Постанова Об`єднаної палати
Касаційного цивільного суду від 11.12.2023 № 504/4099/16-ц (61-11424сво23):
https://reyestr.court.gov.ua/Review/115750120
Суддя-доповідач: Крат В. І.
Юридичній особі належить право на ділову репутацію, для захисту цього права
юридична особа може звернутися до суду із заявою про встановлення факту
недостовірності цієї інформації та її спростування, якщо особа, яка поширила
недостовірну інформацію, невідома. В такій ситуації юридична особа по суті
немає іншого правового механізму захисту права на ділову репутацію
Фактичні обставини
Суди встановили, що обґрунтування
заявлених вимог ТОВ «Трансінвестсервіс» посилалося на те, що ІНФОРМАЦІЯ_11 о 08
годині в мережі Інтернет на веб-сайті: ІНФОРМАЦІЯ_10 була опублікована стаття
під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_9», в якій міститься недостовірна інформація щодо нього.
Оскільки визначити власника веб-сайта та автора статті заявнику неможливо, то
виникла необхідність встановити факт неправдивості спірної інформації в порядку
окремого провадження.
ТОВ «Трансінвестсервіс» у своїй
заяві вказало на особу, яка є головним редактором інтернет-видання
ІНФОРМАЦІЯ_6, - ОСОБА_1 , зазначивши його заінтересованою особою в цій справі.
Зі змісту заяви також вбачається,
що товариство зверталося до ОСОБА_1 із запитами щодо надання підтверджень
обставин, викладених у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_9».
Згідно з довідкою Українського
мережевого інформаційного центру, який здійснює управління адресним простором
українського сегмента мережі Інтернет, обслуговування та адміністрування
системного реєстру і системи доменних імен, від 12 грудня 2016 року № 54-ДР-ЦК
веб-сайт ІНФОРМАЦІЯ_6 позиціонує себе як сайт «Украинский Антикоррупционный
Проект»; на цьому веб-сайті наявні наступні ідентифікатори: « Редакция 368
Media: АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 ; Главный редактор: ОСОБА_1, e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_3 ,
тел. НОМЕР_2 ».
Позиція Верховного Суду
Щодо відступу
Європейський суд з прав людини
зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які
зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові
дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007
року).
Загальними засадами цивільного
законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт
6 статті 3 ЦК Украйни).
Тлумачення, як статті 3 ЦК України
загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що
загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й
інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства,
мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що
загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні
враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного
законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної
палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі №
180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного
цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову
Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05
грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
Для приватного права апріорі
властивою є така засада, як розумність.
Об`єднана палата зауважує, що
розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників
цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що
здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див:
постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати
Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19,
постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного
суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати
Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову
Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05
вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
Згідно частини першої статті 2 ЦК
України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі -
особи).
Юридичною особою є організація,
створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа
наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та
відповідачем у суді (частини перша, друга статті 80 ЦК України).
Юридична особа здатна мати такі ж
цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім
тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (частина перша статті 91
ЦК України).
Юридична особа має право на
недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію
та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові
права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу (частина
перша статті 94 ЦК України).
Фізична особа має право на захист
свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист
особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3
цього Кодексу (частина перша статті 275 ЦК України).
Фізична особа, особисті немайнові
права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї
недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї
інформації (частина перша статті 277 ЦК України).
Якщо особа, яка поширила
недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може
звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї
інформації та її спростування (абзац 3 частини четвертої статті 277 ЦК
України).
Відповідно до статей 94, 277 ЦК
України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено
внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а
також на спростування цієї інформації. Відповідно до абзацу третього частини
четвертої статті 277 ЦК України судовий захист гідності, честі та ділової
репутації внаслідок поширення про особу недостовірної інформації не
виключається і в разі, якщо особа, яка поширила таку інформацію, невідома
(наприклад, при направленні анонімних або псевдонімних листів чи звернень,
смерті фізичної особи чи ліквідації юридичної особи, поширення інформації в
мережі Інтернет особою, яку неможливо ідентифікувати, тощо). У такому випадку
суд вправі за заявою заінтересованої особи встановити факт неправдивості цієї
інформації та спростувати її в порядку окремого провадження. Така заява
розглядається за правилами, визначеними розділом IV ЦПК (пункти 5, 13 постанови
Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову
практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової
репутації фізичної та юридичної особи).
Обміркувавши викладене та підстави
передання справи на розгляд Об`єднаної палати з урахуванням принципу
розумності, касаційний суд зауважує, що:
правоздатність є здатністю особи
набувати цивільні права та обов`язки. Правоздатність є базисною правовою
категорією, завдяки якій юридична особа може вступати до цивільних
правовідносин. Правоздатність є категорією можливостей, які юридична особа
протягом свого існування (у процесі своєї діяльності) реалізує;
юридична особа, хоча вона й є
штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у
вимірі правової дійсності, має універсальну правоздатність, тобто, вона, як і
фізична особа, може мати будь-які права й обов`язки, за винятком тих, які по
своїй суті можуть належати тільки фізичній особі;
юридична особа має право на ділову
репутацію і таке право по своїй суті не може належати тільки фізичній особі;
з метою захисту свого особистого
немайнового права, в тому числі права на ділову репутацію, юридична особа може
застосовувати як загальні способи захисту (глава 3 ЦК України), так і
спеціальні способи захисту особистих немайнових прав, які передбачені у главі
20 ЦК України, зокрема, вимагати спростування поширеної недостовірної
інформації, дати відповідь на цю інформацію тощо;
як в доктрині приватного права, так
і практиці касаційного суду усталеним є підхід що юридична особа може
пред`являти вимогу про спростування недостовірної інформації (див., зокрема,
постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського
суду від 13 березня 2019 року у справі № 916/679/18, Цивільний кодекс України:
науково-практичний коментар. Т. 1: Загальні положення. Особи / за ред. І. В.
Спасибо-Фатєєвої. - Харків : ЕКУС, 2020. - С. 612);
з урахуванням принципу розумності,
абзац 3 частини четвертої статті 277 ЦК України потрібно тлумачити в контексті
змісту частини першої статті 91 ЦК України та частини першої статті 94 ЦК
України. Тобто, оскільки юридична особа, хоча вона й є штучним утворенням,
невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової
дійсності, має універсальну правоздатність, юридичній особі належить право на
ділову репутацію, то для захисту цього права юридична особа може звернутися до
суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її
спростування, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома. В
такій ситуації юридична особа по суті немає іншого правового механізму захисту
права на ділову репутацію.
З урахуванням викладеного,
Об`єднана палата відступає від висновку щодо застосування норм права (абзац 3
частини четвертої статті 277 ЦК України, частина перша статті 91 ЦК України,
частина перша статті 94 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у
постановах Верховного Суду: у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів
Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року у
справі № 373/1890/19 (провадження № 61-6525св20), у постанові Верховного Суду у
складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30
cерпня 2023 року в справі № 754/311/23 (провадження № 61-7239св23) та робить
висновок про те, що:
«юридична особа має право на ділову
репутацію і таке право по своїй суті не може належати тільки фізичній особі; з
метою захисту свого особистого немайнового права, в тому числі права на ділову
репутацію, юридична особа може застосовувати як загальні способи захисту (глава
3 ЦК), так і спеціальні способи захисту особистих немайнових прав, які
передбачені у главі 20 ЦК, зокрема, вимагати спростування поширеної
недостовірної інформації, дати відповідь на цю інформацію тощо; з урахуванням
принципу розумності, абзац 3 частини четвертої статті 277 ЦК України потрібно
тлумачити в контексті змісту частини першої статті 91 ЦК України та частини
першої статті 94 ЦК України. Тобто, оскільки юридична особа, хоча вона й є
штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у
вимірі правової дійсності, має універсальну правоздатність, юридичній особі
належить право на ділову репутацію, то для захисту цього права юридична особа
може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї
інформації та її спростування, якщо особа, яка поширила недостовірну
інформацію, невідома. В такій ситуації юридична особа по суті немає іншого
правового механізму захисту права на ділову репутацію».
Щодо вирішення касаційної скарги по
суті
Верховний Суд у складі Об`єднаної
палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив
наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про
часткове прийняття аргументів, викладених у касаційній скарзі, та часткове
задоволення касаційної скарги, з таких мотивів.
Цивільне судочинство здійснюється
за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження;
позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження
(частина друга статті 19 ЦПК України).
Окреме провадження призначене для
розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що
мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для
здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження
наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК
України).
Окреме провадження - це вид
непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні
справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають
значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення
нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи
відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Суд розглядає справи про
встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування
фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення
пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному
страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання
однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих
документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що
зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і
часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в
паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації
органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 
смерті особи в
певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів
цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за
обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від
певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та
природного характеру (частина перша статті 315 ЦПК України).
У судовому порядку можуть бути
встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або
припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено
іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
Якщо під час розгляду справи у
порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку
позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює
заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах
(частина шоста статті 294 ЦПК України).
Якщо особа, яка поширила
недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може
звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї
інформації та її спростування (абзац 3 частини четвертої статті 277 ЦК
України).
При виборі і застосуванні норми
права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування
відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина
четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати
Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження
№ 12-110гс19) зазначено, що:
«належним відповідачем у разі
поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного
інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен
установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий
або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити,
а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним
відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний
матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для
поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути
витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в
адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси
українського сегмента мережі Інтернет. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про
авторське право і суміжні права» власник вебсайту - особа, яка є володільцем
облікового запису та встановлює порядок і умови використання вебсайту. За
відсутності доказів іншого власником вебсайту вважається реєстрант відповідного
доменного імені, за яким здійснюється доступ до вебсайту, і (або) отримувач
послуг хостингу.
Відповідно до частини одинадцятої
статті 52-1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власники
вебсайтів та постачальники послуг хостингу, крім фізичних осіб, які не є
суб`єктами господарювання, зобов`язані розміщувати у вільному доступі на власних
вебсайтах та (або) в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS)
таку достовірну інформацію про себе: а) повне ім`я або найменування власника
вебсайту та постачальника послуг хостингу; б) повну адресу місця проживання або
місцезнаходження власника вебсайту та постачальника послуг хостингу; в)
контактну інформацію власника вебсайту та постачальника послуг хостингу, у тому
числі адресу електронної пошти, номер телефону, за якими з ними можливо
оперативно зв`язатися. Фізичні особи, які не є суб`єктами господарювання,
розміщують у вільному доступі на вебсайтах, власниками яких вони є, або в
публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) контактну інформацію
власника вебсайту, передбачену пунктом «в» цієї частини».
У постанові Верховного Суду у
складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13
лютого 2019 року у справі № 439/1469/15-ц (провадження № 61-5189св18) вказано,
що:
«належним відповідачем у разі
поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного
інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен
установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини третьої статті 175 ЦПК
України). Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце
проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є
анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник
веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме
він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної
інформації. Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову
репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі,
зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то
при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють
діяльність засобів масової інформації».
Кожна сторона повинна довести ті
обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,
крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм
внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та
безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для
суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість,
достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок
доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в
цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у
справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)
(частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
ТОВ з іноземними інвестиціями
«Трансінвестсервіс» звернулося на підставі абзацу 3 частини четвертої статті
277 ЦК України у порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту
недостовірності інформації, посилаючись на те, що особа, яка поширила
недостовірну інформацію, а також власник інтернет видання ІНФОРМАЦІЯ_6
невідомі. ТОВ з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс» просило встановити
факт недостовірності інформації, про те, що «ІНФОРМАЦІЯ_4», яка була поширена
невідомими особами у статті за веб-посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_1 » під заголовком «
ІНФОРМАЦІЯ_2»;
аналіз оскарженої постанови
свідчить, що єдиною підставою для відмові у задоволенні заяви про встановлення
факту недостовірності інформації апеляційний суд зазначив те, що відсутні
відомості про власника веб-сайта 368.Media чи розповсюджувача (автора) відповідного
матеріалу;
апеляційний суд не врахував, що
встановлення факту відсутності відомостей про власника веб-сайта 368.Media чи
розповсюджувача (автора) відповідного матеріалу, не є підставою для відмови у
задоволенні заяви про встановлення факту недостовірності інформації, поданої у
порядку окремого провадження;
поза увагою апеляційного суду
залишилось те, що відсутність відомостей про особу, яка поширила недостовірну
інформацію, саме і є підставою для розгляду заяви про встановлення факту
недостовірності інформації у порядку окремого провадження за правилами, визначеними
розділом IV ЦПК України. Якщо під час розгляду справи в порядку окремого
провадження особа, яка поширила інформацію, щодо якої виник спір, стане відома,
то суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони
мають право подати позов на загальних підставах;
встановивши, що відсутні відомості
про власника веб-сайта 368.Media чи розповсюджувача (автора) відповідного
матеріалу, апеляційний суд не надав оцінки оспорюваній інформації на предмет її
достовірності, при цьому не з`ясувавши по суті чи не є заінтересовані фізичні
особи власниками веб-сайту чи розповсюджувачами (авторами) відповідного
матеріалу.
За таких обставин, апеляційний суд
зробив помилковий висновок про відмову у задоволенні заяви про встановлення
факту недостовірності інформації та її спростування.
Суд касаційної інстанції
позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на
положення статті 400 ЦПК України. Справа направляється на новий розгляд до суду
апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки
цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).
Тому постанову апеляційного суду
належить скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної
інстанції.
Висновки за результатами розгляду
касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають
підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без
дотримання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку із наведеним
касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково;
оскаржену постанову апеляційного суду скасувати; передати справу на новий
розгляд до суду апеляційної інстанції.
Висновки про правильне застосування
норм права
У постанові палати, об`єднаної
палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме
повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася
колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати,
об`єднаної палати, Великої Палати (частина друга статті 416 ЦПК України).
На підставі викладеного, частини
другої статті 416 ЦПК України, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду
висловлює такі висновки про застосування норм права.
Юридична особа має право на ділову
репутацію і таке право по своїй суті не може належати тільки фізичній особі.
З метою захисту свого особистого
немайнового права, в тому числі права на ділову репутацію, юридична особа може
застосовувати як загальні способи захисту (глава 3 ЦК), так і спеціальні
способи захисту особистих немайнових прав, які передбачені у главі 20 ЦК,
зокрема, вимагати спростування поширеної недостовірної інформації, дати
відповідь на цю інформацію тощо.
Зурахуванням принципу розумності,
абзац 3 частини четвертої статті 277 ЦК України потрібно тлумачити в контексті
змісту частини першої статті 91 ЦК України та частини першої статті 94 ЦК
України. Тобто, оскільки юридична особа, хоча вона й є штучним утворенням,
невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової
дійсності, має універсальну правоздатність, юридичній особі належить право на
ділову репутацію, то для захисту цього права юридична особа може звернутися до
суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її
спростування, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома. В
такій ситуації юридична особа по суті немає іншого правового механізму захисту
права на ділову репутацію.
#судовапрактика #дифамаційніспори #окремепровадження #встановленняфакту #ОПКЦС #ОПКЦСВС
Канал ЦДСП у "Telegram": https://t.me/cdoslidzennasp
Постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11.12.2023 № 504/4099/16-ц (61-11424сво23):
https://reyestr.court.gov.ua/Review/115750120
Суддя-доповідач: Крат В. І.
Юридичній особі належить право на ділову репутацію, для захисту цього права
юридична особа може звернутися до суду із заявою про встановлення факту
недостовірності цієї інформації та її спростування, якщо особа, яка поширила
недостовірну інформацію, невідома. В такій ситуації юридична особа по суті
немає іншого правового механізму захисту права на ділову репутацію
Фактичні обставини
Суди встановили, що обґрунтування
заявлених вимог ТОВ «Трансінвестсервіс» посилалося на те, що ІНФОРМАЦІЯ_11 о 08
годині в мережі Інтернет на веб-сайті: ІНФОРМАЦІЯ_10 була опублікована стаття
під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_9», в якій міститься недостовірна інформація щодо нього.
Оскільки визначити власника веб-сайта та автора статті заявнику неможливо, то
виникла необхідність встановити факт неправдивості спірної інформації в порядку
окремого провадження.
ТОВ «Трансінвестсервіс» у своїй
заяві вказало на особу, яка є головним редактором інтернет-видання
ІНФОРМАЦІЯ_6, - ОСОБА_1 , зазначивши його заінтересованою особою в цій справі.
Зі змісту заяви також вбачається,
що товариство зверталося до ОСОБА_1 із запитами щодо надання підтверджень
обставин, викладених у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_9».
Згідно з довідкою Українського
мережевого інформаційного центру, який здійснює управління адресним простором
українського сегмента мережі Інтернет, обслуговування та адміністрування
системного реєстру і системи доменних імен, від 12 грудня 2016 року № 54-ДР-ЦК
веб-сайт ІНФОРМАЦІЯ_6 позиціонує себе як сайт «Украинский Антикоррупционный
Проект»; на цьому веб-сайті наявні наступні ідентифікатори: « Редакция 368
Media: АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 ; Главный редактор: ОСОБА_1, e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_3 ,
тел. НОМЕР_2 ».
Позиція Верховного Суду
Щодо відступу
Європейський суд з прав людини
зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які
зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові
дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007
року).
Загальними засадами цивільного
законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт
6 статті 3 ЦК Украйни).
Тлумачення, як статті 3 ЦК України
загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що
загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й
інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства,
мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що
загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні
враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного
законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної
палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі №
180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного
цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову
Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05
грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
Для приватного права апріорі
властивою є така засада, як розумність.
Об`єднана палата зауважує, що
розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників
цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що
здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див:
постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати
Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19,
постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного
суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати
Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову
Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05
вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
Згідно частини першої статті 2 ЦК
України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі -
особи).
Юридичною особою є організація,
створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа
наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та
відповідачем у суді (частини перша, друга статті 80 ЦК України).
Юридична особа здатна мати такі ж
цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім
тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (частина перша статті 91
ЦК України).
Юридична особа має право на
недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію
та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові
права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу (частина
перша статті 94 ЦК України).
Фізична особа має право на захист
свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист
особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3
цього Кодексу (частина перша статті 275 ЦК України).
Фізична особа, особисті немайнові
права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї
недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї
інформації (частина перша статті 277 ЦК України).
Якщо особа, яка поширила
недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може
звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї
інформації та її спростування (абзац 3 частини четвертої статті 277 ЦК
України).
Відповідно до статей 94, 277 ЦК
України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено
внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а
також на спростування цієї інформації. Відповідно до абзацу третього частини
четвертої статті 277 ЦК України судовий захист гідності, честі та ділової
репутації внаслідок поширення про особу недостовірної інформації не
виключається і в разі, якщо особа, яка поширила таку інформацію, невідома
(наприклад, при направленні анонімних або псевдонімних листів чи звернень,
смерті фізичної особи чи ліквідації юридичної особи, поширення інформації в
мережі Інтернет особою, яку неможливо ідентифікувати, тощо). У такому випадку
суд вправі за заявою заінтересованої особи встановити факт неправдивості цієї
інформації та спростувати її в порядку окремого провадження. Така заява
розглядається за правилами, визначеними розділом IV ЦПК (пункти 5, 13 постанови
Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову
практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової
репутації фізичної та юридичної особи).
Обміркувавши викладене та підстави
передання справи на розгляд Об`єднаної палати з урахуванням принципу
розумності, касаційний суд зауважує, що:
правоздатність є здатністю особи
набувати цивільні права та обов`язки. Правоздатність є базисною правовою
категорією, завдяки якій юридична особа може вступати до цивільних
правовідносин. Правоздатність є категорією можливостей, які юридична особа
протягом свого існування (у процесі своєї діяльності) реалізує;
юридична особа, хоча вона й є
штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у
вимірі правової дійсності, має універсальну правоздатність, тобто, вона, як і
фізична особа, може мати будь-які права й обов`язки, за винятком тих, які по
своїй суті можуть належати тільки фізичній особі;
юридична особа має право на ділову
репутацію і таке право по своїй суті не може належати тільки фізичній особі;
з метою захисту свого особистого
немайнового права, в тому числі права на ділову репутацію, юридична особа може
застосовувати як загальні способи захисту (глава 3 ЦК України), так і
спеціальні способи захисту особистих немайнових прав, які передбачені у главі
20 ЦК України, зокрема, вимагати спростування поширеної недостовірної
інформації, дати відповідь на цю інформацію тощо;
як в доктрині приватного права, так
і практиці касаційного суду усталеним є підхід що юридична особа може
пред`являти вимогу про спростування недостовірної інформації (див., зокрема,
постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського
суду від 13 березня 2019 року у справі № 916/679/18, Цивільний кодекс України:
науково-практичний коментар. Т. 1: Загальні положення. Особи / за ред. І. В.
Спасибо-Фатєєвої. - Харків : ЕКУС, 2020. - С. 612);
з урахуванням принципу розумності,
абзац 3 частини четвертої статті 277 ЦК України потрібно тлумачити в контексті
змісту частини першої статті 91 ЦК України та частини першої статті 94 ЦК
України. Тобто, оскільки юридична особа, хоча вона й є штучним утворенням,
невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової
дійсності, має універсальну правоздатність, юридичній особі належить право на
ділову репутацію, то для захисту цього права юридична особа може звернутися до
суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її
спростування, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома. В
такій ситуації юридична особа по суті немає іншого правового механізму захисту
права на ділову репутацію.
З урахуванням викладеного,
Об`єднана палата відступає від висновку щодо застосування норм права (абзац 3
частини четвертої статті 277 ЦК України, частина перша статті 91 ЦК України,
частина перша статті 94 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у
постановах Верховного Суду: у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів
Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року у
справі № 373/1890/19 (провадження № 61-6525св20), у постанові Верховного Суду у
складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30
cерпня 2023 року в справі № 754/311/23 (провадження № 61-7239св23) та робить
висновок про те, що:
«юридична особа має право на ділову
репутацію і таке право по своїй суті не може належати тільки фізичній особі; з
метою захисту свого особистого немайнового права, в тому числі права на ділову
репутацію, юридична особа може застосовувати як загальні способи захисту (глава
3 ЦК), так і спеціальні способи захисту особистих немайнових прав, які
передбачені у главі 20 ЦК, зокрема, вимагати спростування поширеної
недостовірної інформації, дати відповідь на цю інформацію тощо; з урахуванням
принципу розумності, абзац 3 частини четвертої статті 277 ЦК України потрібно
тлумачити в контексті змісту частини першої статті 91 ЦК України та частини
першої статті 94 ЦК України. Тобто, оскільки юридична особа, хоча вона й є
штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у
вимірі правової дійсності, має універсальну правоздатність, юридичній особі
належить право на ділову репутацію, то для захисту цього права юридична особа
може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї
інформації та її спростування, якщо особа, яка поширила недостовірну
інформацію, невідома. В такій ситуації юридична особа по суті немає іншого
правового механізму захисту права на ділову репутацію».
Щодо вирішення касаційної скарги по
суті
Верховний Суд у складі Об`єднаної
палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив
наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про
часткове прийняття аргументів, викладених у касаційній скарзі, та часткове
задоволення касаційної скарги, з таких мотивів.
Цивільне судочинство здійснюється
за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження;
позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження
(частина друга статті 19 ЦПК України).
Окреме провадження призначене для
розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що
мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для
здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження
наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК
України).
Окреме провадження - це вид
непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні
справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають
значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення
нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи
відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Суд розглядає справи про
встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування
фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення
пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному
страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання
однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих
документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що
зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і
часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в
паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації
органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в
певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів
цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за
обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від
певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та
природного характеру (частина перша статті 315 ЦПК України).
У судовому порядку можуть бути
встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або
припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено
іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
Якщо під час розгляду справи у
порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку
позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює
заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах
(частина шоста статті 294 ЦПК України).
Якщо особа, яка поширила
недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може
звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї
інформації та її спростування (абзац 3 частини четвертої статті 277 ЦК
України).
При виборі і застосуванні норми
права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування
відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина
четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати
Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження
№ 12-110гс19) зазначено, що:
«належним відповідачем у разі
поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного
інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен
установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий
або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити,
а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним
відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний
матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для
поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути
витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в
адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси
українського сегмента мережі Інтернет. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про
авторське право і суміжні права» власник вебсайту - особа, яка є володільцем
облікового запису та встановлює порядок і умови використання вебсайту. За
відсутності доказів іншого власником вебсайту вважається реєстрант відповідного
доменного імені, за яким здійснюється доступ до вебсайту, і (або) отримувач
послуг хостингу.
Відповідно до частини одинадцятої
статті 52-1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власники
вебсайтів та постачальники послуг хостингу, крім фізичних осіб, які не є
суб`єктами господарювання, зобов`язані розміщувати у вільному доступі на власних
вебсайтах та (або) в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS)
таку достовірну інформацію про себе: а) повне ім`я або найменування власника
вебсайту та постачальника послуг хостингу; б) повну адресу місця проживання або
місцезнаходження власника вебсайту та постачальника послуг хостингу; в)
контактну інформацію власника вебсайту та постачальника послуг хостингу, у тому
числі адресу електронної пошти, номер телефону, за якими з ними можливо
оперативно зв`язатися. Фізичні особи, які не є суб`єктами господарювання,
розміщують у вільному доступі на вебсайтах, власниками яких вони є, або в
публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) контактну інформацію
власника вебсайту, передбачену пунктом «в» цієї частини».
У постанові Верховного Суду у
складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13
лютого 2019 року у справі № 439/1469/15-ц (провадження № 61-5189св18) вказано,
що:
«належним відповідачем у разі
поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного
інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен
установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини третьої статті 175 ЦПК
України). Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце
проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є
анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник
веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме
він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної
інформації. Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову
репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі,
зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то
при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють
діяльність засобів масової інформації».
Кожна сторона повинна довести ті
обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,
крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм
внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та
безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для
суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість,
достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок
доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в
цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у
справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)
(частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
ТОВ з іноземними інвестиціями
«Трансінвестсервіс» звернулося на підставі абзацу 3 частини четвертої статті
277 ЦК України у порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту
недостовірності інформації, посилаючись на те, що особа, яка поширила
недостовірну інформацію, а також власник інтернет видання ІНФОРМАЦІЯ_6
невідомі. ТОВ з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс» просило встановити
факт недостовірності інформації, про те, що «ІНФОРМАЦІЯ_4», яка була поширена
невідомими особами у статті за веб-посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_1 » під заголовком «
ІНФОРМАЦІЯ_2»;
аналіз оскарженої постанови
свідчить, що єдиною підставою для відмові у задоволенні заяви про встановлення
факту недостовірності інформації апеляційний суд зазначив те, що відсутні
відомості про власника веб-сайта 368.Media чи розповсюджувача (автора) відповідного
матеріалу;
апеляційний суд не врахував, що
встановлення факту відсутності відомостей про власника веб-сайта 368.Media чи
розповсюджувача (автора) відповідного матеріалу, не є підставою для відмови у
задоволенні заяви про встановлення факту недостовірності інформації, поданої у
порядку окремого провадження;
поза увагою апеляційного суду
залишилось те, що відсутність відомостей про особу, яка поширила недостовірну
інформацію, саме і є підставою для розгляду заяви про встановлення факту
недостовірності інформації у порядку окремого провадження за правилами, визначеними
розділом IV ЦПК України. Якщо під час розгляду справи в порядку окремого
провадження особа, яка поширила інформацію, щодо якої виник спір, стане відома,
то суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони
мають право подати позов на загальних підставах;
встановивши, що відсутні відомості
про власника веб-сайта 368.Media чи розповсюджувача (автора) відповідного
матеріалу, апеляційний суд не надав оцінки оспорюваній інформації на предмет її
достовірності, при цьому не з`ясувавши по суті чи не є заінтересовані фізичні
особи власниками веб-сайту чи розповсюджувачами (авторами) відповідного
матеріалу.
За таких обставин, апеляційний суд
зробив помилковий висновок про відмову у задоволенні заяви про встановлення
факту недостовірності інформації та її спростування.
Суд касаційної інстанції
позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на
положення статті 400 ЦПК України. Справа направляється на новий розгляд до суду
апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки
цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).
Тому постанову апеляційного суду
належить скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної
інстанції.
Висновки за результатами розгляду
касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають
підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без
дотримання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку із наведеним
касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково;
оскаржену постанову апеляційного суду скасувати; передати справу на новий
розгляд до суду апеляційної інстанції.
Висновки про правильне застосування
норм права
У постанові палати, об`єднаної
палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме
повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася
колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати,
об`єднаної палати, Великої Палати (частина друга статті 416 ЦПК України).
На підставі викладеного, частини
другої статті 416 ЦПК України, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду
висловлює такі висновки про застосування норм права.
Юридична особа має право на ділову
репутацію і таке право по своїй суті не може належати тільки фізичній особі.
З метою захисту свого особистого
немайнового права, в тому числі права на ділову репутацію, юридична особа може
застосовувати як загальні способи захисту (глава 3 ЦК), так і спеціальні
способи захисту особистих немайнових прав, які передбачені у главі 20 ЦК,
зокрема, вимагати спростування поширеної недостовірної інформації, дати
відповідь на цю інформацію тощо.
Зурахуванням принципу розумності,
абзац 3 частини четвертої статті 277 ЦК України потрібно тлумачити в контексті
змісту частини першої статті 91 ЦК України та частини першої статті 94 ЦК
України. Тобто, оскільки юридична особа, хоча вона й є штучним утворенням,
невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової
дійсності, має універсальну правоздатність, юридичній особі належить право на
ділову репутацію, то для захисту цього права юридична особа може звернутися до
суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її
спростування, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома. В
такій ситуації юридична особа по суті немає іншого правового механізму захисту
права на ділову репутацію.
#судовапрактика #дифамаційніспори #окремепровадження #встановленняфакту #ОПКЦС #ОПКЦСВС
Канал ЦДСП у "Telegram": https://t.me/cdoslidzennasp
Немає коментарів:
Дописати коментар