Питання договору позики

🔥Постанова КЦС ВС від 31.01.2024 № 448/852/21 (61-7238св23):  

📎https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/116799019

👨‍⚖️Суддя-доповідач: Коломієць Г. В. 

✅Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг

✔️Згідно з статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджується як укладення договору, його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

У цій справі відповідач не довела й не доводила, що між сторонами наявні інші правовідносини, тому суди вірно виходили з того, що між сторонами виникли позикові правовідносини, з чим Верховний Суд погоджується.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, та постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20), від 14 липня 2022 року у справі № 204/4341/17 (провадження № 61-4389св21).

Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.

Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.

При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19), від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16 (провадження № 61-41934св18), від 26 травня 2021 року у справі № 405/8280/19 (провадження № 61-3411св21), від 09 серпня 2023 року у справі № 755/16831/19 (провадження № 61-17567св21).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, про те, що 02 вересня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 у борг грошові кошти у розмірі 20 112 000,00 грн, що еквівалентно 800 000,00 дол. США, які вона зобов`язувалася повернути до 02 березня 2021 року, що підтверджується власноручно написаною ОСОБА_2 розпискою, однак кошти не повернула. Розписка про отримання у борг грошових коштів за своєю суттю є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Отже, позивачем підтверджено факт надання відповідачу в борг грошових коштів.

Натомість, будь-які докази про повернення зазначених у розписці коштів у матеріалах справи відсутні, відповідач таких доказів не надала.

Судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано не прийнято до уваги доводи ОСОБА_2 про те, що вона не могла підписувати зазначені договір позики та розписку 02 вересня 2021 року, оскільки у цей період перебувала поза межами України, на підтвердження чого в матеріалах справи наявна інформація Державної прикордонної служби України від 27 вересня 2021 року, у зв`язку з тим, що ці доводи не спростовують сам факт укладення між сторонами договору позики та факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів від ОСОБА_1 , та не спростовують обов`язок ОСОБА_2 щодо повернення цих коштів.

Верховний Суд України та Верховний Суд неодноразово зазначали, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг (див. постанова Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі 6-79цс14).

Щодо доводів касаційної скарги про необґрунтовану відмову судом апеляційної інстанції у призначенні по справі комплексної (почеркознавчої та технічної) експертизи, необхідно зазначити таке.

У вересні 2021 року ОСОБА_2 , від імені якої діяв адвокат Микуш Д. М., подано до суду першої інстанції клопотання про призначення в справі судової почеркознавчої експертизи на вирішення якої поставити наступні запитання:

- чи виконано ОСОБА_2 чи іншою особою підпис, що розташований в графі «Позичальник» в розділі «Місцезнаходження та реквізити сторін» договору позики від 02 вересня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- чи виконано ОСОБА_2 чи іншою особою підпис в розписці від 02 вересня 2019 року щодо отримання ОСОБА_2 коштів від ОСОБА_1 (а. с. 52, 53).

У грудні 2021 року ОСОБА_2 , від імені якої діяв адвокат Микуш Д. М., подано до суду першої інстанції клопотання, відповідно до якого вона відмовилася та просила суд не розглядати її клопотання про призначення в справі судової почеркознавчої експертизи (а. с. 71).

У жовтні 2022 року ОСОБА_2 , від імені якої діяв адвокат Микуш Д. М., подано до Львівського апеляційного суду клопотання про призначення в справі судової почеркознавчої експертизи на вирішення якої поставити наступні запитання:

- чи виконано ОСОБА_2 чи іншою особою підпис, що розташований в графі «Позичальник» в розділі «Місцезнаходження та реквізити сторін» договору позики від 02 вересня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- чи виконано ОСОБА_2 чи іншою особою підпис в розписці від 02 вересня 2019 року щодо отримання ОСОБА_2 коштів від ОСОБА_1 (а. с. 153, 154).

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року призначено у справі почеркознавчу експертизу. На вирішення експертам поставлено такі питання:

- чи виконано ОСОБА_2 чи іншою особою підпис, що розташований в графі «Позичальник» в розділі «Місцезнаходження та реквізити сторін» договору позики від 02 вересня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ?

- чи виконано ОСОБА_2 чи іншою особою підпис в розписці від 02 вересня 2019 року щодо отримання ОСОБА_2 коштів від ОСОБА_1 ? (а. с. 222-226).

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 08 лютого 2023 року № 4364-Е, складеного Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз, підписи від імені ОСОБА_2 , розташовані у графі «Позичальник» перед друкованим текстом « ОСОБА_2 » на зворотній стороні договору позики від 02 вересня 2019 року та нижче основного тексту розписки від 02 вересня 2019 року після слів «02 вересня 2019 р.», виконані ОСОБА_2 (а. с. 228-232).

22 березня 2023 року ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Микуш Д. М., подала до Львівського апеляційного суду клопотання про призначення в справі комплексної та технічної експертизи документів, з огляду на те, що судову почеркознавчу експертизу, висновок якої міститься в матеріалах справи, було доручено проводити судовому експерту Лемак Едіті Олександрівні, яка на дату (12 грудня 2022 року) надходження даної справи до експертної установи на експертизу, складання акта № 1 попереднього розрахунку вартості виконання висновку експерта, експертного дослідження, доручення проведення такої експертизи її керівником не мала права таку проводити та фактично без досвіду проведення такого роду експертиз, оскільки лише 13 грудня 2022 року отримала свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, що викликає сумніви в її об`єктивності та правильності зроблених висновків.

ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Микуш Д. М., подаючи клопотання про призначення комплексної експертизи, просила суд на вирішення поставити наступні запитання:

- чи виконано ОСОБА_2 чи іншою особою підпис, що розташований в графі «Позичальник» в розділі «Місцезнаходження та реквізити сторін» договору позики від 02 вересня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- чи виконано ОСОБА_2 чи іншою особою підпис в розписці від 02 вересня 2019 року щодо отримання ОСОБА_2 коштів від ОСОБА_1 ;

- чи ідентичним за змістом, реквізитами є оригінал договору позики від 02 вересня 2019 року (а. с. 85), розписка від 02 вересня 2019 року (а. с. 86) та їх копії (а. с. 4-6);

- чи відповідає час виконання друкованого тексту договору позики укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та розписки даті 02 вересня 2019 року та в якій проміжок часу надрукований текст;

- чи не виконаний для виконання тексту аркуш паперу або частина іншого документу з вже присутніми в договорі від 02 вересня 2019 року та розписки від 02 вересня 2019 року підписами;

- яким способом виконані підписи (пишучим пристроєм чи із застосуванням копіювально-множинної техніки, шляхом монтажу чи інше), що розташовані в графах «Позикодавець» та «Позичальник» в розділі «Місцезнаходження та реквізити сторін» договору позики від 02 вересня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та розписки від 02 вересня 2019 року;

- чи виконаний підпис, що розташований в графі «Позичальник» в розділі «Місцезнаходження та реквізити сторін» договору позики від 02 вересня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та розписки від 02 вересня 2019 року з попередньою технічною підготовкою (за допомогою факсиміле);

- чи піддавався зміні підпис, що розташований в графі «Позичальник» в розділі «Місцезнаходження та реквізити сторін» договору позики від 02 вересня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та розписки від 02 вересня 2019 року шляхом дописки, домальовки окремих штрихів, виконання одних штрихів поверх інших.

Протокольною ухвалою Львівського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року відмовлено ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Микуш Д. М., у задоволенні клопотання про призначення в справі комплексної експертизи відмовлено.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що доводи касаційної скарги щодо невідповідності висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 08 лютого 2023 року № 4364-Е вимогам законодавства України є надуманими, з огляду на те, що зазначений висновок експерта складений 08 лютого 2023 року, а не 12 грудня 2022 року, і на час складення висновку у експерта були наявні повноваження для проведення цієї експертизи.

Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про призначення в справі комплексної експертизи, оскільки у ОСОБА_2 було достатньо часу та можливостей поставити всі існуючі запитання для їх вирішення під час призначення в справі першої судової почеркознавчої експертизи.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що нові докази на стадії апеляційного провадження, як правило, не приймаються (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16-ц (провадження № 14-709цс19), від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19 (провадження № 12-12гс21)).

Відповідно до вимог частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У матеріалах справи, що переглядається в касаційному порядку, міститься висновок експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 08 лютого 2023 року № 4364-Е, складений Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз, відповідно до якого підписи від імені ОСОБА_2 , розташовані у графі «Позичальник» перед друкованим текстом « ОСОБА_2 » на зворотній стороні договору позики від 02 вересня 2019 року та нижче основного тексту розписки від 02 вересня 2019 року після слів «02 вересня 2019 року», виконані ОСОБА_2 .

Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано прийняв до уваги зазначений висновок та вважав необґрунтованим клопотання ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Микуш Д. М., про призначення в справі комплексної почеркознавчої та технічної експертизи документів.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечить висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.

Крім того, колегія суддів не приймає до уваги мотиви заяви ОСОБА_3 про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_2 , оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.