березня 2015 року по теперішній час у сумі 2500 грн на тіло кредиту по
кредитному договору № 004-074421-200913 від 20 вересня 2013 року є по суті
запереченням (відзивом) на позов банку про стягнення заборгованості (у вигляді
зменшення неустойки - у разі наявності підстав для її нарахування; у вигляді
необґрунтованості позовної вимог - у разі відсутності підстав для її
нарахування). У разі обґрунтованого нарахування неустойки та наявності підстав
для її зменшення, суд у резолютивній частині рішення вказує про її зменшення. У
разі необґрунтованого нарахування неустойки суд не вказує у резолютивній
частині про її скасування (не зобов`язує скасувати), а констатує
безпідставність її нарахування у мотивувальній частині рішення та відмовляє у
задоволенні позову у цій частині. Оскільки ПАТ «Дельта Банк» у цій справі не
зверталося із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, то в задоволенні
цієї вимоги ОСОБА_1 потрібно відмовити.
2)Постанова КЦС ВС від 15.01.2020 у
справі № 209/3022/16-ц
https://reyestr.court.gov.ua/Review/87000505
Тлумачення статті 601 ЦК України
свідчить, що потрібно розмежовувати зарахування та заяву про зарахування. Адже,
сама по собі наявність зустрічних однорідних вимог не призводить до їх
зарахування, і, відповідно не припиняє зобов`язання. Необхідним і достатнім є
наявність заяви про зарахування зустрічних вимог хоча б однієї із сторін.
За таких обставин, оскільки
відсутня заява хоча б однієї сторони ( ОСОБА_1 чи ОСОБА_2 ) про зарахування, у
судів першої та апеляційної інстанції були відсутні підстави для висновку про
те, що відбулося зарахування 01 липня 2014 року.
У частині дванадцятій статті 265
ЦПК України передбачено, що у разі часткового задоволення первісного і
зустрічного позовів про стягнення грошових сум суд проводить зустрічне
зарахування таких сум та стягує різницю між ними на користь сторони, якій присуджено
більшу грошову суму.
Оскільки первісний та зустрічний
позов підлягають частковому задоволенню, то Верховний Суд проводить зустрічне
зарахування грошових сум і стягує різницю в розмірі 24 930,50 грн з ОСОБА_1 на
користь ОСОБА_2 .
3)Постанова КЦС ВС від 18.11.2020 у
справі № 336/7326/17
https://reyestr.court.gov.ua/Review/93053317
в приватному праві недійсність
(нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір,
правочин, акт органу юридичної особи чи документ. Проте недійсність
(нікчемність чи оспорюваність), з урахуванням її направленості на не допущення
або присікання порушення цивільних прав та інтересів чи їх відновлення, не може
стосуватися вимоги. По своїй суті в частині четвертій статті 36 Закону України
«Про іпотеку» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин)
встановлено спеціальну підставу припинення забезпеченого іпотекою зобов’язання.
Тобто, частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції
чинній на момент виникнення спірних правовідносин) є спеціальною нормою, яка
поширюється лише на зобов’язання, забезпечені іпотекою, що виключає
застосування загальної норми статті 599 ЦК України про припинення зобов’язання
лише належним виконанням. Така спеціальна підстава припинення забезпеченого
іпотекою зобов’язання означає, що припиняються будь-які наступні вимог
іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання. Тобто це
правило поширюється на усі випадки позасудового врегулювання вимог
іпотекодержателя на основне зобов’язання у повному обсязі, включаючи як
основний обов’язок боржника, так і додаткові обов’язки, що існують в межах того
ж самого зобов’язального правовідношення. Та обставина, чи залишилося після
вказаного позасудового врегулювання фактично не виконаною будь-яка частина
основного зобов’язання значення не має.
4) Постанова КЦС ВС від 23.09.2020
у справі № 497/1085/16-ц
https://reyestr.court.gov.ua/Review/91958372
Зобов`язання припиняється внаслідок
звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не
порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора (стаття 605 ЦК України).
Аналіз статті 605 ЦК свідчить, що
під прощенням боргу розуміють звільнення кредитором боржника від виконання
обов`язку, що на ньому лежить, повністю або частково. За загальним правилом,
прощенням боргу втілюється в односторонньому правочині. Хоча сторони договору
не позбавлені можливості укласти договір про прощення боргу.
У справі, що переглядається,
прощення боргу втілене в односторонньому правочині кредитора. Недійсність
такого одностороннього правочину й законом прямо не встановлена, а тому в
аспекті положень частини першої статті 204 ЦК України такий правочин є правомірним,
якщо він не визнаний судом недійсним. Тобто, він може бути оспорений лише в
судовому порядку і належним способом захисту в такому разі має бути визнання
правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України). Спроба
позивача використати такий спосіб захисту, як визнання дій банку
неправомірними, не відповідає засадам презумпції правомірності правочину. За
таких обставин вимоги про визнання дій банку неправомірними щодо анулювання у
2015 році кредитного боргу та списання заборгованості, як безнадійної
підлягають залишенню без задоволення.
5) Постанова КЦС ВС від 04.09.2019
у справі № 686/863/17
https://reyestr.court.gov.ua/Review/84481448
Тлумачення частини другої статті
604, статті 1053 ЦК України свідчить, що під новацією необхідно розуміти одну з
підстав припинення зобов`язання, яка представляє собою домовленість сторін про
заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами. Борг,
який виник із договору купівлі-продажу, договору найму (оренди) чи з іншої
підстави, може бути замінений позиковим зобов`язанням.
6) Постанова КЦС ВС від 08.09.2021
в справі № 761/33621/18
https://reyestr.court.gov.ua/Review/99555939
Правочин є найбільш розповсюдженим
юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються
права та обов`язки в учасників цивільних правовідносин. До односторонніх
правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права
власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття
спадщини, згода іншого співласника на розпорядження спільним майном; заява про
здійснення зарахування. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається
(виходить) від однієї сторони. Між цим така сторона може бути представлена
декількома особами, прикладом чого може виступати видання довіреності двома та
більше особами, спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину,
так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є
вольовими діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних
прав і виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків
(набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків).
Потрібно розмежовувати зарахування
та заяву про зарахування. Адже, сама по собі наявність зустрічних однорідних
вимог не призводить до їх зарахування, і, відповідно не припиняє зобов`язання.
Необхідним і достатнім є наявність заяви про зарахування зустрічних вимог хоча
б однієї із сторін.
Заява однієї із сторін про
зарахування зустрічних вимог для досягнення бажаного правового ефекту не
потребує відповіді з боку адресата, а потребує лише сприйняття заяви останнім.
Наслідком подання заяви про зарахування зустрічних вимог, за наявності передбачених
умов для зарахування, є остаточне і безповоротне припинення відповідних
зобов`язань повністю або частково.
Вимоги, які можуть підлягати
зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є
боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим);
однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк
виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом
пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог можливе на будь-якій стадії
розвитку відносин сторін, у тому числі й на стадії виконання судового рішення.
7.Постанова КЦС ВС від 08.09.2021 в справі № 761/33621/18
https://reyestr.court.gov.ua/Review/99555939
Правочин є найбільш розповсюдженим
юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються
права та обов`язки в учасників цивільних правовідносин. До односторонніх
правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права
власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття
спадщини, згода іншого співласника на розпорядження спільним майном; заява про
здійснення зарахування. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається
(виходить) від однієї сторони. Між цим така сторона може бути представлена
декількома особами, прикладом чого може виступати видання довіреності двома та
більше особами, спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину,
так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є
вольовими діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних
прав і виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків
(набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків).
Потрібно розмежовувати зарахування
та заяву про зарахування. Адже, сама по собі наявність зустрічних однорідних
вимог не призводить до їх зарахування, і, відповідно не припиняє зобов`язання.
Необхідним і достатнім є наявність заяви про зарахування зустрічних вимог хоча
б однієї із сторін.
Заява однієї із сторін про
зарахування зустрічних вимог для досягнення бажаного правового ефекту не
потребує відповіді з боку адресата, а потребує лише сприйняття заяви останнім.
Наслідком подання заяви про зарахування зустрічних вимог, за наявності передбачених
умов для зарахування, є остаточне і безповоротне припинення відповідних
зобов`язань повністю або частково.
Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог можливе на будь-якій стадії розвитку відносин сторін, у тому числі й на стадії виконання судового рішення.
Немає коментарів:
Дописати коментар