Постанова ВС КЦС, 23.06.2021, справа №537/3100/17, https://reyestr.court.gov.ua/Review/97966791
Правочин є найбільш розповсюдженим
юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються
права та обов`язки в учасників цивільних правовідносин. До односторонніх
правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права
власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття
спадщини, згода іншого співласника на розпорядження спільним майном. При
вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї
сторони. Між цим така сторона може бути представлена декількома особами,
прикладом чого може виступати видання довіреності двома та більше особами,
спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину, так і
одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими
діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних прав і
виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну
або припинення цивільних прав та обов`язків).
Оспорюваний правочин визнається
недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує
його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК
України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний
правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та
обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на
підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою
його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про
визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний
позов).
Натомість нікчемним є той правочин,
недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не
вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність
правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона
існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може
втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний
правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто,
не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.
Тлумачення статей 215, 216 ЦК
України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним
необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою
заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину;
встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне
цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав
для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного
цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має
встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
У справі, що переглядається:
матеріали справи не містять належних і допустимих доказів відмови ОСОБА_1 від
одностороннього правочину від 25 лютого 2013 року на підставі статті 214 ЦК
України; такий одностороній правочин не визнаний недійсним та відсутні підстави
його нікчемності. За таких обставин підстав уважати, що договір купівлі-продажу
будинку від 16 грудня 2016 року укладений без згоди позивача відсутні.
Відповідно немає підстав для визнання оспорюваного договору недійсним. За таких
обставин оскаржені судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового
рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Немає коментарів:
Дописати коментар