ПИТАННЯ ІНФЛЯЦІЙНИХ ТА РІЧНИХ

КЛЮЧОВІ ПОЗИЦІЇ: 

✅ СТОРОНА ВПРАВІ ВИМАГАТИ СТЯГНЕННЯ В СУДОВОМУ ПОРЯДКУ СУМ ІНФЛЯЦІЙНИХ НАРАХУВАНЬ ТА ПРОЦЕНТІВ РІЧНИХ ДО ПОВНОГО ВИКОНАННЯ ГРОШОВОГО ЗОБОВ'ЯЗАННЯ, В ТОМУ ЧИСЛІ З МОМЕНТУ ЗВЕРНЕННЯ ДО СУДУ ДО ДНЯ ФАКТИЧНОГО СТЯГНЕННЯ ЗА ВІДПОВІДНИМ СУДОВИМ РІШЕННЯМ;

✅ БАЗОЮ ДЛЯ НАРАХУВАННЯ 3% РІЧНИХ ТА ІНФЛЯЦІЙНИХ ВТРАТ, ЗГІДНО З Ч. 2 СТ. 625 ЦК, Є СУМА ОСНОВНОГО БОРГУ, необтяжена іншими Нарахуваннями;

✅ НОРМА Ч. 2 СТ. 625 ЦК щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції ПОШИРЮЮТЬСЯ ЛИШЕ НА ВИПАДКИ ПРОСТРОЧЕННЯ ГРОШОВОГО ЗОБОВ'ЯЗАННЯ, ВИЗНАЧЕНОГО У ГРИВНЯХ, у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту В ІНОЗЕМНІЙ ВАЛЮТІ, ІНФЛЯЦІЙНІ ВТРАТИ СТЯГНЕННЮ НЕ ПІДЛЯГАЮТЬ, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Але ЯКЩО В ДОГОВОРІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ БУЛО ВИЗНАЧЕНО В ІНОЗЕМНІЙ ВАЛЮТІ, А при стягненні заборгованості за таким договором згідно з РІШЕННЯМ СУДУ – У НАЦІОНАЛЬНІЙ ВАЛЮТІ в еквіваленті іноземної валюти станом на день винесення рішення, В ПОДАЛЬШОМУ ЦЯ СУМА ВНАСЛІДОК НЕСВОЄЧАСНОГО ВИКОНАННЯ РІШЕННЯ СУДУ ЗНЕЦІНЮЄТЬСЯ внаслідок інфляційних процесів (з моменту визначення суми основного боргу у гривнях до моменту його погашення);

✅ індекс споживчих цін (ІНДЕКС ІНФЛЯЦІЇ) є змінною величиною, ОБЧИСЛЮЄТЬСЯ СПЕЦІАЛЬНО УПОВНОВАЖЕНИМ ЦЕНТРАЛЬНИМ ОРГАНОМ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ В ГАЛУЗІ СТАТИСТИКИ і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, ПУБЛІКУЄТЬСЯ В ОФІЦІЙНИХ ПЕРІОДИЧНИХ ВИДАННЯХ, І МОЖУТЬ ВИКОРИСТОВУВАТИСЯ СУДОМ І УЧАСНИКАМИ СУДОВОГО ПРОЦЕСУ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ СУМИ БОРГУ;

✅ звернення до суду з позовом про стягнення 3 % річних, нарахованих на суму заборгованості за період до дня повного виконання рішення ПІСЛЯ СПЛИВУ СТРОКУ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ, про застосування наслідків якого було заявлено відповідачем у суді першої інстанції, є підставою для відмови у задоволенні позову.

🤓 ПРАКТИКА ВЕРХОВНОГО СУДУ:

‼️ГОСПОДАРСЬКЕ СУДОЧИНСТВО‼️:

☑️ Постанова КГС ВС від 23.10.2018 № 913/70/18: 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/77528186   

Відповідно до ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. 

Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма НЕ ОБМЕЖУЄ ПРАВА КРЕДИТОРА ЗВЕРНУТИСЯ ДО СУДУ ЗА ЗАХИСТОМ СВОГО ПРАВА, ЯКЩО ГРОШОВЕ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ НЕ ВИКОНУЄТЬСЯ Й ПІСЛЯ ВИРІШЕННЯ СУДОМ ПИТАННЯ ПРО СТЯГНЕННЯ ОСНОВНОГО БОРГУ. 

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, ВПРАВІ ВИМАГАТИ СТЯГНЕННЯ У СУДОВОМУ ПОРЯДКУ СУМ ІНФЛЯЦІЙНИХ НАРАХУВАНЬ ТА ПРОЦЕНТІВ РІЧНИХ ДО ПОВНОГО ВИКОНАННЯ ГРОШОВОГО ЗОБОВ'ЯЗАННЯ. 

Наведене відповідає правовій позиції ВСУ, викладеній у постановах від 20.12.2010 № 3-57гс10, від 04.07.2011 № 3-65гс11, від 12.09.2011 № 3-73гс11, від 24.10.2011 № 3-89гс11, від 14.11.2011 № 3-116гс11, від 23.01.2012 № 3-142гс11.

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб. Отже, за загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує такого зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов'язують виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду (постанова ВСУ від 18.10.2017 № 910/8318/16).

Суди попередніх інстанцій, встановивши обставини прострочення зобов'язання, дійшли правильного висновку про наявність підстав для застосування до відповідача правових наслідків прострочення грошового зобов'язання, встановлених законом (ч. 2 ст. 625 ЦК), у цьому випадку 3 % річних та інфляційних втрат.

Разом із тим, колегія суддів зазначає, що ІНФЛЯЦІЙНІ НАРАХУВАННЯ НА СУМУ БОРГУ, СПЛАТУ ЯКИХ ПЕРЕДБАЧЕНО Ч. 2 СТ. 625 ЦК, НЕ є штрафною санкцією, а ВИСТУПАЮТЬ СПОСОБОМ ЗАХИСТУ МАЙНОВОГО ПРАВА ТА ІНТЕРЕСУ, ЯКИЙ ПОЛЯГАЄ У ВІДШКОДУВАННІ МАТЕРІАЛЬНИХ ВТРАТ КРЕДИТОРА ВІД ЗНЕЦІНЕННЯ КОШТІВ ВНАСЛІДОК ІНФЛЯЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ ЗА ВЕСЬ ЧАС ПРОСТРОЧЕННЯ В ЇХ СПЛАТІ. 

Згідно зі ст. 3 ЗУ "Про індексацію грошових доходів населення" ІНДЕКС СПОЖИВЧИХ ЦІН (ІНДЕКС ІНФЛЯЦІЇ) ОБЧИСЛЮЄТЬСЯ СПЕЦІАЛЬНО УПОВНОВАЖЕНИМ ЦЕНТРАЛЬНИМ ОРГАНОМ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ В ГАЛУЗІ СТАТИСТИКИ і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з ст.ст. 17, 18 ЗУ "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Так, ОСКІЛЬКИ ІНДЕКС ІНФЛЯЦІЇ Є ЗМІННОЮ ВЕЛИЧИНОЮ, ПОЗИВАЧ, ЯКИЙ БАЖАЄ СТЯГНУТИ ЗАБОРГОВАНІСТЬ З УРАХУВАННЯМ ЦЬОГО ІНДЕКСУ, ПОВИНЕН У КОЖНОМУ КОНКРЕТНОМУ ВИПАДКУ ПОДАТИ ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДУ ОБҐРУНТОВАНИЙ РОЗРАХУНОК ВІДПОВІДНОЇ СУМИ. 

Здійснюючи перерахунок інфляційних втрат, визначених позивачем, місцевий господарський суд не з'ясував, і це було залишено поза увагою суду апеляційної інстанції, яку саме методику їх розрахунку застосував позивач та не навів доводів щодо неправильності застосованої ним методики розрахунку, неможливості її застосування у цих спірних правовідносинах; при цьому в матеріалах справи також не міститься жодних заперечень відповідача з приводу правильності застосованої позивачем методики чи його контррозрахунку. 

Водночас колегія суддів зазначає, що Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 23.12.2011 № 386, посилання на яку для визначення поняття "індекс інфляції" міститься у оскаржених судових рішеннях, розроблена відповідно до ст. 14 ЗУ "Про державну статистику" та з метою виконання заходів щодо вдосконалення методології державних статистичних спостережень у галузі статистики для визначення показника зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів робіт та послуг у поточному періоді до його вартості у базисному періоді; натомість спірне питання не стосується правильності визначення позивачем рівня інфляції чи індексу споживчих цін протягом спірного періоду (які визначалися уповноваженим органом на підставі такої Методики). 

☑️ Постанова КГС ВС від 31.05.2018 № 902/330/17: 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/74570877

Ч. 2 СТ. 625 ЦК НЕ ОБМЕЖУЄ ПРАВА КРЕДИТОРА ЗВЕРНУТИСЯ ДО СУДУ ЗА ЗАХИСТОМ СВОГО ПРАВА, ЯКЩО ГРОШОВЕ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ НЕ ВИКОНУЄТЬСЯ Й ПІСЛЯ ВИРІШЕННЯ СУДОМ ПИТАННЯ ПРО СТЯГНЕННЯ ОСНОВНОГО БОРГУ.

Таким чином НАЯВНІСТЬ УХВАЛИ ПРО ЗАТВЕРДЖЕННЯ МИРОВОЇ УГОДИ НЕ ЗВІЛЬНЯЄ БОРЖНИКА ВІД ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА НЕВИКОНАННЯ ГРОШОВОГО ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ТА НЕ ПОЗБАВЛЯЄ КРЕДИТОРА ПРАВА НА ОТРИМАННЯ СУМ, ПЕРЕДБАЧЕНИХ ЧАСТИНОЮ 2 СТАТТІ 625 ЦИВІЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Оскільки ЧИННЕ ЗАКОНОДАВСТВО НЕ ПОВ'ЯЗУЄ ПРИПИНЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ З ПОСТАНОВЛЕННЯМ СУДОВОГО РІШЕННЯ ЧИ ВІДКРИТТЯМ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ З ЙОГО ПРИМУСОВОГО ВИКОНАННЯ, а НАЯВНІСТЬ СУДОВОГО РІШЕННЯ ПРО ЗАДОВОЛЕННЯ ВИМОГ КРЕДИТОРА, ЯКЕ НЕ ВИКОНАНО БОРЖНИКОМ, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також НЕ ПОЗБАВЛЯЄ КРЕДИТОРА ПРАВА НА ОТРИМАННЯ КОШТІВ, ПЕРЕДБАЧЕНИХ Ч. 2 СТ. 625 ЦК, тому висновок судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст. 625 ЦК є обґрунтованими.

Вказана правова позиція відображена в постановах ВСУ від 14.11.2011 у справі №3-116гс11, від 23.01.2012 у справі № 3-142гс11.

☑️ Постанова КГС ВС від 12.03.2018 № 914/712/16:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/72704038 

Згідно вимог ст. 599 ЦК зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. 

Таким чином, законом встановлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.

Статтею 625 ЦК розміщена передбачені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання які поширюються на всі види грошових зобов'язань.

Відповідно до ст. 509 ЦК зобов'язання виникають із підстав, встановлених ст. 11 ЦК.

За вимогами ст. 11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, ГРОШОВЕ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ МОЖЕ ВИНИКАТИ МІЖ СТОРОНАМИ НЕ ТІЛЬКИ ІЗ ДОГОВІРНИХ ВІДНОСИН, А Й З ІНШИХ ПІДСТАВ, ЗОКРЕМА, І ФАКТУ НАЯВНОСТІ БОРГУ, ВСТАНОВЛЕНОГО РІШЕННЯМ СУДу.

ВИХОДЯЧИ ІЗ ПОЛОЖЕНЬ СТ. 625 ЦК, НАСЛІДКИ ПРОСТРОЧЕННЯ БОРЖНИКОМ ГРОШОВОГО ЗОБОВ'ЯЗАННЯ У ВИГЛЯДІ ІНФЛЯЦІЙНОГО НАРАХУВАННЯ НА СУМУ БОРГУ ТА ТРЬОХ ПРОЦЕНТІВ РІЧНИХ ВИСТУПАЮТЬ СПОСОБОМ ЗАХИСТУ МАЙНОВОГО ПРАВА ТА ІНТЕРЕСУ, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. ПРИ ЦЬОМУ ЗАЗНАЧЕНА НОРМА НЕ ОБМЕЖУЄ ПРАВА КРЕДИТОРА ЗВЕРНУТИСЯ ДО СУДУ ЗА ЗАХИСТОМ СВОГО ПРАВА, ЯКЩО ГРОШОВЕ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ НЕ ВИКОНУЄТЬСЯ Й ПІСЛЯ ВИРІШЕННЯ СУДОМ ПИТАННЯ ПРО СТЯГНЕННЯ ОСНОВНОГО БОРГУ.

Отже, у розумінні наведених приписів, ПОЗИВАЧ, ЯК КРЕДИТОР, ВПРАВІ ВИМАГАТИ СТЯГНЕННЯ В СУДОВОМУ ПОРЯДКУ СУМ ІНФЛЯЦІЙНИХ НАРАХУВАНЬ ТА ПРОЦЕНТІВ РІЧНИХ ДО ПОВНОГО ВИКОНАННЯ ГРОШОВОГО ЗОБОВ'ЯЗАННЯ. 

При цьому, БАЗОЮ (ОСНОВОЮ) ДЛЯ НАРАХУВАННЯ 3% РІЧНИХ ТА ІНФЛЯЦІЙНИХ ВТРАТ, ЗГІДНО З ВИМОГАМИ НАВЕДЕНОЇ НОРМИ, Є СУМА ОСНОВНОГО БОРГУ, НЕОБТЯЖЕНА ІНШИМИ НАРАХУВАННЯМИ, що спростовує доводи заявника про зворотнє.

☑️ Постанова КГС ВС від 07.02.2018 № 910/11249/17:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/72124212 

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача -2 6 365 261,04 грн. курсової різниці станом на 01.03.2017, місцевий господарський СУД, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, ПРАВИЛЬНО ВИХОДИВ З ТОГО, ЩО В РІШЕННІ СУДУ від 16.05.2016 у справі №910/2114/16 РОЗМІР ОСНОВНОГО БОРГУ відповідача-2 в сумі 3 284 010,86 доларів США ВИЗНАЧЕНИЙ ЗА КУРСОМ НБУ станом на 03.02.2016 у розмірі 83 649 091,57 грн, що з урахуванням ПДВ становив 100 378 909,88 грн, тобто сума основного боргу була скоригована на курсову різницю згідно з положеннями договору і подальше коригування при цієї суми при виконанні судового рішення на курсову різницю, застосування якої передбачено умовами договору при розрахунках за поставлену продукцію є неможливим, оскільки фактично змінює суму боргу, визначену рішенням суду. У зв'язку з цим не підлягає задоволенню і вимога про стягнення 26 158,61 грн. 3% річних, нарахованих позивачем на цю курсову різницю. 

Разом з тим, ВНАСЛІДОК ПОСТАНОВЛЕННЯ СУДОМ ВКАЗАНОГО РІШЕННЯ У ВІДПОВІДАЧА -2 перед позивачем ІСНУВАЛО БОРГОВЕ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ, СУМА ЯКОГО ВИЗНАЧЕНА В ГРИВНЯХ, А ТОМУ ЗА ЙОГО НЕСВОЄЧАСНЕ ВИКОНАННЯ НАСТАЮТЬ НАСЛІДКИ, ПЕРЕДБАЧЕНІ СТ. 625 ЦК УКРАЇНИ.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому ЗАЗНАЧЕНА НОРМА НЕ ОБМЕЖУЄ ПРАВА КРЕДИТОРА ЗВЕРНУТИСЯ ДО СУДУ ЗА ЗАХИСТОМ СВОГО ПРАВА, ЯКЩО ГРОШОВЕ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ НЕ ВИКОНУЄТЬСЯ Й ПІСЛЯ ВИРІШЕННЯ СУДОМ ПИТАННЯ ПРО СТЯГНЕННЯ ОСНОВНОГО БОРГУ. Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, то висновки господарських судів про відсутність підстав для стягнення з відповідача -2 на користь позивача інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу за період з 04.02.2016 по 15.02.2017, висновки господарських судів є помилковими, з огляду на таке.

Господарські суди при вирішенні спору правильно зазначили про те, що офіційний індекс інфляції, який розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти , а тому індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає, а НОРМА Ч. 2 СТ. 625 ЦК ЩОДО СПЛАТИ БОРГУ З УРАХУВАННЯ ВСТАНОВЛЕНОГО ІНДЕКСУ ІНФЛЯЦІЇ ПОШИРЮЮТЬСЯ ЛИШЕ НА ВИПАДКИ ПРОСТРОЧЕННЯ ГРОШОВОГО ЗОБОВ'ЯЗАННЯ, ВИЗНАЧЕНОГО У ГРИВНЯХ. А У ВИПАДКУ ПОРУШЕННЯ ГРОШОВОГО ЗОБОВ'ЯЗАННЯ, ПРЕДМЕТОМ ЯКОГО Є ГРОШОВІ КОШТИ, ВИРАЖЕНІ В ГРИВНЯХ З ВИЗНАЧЕННЯМ ЕКВІВАЛЕНТУ В ІНОЗЕМНІЙ ВАЛЮТІ, ІНФЛЯЦІЙНІ ВТРАТИ СТЯГНЕННЮ НЕ ПІДЛЯГАЮТЬ, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Але при цьому суди помилково не врахували, що такі обставини існували до постановлення рішення суду від 16.05.2016 у справі №910/2114/16 і саме у зв'язку з цим вказане рішення було скасовано в частині стягнення з відповідача -2 інфляційних втрат. 

ВАРТІСТЬ ПОСТАВЛЕНОЇ ПОЗИВАЧЕМ ПРОДУКЦІЇ БУЛА ВИЗНАЧЕНА В ЕКВІВАЛЕНТІ ІНОЗЕМНОЇ ВАЛЮТИ станом на 03.02.2016 (а.с.22,т.1). В ПОДАЛЬШОМУ ЦЯ СУМА ВНАСЛІДОК НЕСВОЄЧАСНОГО ВИКОНАННЯ ВІДПОВІДАЧЕМ -2 РІШЕННЯ СУДУ ВІД 16.05.2016 знецінювалася внаслідок інфляційних процесів З МОМЕНТУ ВИЗНАЧЕННЯ СУМИ ОСНОВНОГО БОРГУ У ГРИВНЯХ ДО МОМЕНТУ ЙОГО ПОГАШЕННЯ відповідачем -2. А тому рішення господарських судів в частині відмови у стягненні інфляційних втрат не відповідають вказаним вище нормам закону, що регулюють спірні правовідносини.

‼️ЦИВІЛЬНЕ СУДОЧИНСТВО‼️:

☑️ Постанова КЦС ВС від 12.11.2018 № 643/953/17 (провадження № 61-33155св18):

http://reyestr.court.gov.ua/Review/77801633

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У ПОСТАНОВІ ВІД 04 ЛИПНЯ 2018 РОКУ У СПРАВІ № 310/11534/13-Ц (провадження № 14-154цс18) ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ ВІДСТУПИЛА ВІД ПРАВОВИХ ВИСНОВКІВ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ, ВИКЛАДЕНИХ У ПОСТАНОВАХ: ВІД 23 ВЕРЕСНЯ 2015 РОКУ У СПРАВІ № 6-1206ЦС15, ВІД 21 ВЕРЕСНЯ 2016 РОКУ У СПРАВІ № 6-1252ЦС16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що ЗВЕРНЕННЯ З ПОЗОВОМ ПРО ДОСТРОКОВЕ СТЯГНЕННЯ КРЕДИТУ НЕЗАЛЕЖНО ВІД СПОСОБУ ТАКОГО СТЯГНЕННЯ ЗМІНЮЄ ПОРЯДОК, УМОВИ І СТРОК ДІЇ КРЕДИТНОГО ДОГОВОРУ. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. РІШЕННЯ СУДУ ПРО СТЯГНЕННЯ ЗАБОРГОВАНОСТІ ЧИ ЗВЕРНЕННЯ СТЯГНЕННЯ НА ЗАСТАВЛЕНЕ МАЙНО ЗАСВІДЧУЄ ТАКІ ЗМІНИ. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. НАЯВНІСТЬ СУДОВОГО РІШЕННЯ ПРО ДОСТРОКОВЕ ЗАДОВОЛЕННЯ ВИМОГ КРЕДИТОРА ЩОДО ВСІЄЇ СУМИ ЗАБОРГОВАНОСТІ, ЯКЕ БОРЖНИК ВИКОНАВ НЕ В ПОВНОМУ ОБСЯЗІ, НЕ Є ПІДСТАВОЮ ДЛЯ НАРАХУВАННЯ ПРОЦЕНТІВ ТА ПЕНІ за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, КРЕДИТОР МАЄ ПРАВО НА ОТРИМАННЯ ГАРАНТІЙ НАЛЕЖНОГО ВИКОНАННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ВІДПОВІДНО ДО ЧАСТИНИ ДРУГОЇ СТАТТІ 625 ЦК УКРАЇНИ.

Таким чином у справі, що переглядається, після рішення Московського районного суду м. Харкова від 30 липня 2009 року та рішення Московського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2009 року, якими на користь банку було стягнуто достроково заборгованість по кредитним договорам, банк мав право на стягнення з відповідача тільки сум, передбачених положенням ч. 2 ст. 625 ЦК.

☑️ Постанова КЦС ВС від 07.11.2018 № 351/1345/15-ц (провадження № 61-9725св18):

http://reyestr.court.gov.ua/Review/77696342

У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. ЯКЩО ЗА РІШЕННЯМ ПРО ЗВЕРНЕННЯ СТЯГНЕННЯ НА ПРЕДМЕТ ЗАСТАВИ ЗАБОРГОВАНІСТЬ ЗА КРЕДИТНИМ ДОГОВОРОМ УКАЗАНА В ТАКОМУ РІШЕННІ У ПОВНОМУ ОБСЯЗІ, КРЕДИТОР МАЄ ПРАВО НА ОТРИМАННЯ ГАРАНТІЙ НАЛЕЖНОГО ВИКОНАННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ВІДПОВІДНО ДО Ч. 2 СТ. 625 ЦК.

Таким чином у справі, що переглядається, після рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 вересня 2013 року, яким на користь банку було стягнуто достроково заборгованість по кредитному договору № 010/14-10-597 G109 від 20 серпня 2007 року та звернуто стягнення на предмет іпотеки, банк мав право на стягнення з відповідача тільки сум, передбачених положенням частини другої статті 625 ЦК України.

Встановивши, що рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 вересня 2013 року з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 стягнуто в солідарному порядку на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» достроково заборгованість по кредитному договору № 010/14-10-597 G109 від 20 серпня 2007 року та звернуто стягнення на предмет іпотеки, суди зробили неправильний висновок про задоволення позову про стягнення відсотків за кредитним договором, нарахованих після звернення до суду про дострокове стягнення заборгованості по кредитному договору, та пені.

☑️ Постанова КЦС ВС від 17.10.2018 № 325/1387/15-ц (№ 61-25690св18):

http://reyestr.court.gov.ua/Review/77521239

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги з посиланням на неврахування судами попередніх інстанції правових висновків Верховного Суду України про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання процентів за користування кредитом і штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України. А також те, що проценти за кредитом та пеня за процентами підлягають стягненню з відповідача у межах строку позовної давності до дня звернення банку до суду з позовом.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) відступила від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15 року.

Постановою від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у вказаних постановах дійшла правового висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

ПІСЛЯ ЗВЕРНЕННЯ З ПОЗОВОМ ПРО ДОСТРОКОВЕ СТЯГНЕННЯ КРЕДИТУ НЕЗАЛЕЖНО ВІД СПОСОБУ ТАКОГО СТЯГНЕННЯ ЗМІНЮЄТЬСЯ ПОРЯДОК, УМОВИ І СТРОК ДІЇ КРЕДИТНОГО ДОГОВОРУ. НА ЧАС ЗВЕРНЕННЯ З ТАКИМ ПОЗОВОМ ВВАЖАЄТЬСЯ, ЩО НАСТАВ СТРОК ВИКОНАННЯ ДОГОВОРУ В ПОВНОМУ ОБСЯЗІ.

ПРАВО КРЕДИТОРА НАРАХОВУВАТИ ПЕРЕДБАЧЕНІ ДОГОВОРОМ ПРОЦЕНТИ ЗА КРЕДИТОМ ПРИПИНЯЄТЬСЯ, КРЕДИТОР МАЄ ПРАВО НА ОТРИМАННЯ ГАРАНТІЙ НАЛЕЖНОГО ВИКОНАННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ВІДПОВІДНО ДО ЧАСТИНИ ДРУГОЇ СТАТТІ 625 ЦК, А НЕ У ВИГЛЯДІ СТЯГНЕННЯ ПРОЦЕНТІВ ТА НЕУСТОЙКИ.

Таким чином у справі, яка переглядається, після рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 29 березня 2010 року, яким на користь банку з ОСОБА_5 була достроково стягнута кредитна заборгованість за кредитним договором від 07 травня 2007 року у повному обсязі, БАНК МАВ ПРАВО НА СТЯГНЕННЯ З ВІДПОВІДАЧА ТІЛЬКИ СУМ, ПЕРЕДБАЧЕНИХ ПОЛОЖЕННЯМ Ч. 2 СТ. 625 ЦК УКРАЇНИ, ПРОТЕ ЗВЕРНУВСЯ ДО СУДУ З ПОЗОВОМ ПРО СТЯГНЕННЯ 3 % РІЧНИХ ПІСЛЯ СПЛИВУ СТРОКУ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ, ПРО ЗАСТОСУВАННЯ НАСЛІДКІВ ЯКОГО БУЛО ЗАЯВЛЕНО ВІДПОВІДАЧЕМ У СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ, ЩО Є ПІДСТАВОЮ ДЛЯ ВІДМОВИ У ЗАДОВОЛЕННІ ПОЗОВУ.

☑️ Постанова КЦС ВС від 08.08.2018 № 209/1010/15-ц (провадження № 61-1708св18):

http://reyestr.court.gov.ua/Review/75894382

30 вересня 2009 року кредитор звернувся до суду із позовом про дострокове повернення кредиту та платежів за ним, тобто відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов укладеного договору змінив строк виконання основного зобов'язання. 

Починаючи з цієї дати відповідач мав обов'язок повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, ПРАВО КРЕДИТОДАВЦЯ НАРАХОВУВАТИ ПЕРЕДБАЧЕНІ ДОГОВОРОМ ПРОЦЕНТИ ЗА КРЕДИТОМ ПРИПИНЯЄТЬСЯ ПІСЛЯ СПЛИВУ ВИЗНАЧЕНОГО ДОГОВОРОМ СТРОКУ КРЕДИТУВАННЯ ЧИ У РАЗІ ПРЕД'ЯВЛЕННЯ ДО ПОЗИЧАЛЬНИКА ВИМОГИ ЗГІДНО З Ч. 2 СТ. 1050 ЦК. В ОХОРОННИХ ПРАВОВІДНОСИНАХ ПРАВА ТА ІНТЕРЕСИ ПОЗИВАЧА ЗАБЕЗПЕЧЕНІ Ч. 2 СТ. 625 ЦК УКРАЇНИ, ЯКА РЕГЛАМЕНТУЄ НАСЛІДКИ ПРОСТРОЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ГРОШОВОГО ЗОБОВ'ЯЗАННЯ.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду № 14-10цс18. 

Таким чином, зі спливом строку кредитування припинилося право кредитора нараховувати проценти за кредитом, тобто після 30 вересня 2009 року позивач не міг такі проценти нараховувати. 

Крім того, оскільки право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося зі спливом строку кредитування, то необґрунтованою є вимога позивача про стягнення нарахованої на проценти неустойки.

☑️ Постанова КЦС ВС від 11.07.2018 № 608/1489/17-ц (провадження № 61-22517св18):

http://reyestr.court.gov.ua/Review/75581179

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 20 лютого 2017 року стягнуто з ОСОБА_4 та його поручителя - ОСОБА_7 заборгованість за кредитним договором, а саме: 17 092 доларів 55 центів США - заборгованість по тілу кредиту, 644 доларів 06 центів США - заборгованість по процентам, 71 доларів 99 центів США - комісії та 324 грн 51 коп. - штрафу. Вищевказана заборгованість стягнута станом на 21 травня 2015 року (а. с. 36-39).

Зазначене РІШЕННЯ апеляційного суду позивачем ВИКОНАНО ЛИШЕ У ВЕРЕСНІ 2017 року, що підтверджується довідкою Чортківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Тернопільській області (а. с. 17).

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частинами першої та другої статті 651 ЦК зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що правових підстав для розірвання кредитного договору з підстав, передбачених ст.ст. 651, 652 ЦК, статтею 17 ЗУ «Про іпотеку», відсутні, оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк», як сторона оспорюваного правочину, своєї згоди на розірвання кредитного договору не надавало, а позивач, як позичальник і боржник, порушив умови кредитного договору, неналежно його виконував, а ЗГІДНО ЗІ СТ. 599 ЦК ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ПРИПИНЯЄТЬСЯ ВИКОНАННЯМ, ПРОВЕДЕНИМ НАЛЕЖНИМ ЧИНОМ. 

НЕНАЛЕЖНЕ, НЕСВОЄЧАСНЕ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ, НЕСВОЄЧАСНЕ ВИКОНАННЯ РІШЕННЯ СУДУ, ЯКИМ СТЯГНУТО КРЕДИТНУ ЗАБОРГОВАНІСТЬ, ПОРУШУЄ ПРАВА ТА ІНТЕРЕСИ КРЕДИТОДАВЦЯ, ЯКІ У ВКАЗАНИХ ПРАВОВІДНОСИНАХ ЗАХИЩАЄ ЧАСТИНА ДРУГА СТАТТІ 625 ЦК УКРАЇНИ, ЩО РЕГЛАМЕНТУЄ НАСЛІДКИ ПРОСТРОЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ГРОШОВОГО ЗОБОВ'ЯЗАННЯ. 

Ураховуючи викладене, ПОСИЛАННЯ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ НА ТЕ, ЩО ОСОБА_4 НАЛЕЖНИМ ЧИНОМ ВИКОНАВ РІШЕННЯ СУДУ І ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ПРИПИНЯЄТЬСЯ Є БЕЗПІДСТАВНИМИ.