окрема ухвала

🔥🔥Постанова ВП ВС від 18.12.2024 № 921/357/20 (12-48гс24):

📎https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/123992367

👨‍⚖️Суддя-доповідач: Ткач І. В. 

✅Постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду, яке він може реалізувати у випадку виявлення при вирішенні спору по суті порушення певним органом чи особою вимог законодавства. Суд не постановляє окремих ухвал за клопотаннями сторін 

✔️Щодо заяви приватного виконавця про зловживання процесуальними правами

100. Як було зазначено у відзиві та поясненнях приватного виконавця Щербакова І. М. , останнім заявлено прохання визнати вислови та міркування представника ПрАТ «Тернопільміськгаз» у касаційній скарзі такими, що виявляють неповагу до суду, є проявом зловживання наданими процесуальними правами і не відповідають дійсності, та постановити окрему ухвалу.

101. Відповідно до приписів частин першої, другої статті 246 ГПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (у тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

102. Разом з тим постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду, яке він може реалізувати у випадку виявлення при вирішенні спору по суті порушення певним органом чи особою вимог законодавства (аналогічний висновок міститься у пункті 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 171/2124/18, у пункті 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2018 у справі № 521/18287/15-ц).

103. Окрім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що суд не постановляє окремих ухвал за клопотаннями сторін (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14).

104. Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що під час розгляду касаційної скарги ПрАТ «Тернопільміськгаз» не було встановлено підстав для постановлення окремої ухвали.

105. За наведених обставин клопотання приватного виконавця Щербакова І. М. про постановлення окремої ухвали підлягає залишенню без задоволення.

#судовапрактика #окремаухвала #процесуальніпитання

Докази і доказування

🔥Постанова КЦС ВС від 20.11.2024 № 686/28882/23 (61-13125св24): 

📎https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/123233096

👨‍⚖️Суддя-доповідач: Синельников Є. В.

✅Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний

✔️65. За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

66. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

67. У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

68. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

69. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, надав належну оцінку поданим доказам й обґрунтовано виходив з того, що позивач не довів порушення своїх прав внаслідок укладення оспорених договору позики № б/н від 28 січня

2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та договору іпотеки від 01 березня 2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

#судовапрактика #доказування #змагальність #процесуальніпитання

Суд не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими

 Постанова КЦС ВС від 24.10.2024 № 752/8103/13-ц (61-6892св23):

Суддя-доповідач: Фаловська І. М.

Доводи ОСОБА_1 про те, що суд апеляційної інстанції з власної ініціативи та за відсутності законних підстав збирав і досліджував докази, а саме інформацію з Єдиного державний реєстр судових рішень, чим порушив принцип диспозитивності, є необґрунтованими з огляду на таке.

У статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» зазначено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту. Порядок ведення Реєстру затверджується Вищою радою правосуддя.

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

З наведеного убачається, що суд апеляційної інстанції не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими, зокрема, судові рішення у справах № 369/7772/15 за позовом Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» Стрюкова І. О. до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, № 761/43861/16 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Надра», уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» Стрюкової І. О., третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсним кредитного договору від 18 вересня 2007 року та додаткової угоди № 1 від 19 червня 2009 року до кредитного договору, № 761/43915/16 за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «КБ «Надра», третя особа - ОСОБА_1 про визнання поруки припиненою, які набрали законної сили та були чинними на час розгляду справи апеляційним судом.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 23 березня 2021 року у справі № 910/3191/20.

#судовапрактика #ЄДРСР #доказування #докази #процесуальніпитання

Залишення позову без розгляду

🔥Постанова КЦС ВС від 23.09.2024 № 367/8869/23 (61-6416св24):   

📎https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/121847155

👨‍⚖️Суддя-доповідач: Білоконь О. В.

✅Залишення позову без розгляду можливе лише за умови, що позов у справі, яка перебуває у провадженні цього чи іншого суду, є тотожним щодо позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Необхідна наявність водночас трьох складових: тотожних сторін спору; тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного елементу не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовом і не дає суду підстав, зокрема, залишати позов без розгляду

✔️Згідно зі статтею 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Підстави для залишення позову без розгляду законодавцем визначено у статті 257 ЦПК України.

Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення по суті спору у зв`язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Згідно з пунктом 11 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.

Приписи пунктів 4, 11 частини першої статті 257 ЦПК України направлені на виключення випадків одночасного розгляду декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав.

Залишення позову без розгляду у цьому разі можливе лише за умови, що позов у справі, яка перебуває у провадженні цього чи іншого суду, є тотожним щодо позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.

Необхідна наявність водночас трьох складових: тотожних сторін спору; тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Нетотожність хоча б одного елементу не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовом і не дає суду підстав, зокрема, залишати позов без розгляду.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.

У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.

У свою чергу, підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15 (провадження № 14-58цс18), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)).

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Отже, якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за суб`єктним складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду, такі позови є тотожними і в такому разі суд залишає позов без розгляду з дотриманням правового механізму, передбаченого положеннями статті 257 ЦПК України.

У свою чергу, нетотожність хоча б одного елементу не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовом і не дає суду підстав, зокрема залишати позов без розгляду.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування вимог пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України та залишення позову без розгляду викладено в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 755/16267/17, від 23 листопада 2022 року у справі № 759/2532/22-ц, від 16 листопада 2022 року у справі № 520/97/18, від 30 червня 2023 року у справі № 522/13894/22.

У постанові Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі № 757/21932/21 зазначено, що по суті, пред`явлення цього позову, коли на розгляді перебуває інший тотожний позов, є зловживанням процесуальними правами (пункт 2 частини другої статті 44 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, суди установили, що ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 08 червня 2023 року відкрито провадження у справі № 367/2819/23 про поділ майна подружжя.

Убачається, що у справі № 367/2819/23 ОСОБА_1 просила суд поділити наступне нерухоме спільне майно подружжя у частках 70% за нею та 30% за ОСОБА_2 , а саме: квартиру АДРЕСА_17 , площею 48,5 кв.м.; квартиру АДРЕСА_18 , площею 62 кв.м.; квартиру АДРЕСА_19 площею 40,3 кв.м.; квартиру АДРЕСА_20 , площею 42,1 кв.м.; квартиру

АДРЕСА_21 , площею 42,4 кв.м.; квартиру АДРЕСА_22 , площею 41,1 кв.м., квартиру АДРЕСА_23 , площею 41,4 кв.м.; квартиру АДРЕСА_24 , площею 60,5 кв.м.; квартиру АДРЕСА_25 , площею 36,9 кв.м.; квартиру АДРЕСА_26 , площею 39 кв.м.; квартиру АДРЕСА_27 , площею 60,9 кв.м.; квартиру АДРЕСА_28 , площею 40,9 кв.м.; квартиру

АДРЕСА_16 , площею 40,9 кв.м.

В обгрунтування позовних вимог про поділ майна подружжя ОСОБА_1 посилалася на те, що майно набуте у шлюбі з ОСОБА_2 , а тому є спільним майном подружжя і має бути поділене між ними.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 просила визнати квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , що знаходяться

АДРЕСА_14 , площею 39 кв.м.; квартиру АДРЕСА_27 та земельні ділянки: кадастровий номер 3210900000:01:174:3106, площею 0,065 га та 3210900000:01:174:3116, площею 0,0256 га по

АДРЕСА_15 ; кадастровий номер 3210945900:01:069:0021, площею 0,4994 по АДРЕСА_14 , що зареєстровані на праві власності за ОСОБА_2 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Зі змісту позовної заяви у справі, що переглядається, вбачається, що як на підставу для задоволення позовних вимог про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 посилалася на те, що дане майно придбане у шлюбі з ОСОБА_2 .

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 подала до Ірпінського міського суду Київської області два окремі позови про поділ майна подружжя (визнання права власності на нерухоме майно), але з аналогічним предметом та з аналогічних підстав.

Ураховуючи наведені обставини та положення закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 подано два позови з аналогічним предметом та з аналогічних підстав, дійшов правильного висновку про зловживання ОСОБА_1 процесуальними правами, та у зв`язку із цим наявності правових підстав для залишення позовних вимог про визнання права власності без розгляду.

Подібні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду від 15 травня 2024 року у справі № 686/25175/23 (провадження № 61-1927св24).

Щодо забезпечення позову у справі, виключення майна з опису та зняття арешту з майна

Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.

Забезпечення позову - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти чи заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Зокрема, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18).

Установлено, що у провадженні господарського суду перебували три справи за позовом ТОВ «КАНБУД» до ТОВ «Фінансовий будівельний холдинг» та

ТОВ «БК «Фінансовий будівельний холдинг» та ОСОБА_2 на загальну суму 26 175 762,42 грн, а саме:

- справа №910/13689/22 за позовом ТОВ «КАНБУД» до ОСОБА_2 , ТОВ «Фінансовий будівельний холдинг» про стягнення солідарно 7 605 351,55 грн з ПДВ боргу, 8 752 037,88 грн штрафу;

- справа №910/2552/23 за позовом ТОВ «КАНБУД» до ОСОБА_2 ,ТОВ «Фінансовий будівельний холдинг» про стягнення солідарно 2 285 659,82 грн з ПДВ боргу, 2 449 372,94 грн штрафу;

- справа №910/14178/22 за позовом ТОВ «КАНБУД» до ОСОБА_2 , ТОВ «Будівельна компанія «Фінансовий будівельний холдинг» про солідарне стягнення заборгованості у розмірі 2 496 256,93 грн і штрафу 2 587 083,30 грн.

У вищевказаних трьох справах ухвалені судові рішення про задоволення позовів.

У справі №910/14178/22 ухвалою Господарського суду міста Києва 18.01.2022, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2023 та ухвалою Касаційного господарського суду Верховного Суду від 29.05.2023, задоволено заяву ТОВ «КАНБУД» про забезпечення позову, а саме накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_2 , зокрема квартири, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_14 : № 106, АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , та на частку у розмір 3/4 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_29 .

07 вересня 2023 року приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Дурицьким А. П. прийнято рішення про реєстрацію за ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОБОЛОНЬ ІНВЕСТ ПЛЮС» права власності на квартири, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_14 : № 106, АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , які раніше належали ОСОБА_2 та на які було накладено арешт ухвалою Господарського суду міста Києва у справі №910/14178/22.

Як підставу прийняття таких рішень приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Дурицьким А. П. зазначено - свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, серія та номер: 3388, виданий 07 вересня 2023 року.

Наказом Міністерства юстиції України №3417/5 від 26.09.2023 анульовано рішення про державну реєстрацію прав ТОВ «Фінансова компанія «ОБОЛОНЬ ІНВЕСТ ПЛЮС» на квартири, які були арештовані ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2022у справі №910/14178/22 в якості забезпечення позову.

Також зазначено, що у провадженні приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Гненного Д. А. перебуває виконавче провадження №72940566 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/2552/23 від 27 вересня 2023 року про солідарне стягнення з ОСОБА_2 ,

ТОВ «Фінансовий будівельний холдинг» на користьТОВ «КАНБУД» 2 285 659,82 грн заборгованості та 1 224 686,47 грн штрафу.

Постановою приватного виконавця від 03 жовтня 2023 року про арешт майна боржника у виконавчому провадженні №72940566 накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_2 .

Постановами приватного виконавця від 12 жовтня 2023 року у виконавчому провадженні №72940566 описано та накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_2

02 листопада 2023 року виконавче провадження №72940566 на суму понад 3,5 млн грн об`єднано у зведене виконавче провадження №73216645 з виконавчим провадженням №73215997 щодо боржника на понад 2,7 млн грн.

Отже, установлено, що за рахунок нерухомого майна, яке є спірним у даній справі, що переглядається, приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Гненним Д. А. в рамках зведеного виконавчого провадження почали здійснюватися заходи із примусового виконання рішень Господарського суду міста Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «КАНБУД» заборгованості та штрафу, після чого ОСОБА_1 було ініційовано даний позов та відповідно подано заяву про забезпечення позову.

Таким чином, у даній справі ОСОБА_1 подала позов про виключення з опису та зняття арештів з майна, які накладені постановою приватного виконавця Гненного Д. А. від 03 жовтня 2023 року про арешт майна боржника у виконавчому провадженні №72940566 та постановою про опис і арешт майна (коштів) боржника від 12 жовтня 2023 року з частини нерухомого майна, а саме квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_16 та частини земельних ділянок: кадастровий номер 3210900000:01:174:3106, площею 0,065 га, та кадастровий номер 3210900000:01:174:3116, площею 0,0256 га, за адресою: АДРЕСА_15 ; кадастровий номер 3210945900:01:069:0021, площею 0,4994 га, за адресою: АДРЕСА_14 , що зареєстровані на праві власності за ОСОБА_2 . У позові ОСОБА_1 посилалася на те, що на момент придбання такого майна вона та боржник у виконавчому провадженні ОСОБА_2 були подружжям та з огляду на презумпцію спільності майна подружжя вона має право на 1/2 частину зазначеного майна.

Разом з тим, зі встановлених обставин вбачається, що в межах зведеного виконавчого провадження №72940566ТОВ «КАНБУД», яке є також відповідачем у справі, що переглядається, реалізує своє право на виконання рішень Господарського суду м. Києва від 29 червня 2023 року у справі №910/2552/23 та від 12 липня 2023 року у справі №910/14178/22, що набрали законної сили, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «КАНБУД» заборгованості за договором поруки.

Отже, правильними є висновки апеляційного суду про те, що забезпечення позову у даній справі шляхом зупинення продажу арештованого майна в межах виконавчого провадження №72940566 при примусовому виконанні рішення в інших справах №910/2552/23 та №910/14178/22 порушує права та законні інтереси ТОВ «КАНБУД», як стягувача у таких справах, оскільки фактично призводить до зупинення виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Ураховуючи викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного суду про те, що приходить до висновку, що обраний позивачем вид забезпечення позову - зупинення продажу арештованого майна не є співмірним із предметом і підставами поданого позову, вжиття такого заходу забезпечення позову буде нести негативні наслідки та безпосередній вплив на права та охоронювані законом інтереси особи стягувача ТОВ «КАНБУД» в інших справах №910/2552/23 та №910/14178/22, який буде позбавлений можливості отримати грошові кошти від ОСОБА_2 , присуджені йому рішеннями судів.

Верховний Суд у постанові від 1 жовтня 2020 року у справі №524/188/18 зазначив, що недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили. Також подібних висновків про недопустимість застосування заходів забезпечення позову, які можуть призвести до зупинення виконання іншого судового рішення дійшов Верховний Суд у постановах від 03 квітня 2019 року у справі №211/129/18-ц, від 

Відмова від позову

🔥Постанова КЦС ВС від 04.10.2024 № 757/37713/21-ц (61-3784св24):  

📎https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/122302447

👨‍⚖️Суддя-доповідач: Краснощоков Є. В.

✅Тлумачення ст. 206 ЦПК України, з урахуванням сутності відмова від позову як волевиявлення позивача, дає підстави для висновку, що така відмова має бути безумовною. Тому в разі представництва інтересів позивача в судовому процесі кількома представниками, що мають відповідні повноваження, відмова від позову має бути підтримана всіма представниками. За наявності конфлікту позицій представників позивача щодо продовження розгляду справи або припинення такого розгляду шляхом відмови від позову і представник, що не підтримує таку відмову, має належні повноваження на представництво позивача в суді, суд не приймає відмову позивача від позову

✔️Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнання позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі (стаття 206 ЦПК України).

Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє (частина четверта статті 206 ЦПК України).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (частина друга статті 256 ЦПК України).

За змістом статті 206 ЦПК України відмова від позову - це одностороннє вільне волевиявлення позивача, спрямоване на відмову від судового захисту своєї вимоги і на закриття порушеного позивачем процесу. Відмова позивача від позову - це вияв принципу диспозитивності, тому ця дія здійснюється під контролем суду (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі №180/2161/19).

У частинах першій, третій статті 58 ЦПК України передбачено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Тлумачення статті 206 ЦПК України, з урахуванням сутності відмова від позову як волевиявлення позивача, дає підстави для висновку, що така відмова має бути безумовною. Тому в разі представництва інтересів позивача в судовому процесі кількома представниками, що мають відповідні повноваження, відмова від позову має бути підтримана всіма представниками. За наявності конфлікту позицій представників позивача щодо продовження розгляду справи або припинення такого розгляду шляхом відмови від позову і представник, що не підтримує таку відмову, має належні повноваження на представництво позивача в суді, суд не приймає відмову позивача від позову.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

з позовом до суду в інтересах позивача звернувся адвокат Швиденко Д. О. та який представляв Товариство при розгляді справи судом першої інстанції;

ОСОБА_2 суд залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, представник якого заперечував проти задоволення позовних вимог;

ухвалою від 18 жовтня 2023 року Київський апеляційний судклопотання представника ОСОБА_2 задовольнив та поновив строк на апеляційне оскарження рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 липня 2023 року, відкрив апеляційне провадження;

ТОВ «ДП Державні Лотереї» 31 жовтня 2023 року направило до апеляційного суду лист про обмеження повноважень директора Товариства ОСОБА_2 , з доданням протоколу № 13-10/1 Загальних зборів ТОВ «ДП Державні Лотереї» від 13 жовтня 2023 року, згідно з яким встановлено форму контролю і нагляду за директором Товариства ОСОБА_2 , зокрема, визначено, що вчинення будь-яких дій потребуватиме попереднього письмового повідомлення директором про намір вчинення таких дій та попереднього погодження загальними зборами учасників, ОСОБА_7 уповноважено здійснити державну реєстрацію змін до відомостей про Товариство, що містяться у ЄДР, на підставі рішень Зборів Товариства, оформлених цим протоколом (а. с. 9-13, т. 5);

19 лютого 2024 року до суду апеляційної інстанції надійшли клопотання представника ТОВ «ДП Державні Лотереї» - адвоката Шевчука В. В. про ознайомлення з матеріалами справи, повідомлення про представництво ним інтересів Товариства в апеляційному суді, про відкладення розгляду справи, оскільки 20 лютого 2024 року він буде перебувати у відрядженні за межами міста Києва, а тому не може прийняти участь у даному судовому засіданні в суді апеляційної інстанції (а. с. 31-33, 39-46, т. 5);

20 лютого 2024 року представник ТОВ «ДП Державні Лотереї» - Оберемко Р. А. подав до апеляційного суду заяву про відмову позивача від позову, визнання нечинним рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 липня 2023 року та закриття провадження у справі, посилаючись на те, що ця заява відповідає інтересам ТОВ «ДП Державні Лотереї» та не порушує законні права та інтереси третіх осіб (а. с. 80-118, т. 5);

на підтвердження повноважень Оберемка Р. А. представляти інтереси позивача додана довіреність від 19 лютого 2024 року, видана директором ТОВ «ДП Державні Лотереї» Гутгарцом О. Г., якою Товариство уповноважило адвоката Оберемка Р. А. представляти інтереси Товариства у судах з усіма правами, що надані чинним законодавством України, зокрема, відмовлятися від позову повністю або частково (а. с. 86, т. 5);

додано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в якому наявна інформація про керівників ТОВ «ДП Державні Лотереї»: ОСОБА_2 - відсторонений на підставі протоколу загальних зборів учасників Товариства від 13 квітня 2021 року, керівник ОСОБА_7 - має повноваження вчиняти дії від імені юридичної особи (виконуючий обов`язки директора на підставі протоколу загальних зборів учасників Товариства від 13 квітня 2021 року) - представник;

додана копія постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 14 вересня 2023 року у справі № 916/107/22. В наведеній справі, зокрема, визнано недійсними та скасовано рішення загальних зборів учасників ТОВ «ДП Державні Лотереї» про відсторонення директора товариства, виключення відомостей про директора з ЄДР, призначення особи виконуючої обов`язки директора товариства, оформлених протоколом № 3 від 13 квітня 2021 року, яким відсторонено ОСОБА_2 від виконання обов`язків директора Товариства з 13 квітня 2021 року та заборонено ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії стосовно представництва товариства та/або вчиняти дії від імені Товариства, призначено виконуючим обов`язків Товариства ОСОБА_7 з 14 квітня 2021 року та надано йому всі повноваження, передбачені статутом Товариства для директора товариства. Зазначена постанова залишена без змін в оскаржуваній частині постановою Верховного Суду від 13 грудня 2023 року;

апеляційний суд не врахував, що за змістом статті 206 ЦПК України відмова від позову - це одностороннє вільне волевиявлення позивача, спрямоване на відмову від судового захисту своєї вимоги і на закриття порушеного позивачем процесу. Відмова позивача від позову - це вияв принципу диспозитивності, тому ця дія здійснюється під контролем суду. Тому в разі представництва інтересів позивача в судовому процесі кількома представниками, що мають відповідні повноваження, відмова від позову має бути підтримана всіма представниками. За наявності конфлікту позицій представників позивача щодо продовження розгляду справи або припинення такого розгляду шляхом відмови від позову і представник, що не підтримує таку відмову, має належні повноваження на представництво позивача в суді, суд не приймає відмову позивача від позову.

апеляційний суд не звернув уваги на конфлікт позицій представників позивача щодо продовження розгляду справи, не надав оцінки повідомленню позивача, підписаного ОСОБА_7 , про обмеження повноважень позивача ОСОБА_2 на представництво ТОВ «ДП Державні Лотереї» на підставі рішення загальних зборів ТОВ «ДП Державні Лотереї» від 13 жовтня 2023 року, оформленого протоколом № 13-10/1, у зв`язку з чим не вжив заходів щодо перевірки повноважень представників Товариства, не встановив, що адвокат Шевчук В. В. не має повноважень на представництво інтересів товариства, не переконався, що така відмова є безумовною і підтримується іншим представником ТОВ «ДП Державні Лотереї» - адвокатом Шевчуком В. В.

За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про наявність правових підстав для задоволення заяви представника ТОВ «ДП Державні Лотереї» Оберемка Р. А. про відмову позивача від позову. Тому ухвалу Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року належить скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.  

З урахуванням викладеного, не підлягають задоволенню клопотання позивача, подані адвокатом Оберемком Р. А., про закриття касаційного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 396 ЦПК України, у зв`язку з тим, що адвокат Шевчук В. А., який підписав касаційну скаргу, не має права представляти товариство в суді. При цьому колегія суддів також враховує, що повноваження адвоката Шевчука В. А. як представника Товариства підтверджені відповідно до частини четвертої статті 62 ЦПК України - ордером, виданим відповідно до Закону України«Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (із зазначенням про його видачу на підставі договору про надання правової допомоги від 15 лютого 2024 року). До скарги також додано протокол № 06/09/2019 загальних зборів ТОВ «ДП Державні Лотереї» від 06 вересня жовтня 2019 року, згідно з яким, зокрема, ОСОБА_7 надано повноваження діяти від імені Товариства без довіреності, у тому числі представляти інтереси Товариства в судах, підписувати договори. Під час касаційного провадження ТОВ «ДП Державні Лотереї» не надало інформації (доказів), у тому числі на запит суду від 11 вересня 2024 року, що договір про надання правової допомоги від 15 лютого 2024 року Товариство з адвокатом Шевчуком В. А. не укладало або такий договір зі сторони Товариства підписаний неуповноваженою особою.

#судовапрактика #відмовавідпозову #ст206ЦПК #прцеусальніпитання 

Проживання однією сім'єю

🔥Постанова КЦС ВС від 09.10.2024 № 753/11423/22 (61-2916св24):

📎https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/122253182

👨‍⚖️Суддя-доповідач: Лідовець Р. А.

✅Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо

✔️Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу                   (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно із частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або                      в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, провадження № 14-130цс19, звернуто увагу на те, що відповідно до вимог статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Подібні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20).

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно,            за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету);                            2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 грудня                       2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого             2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19 (провадження № 61-3071св21) та інших.

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі                                    № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня           2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої                                                   статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування              (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання                           (стаття 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).

Відмовляючи у задоволення позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, у тому числі, й показання свідків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних                      у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка не довела належними та допустимими доказами факту її спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки з померлим  ОСОБА_3 ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов`язків, та інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю у період часу з 03 травня 2017 року до ІНФОРМАЦІЯ_3.

У зв`язку з викладеним Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що між ОСОБА_1 та  ОСОБА_3 були певні відносини, але вони не були такими, що притаманні чоловіку і жінці. При цьому, у касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що суд не надав належної правової оцінки саме її доказам, замовчуючи докази, надані сестрою померлого, з яких слідує, що ОСОБА_3 зазначав, що перебуває «без пари».

За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України, вважати спірний автомобіль таким, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та  ОСОБА_3 , як чоловіку та жінці, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою.

Європейський суд з прав людини також вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними  в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає                                       зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про незабезпечення повного та всебічного розгляду справи судами та неврахування наявних у матеріалах справи доказів, оскільки вважає, що суди встановили обставини справи в достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законних судових рішень по суті спору.

Усі доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див.: постанову Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Доводи ОСОБА_1 у поданій нею касаційній скарзі щодо неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18), від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 369/14361/17                                                                               та від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц (провадження № 61-28377св18), зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи та оцінкою ними доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки судами попередніх інстанцій належно досліджено всі зібрані у справі докази та надано їм правильну правову оцінку, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають,                  то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

#судовапрактика  #проживанняоднієюсімєю #сімейніспори 

Почеркознавча експертиза

🔥Постанова КЦС ВС від 18.09.2024 № 2-6470/11 (61-11382св23):

📎https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/122272795

👨‍⚖️Суддя-доповідач: Петров Є. В.

✅Достовірність вільних і в ряді випадків умовно-вільних зразків забезпечується шляхом пред`явлення відповідних рукописів особам, від імені яких вони значаться або належність яким припускається; достовірність експериментальних зразків - виконанням відповідних рукописів конкретною особою в присутності слідчого або суду. У випадку сумніву експерта в достовірності зразків останні повертаються органу, яким було призначено експертизу, для з`ясування їх походження. Під належною якістю зразків розуміється їхня порівнянність із досліджуваним об`єктом по ряду своїх характеристик. А саме: зразки повинні бути виконані тією ж мовою, що і досліджуваний документ, тому що інша мова передбачає іншу писемність із своєрідною будовою букв; розрив у часі виконання зразків та досліджуваного документа був мінімальним; вільні зразки за своїм змістом і цільовим призначенням належали до того ж виду документів, що і досліджуваний документ

✔️Суди встановили, що договір купівлі-продажу спірної квартири від 19 серпня 2010 року було укладено від імені ОСОБА_1 ОСОБА_4 на підставі довіреності, виданої 14 серпня 2010 року на ім`я останнього та посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В.

ОСОБА_1 заперечувала те, що вона уповноважувала ОСОБА_4 на продаж своєї квартири, вказувала, що довіреність вона не підписувала, на підтвердження чого неодноразово під час розгляду цієї справи заявляла клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, які так і не були проведені не з її вини.

Крім того, на підтвердження своїх вимог ОСОБА_1 надала суду два висновки експертів, які проведені під час розгляду іншої справи № 520/9197/15.

Згідно з висновком спеціаліста Судової незалежної експертизи України № СЕ-2510-7-976.18 за результатами проведення почеркознавчого дослідження від 07 червня 2018 року підпис від імені ОСОБА_1 , що міститься в рядку «Підпис» на звороті оригіналу довіреності від імені ОСОБА_1 від 14 серпня 2010 року, посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В., зареєстрованої в реєстрі за № 44, бланк серії ВРА № 054497, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Рукописний запис « ОСОБА_1 », що міститься в рядку «Підпис» на звороті оригіналу довіреності від імені ОСОБА_1 від 14 серпня 2010 року, посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В., зареєстрованої в реєстрі за № 44, бланк серії ВРА № 054497, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (т. 4, а. с. 141).

Відповідно до висновку експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України комісійної судово-почеркознавчої експертизи від 05 листопада 2019 року № 19-1385 підпис від імені ОСОБА_1 та рукописний запис « ОСОБА_1 » у довіреності, яка посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В., що зареєстрована в реєстрі за № 44, бланк нотаріального документа серії ВРА № 054497, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням підпису та почерку ОСОБА_1 . Підпис від імені ОСОБА_1 та рукописний запис « ОСОБА_1 » на довіреності від 14 серпня 2010 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В., що зареєстрована в реєстрі за № 44, бланк нотаріального документа серії ВРА № 054497, виконані однією особою.

Підпис від імені ОСОБА_1 та рукописний запис « ОСОБА_1 » на довіреності від 14 серпня 2010 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В., що зареєстрована в реєстрі за № 44, бланк нотаріального документа серії ВРА № 054497, виконані під впливом штучних збиваючих факторів (т. 4, а. с. 166).

Суд першої інстанції визнав вказані висновки експертів неналежними та недопустимими і не прийняв їх як докази, зазначивши про те, що вони визнані недопустимими доказами у справі № 520/9197/15 у зв`язку з тим, що під час їх призначення та проведення не було дотримано вимог законодавства, а інших доказів позивач суду не надав.

Суд апеляційної інстанції вважав вказані висновки експертів належними доказами та взяв їх до уваги під час розгляду цієї справи.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Почеркознавча експертиза - комплекс заходів, що спрямовані на встановлення належності почерку рукопису й підпису конкретній людині. Зазвичай застосовується для визначення справжності підпису або виявлення фальсифікації документа.

Основні завдання, перелік питань, вирішуваних експертизою, а також порядок проведення почеркознавчої експертизи визначено главою 1 розділу І Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 (далі - Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень).

У пунктах 1.3 та 1.4 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень встановлено, що для проведення досліджень орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), повинен(на) надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації. Вільними зразками є рукописні тексти, рукописні записи (літерні та цифрові), підписи, достовірно виконані певною особою до відкриття кримінального провадження, провадження у справах про адміністративні правопорушення, цивільних, адміністративних чи господарських справах і не пов`язані з їх обставинами; умовно-вільними є зразки почерку та (або) підпису, виконані певною особою до відкриття провадження у справі, але пов`язані з обставинами цієї справи або виконані після відкриття провадження у справі та є як пов`язаними зі справою, так і не пов`язаними з її обставинами; експериментальні зразки почерку та (або) підпису, що виконані за завданням органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), у зв`язку з призначенням такої експертизи. Перед приєднанням вільних та умовно-вільних зразків до матеріалів справи орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), має пред`явити їх особі, яка підлягає ідентифікації. У документі, що є підставою для проведення експертизи, орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), зобов`язаний (зобов`язана) зазначити документи, у яких містяться вільні, умовно-вільні зразки почерку та (або) підпису особи.

У разі неможливості пред`явити зазначені зразки (смерть виконавця, від`їзд тощо) як зразки слід надавати документи або інші папери, на яких рукописні тексти (підписи) достовірно виконані особою, щодо якої ставиться питання з ідентифікації її як виконавця досліджуваного рукопису (наприклад, заяву про отримання паспорта (форма № 1), паспорт, різного роду посвідчення, на яких є власноручний підпис, тощо).

Відповідно до методики проведення експертиз об`єкти, що надходять на дослідження, поділяються на дві групи:

- об`єкти, що ідентифікують (досліджуваний (спірний) об`єкт);    

- об`єкти, за допомогою яких ідентифікують (зразки почерку, підпису). Зразки почерку (підпису) поділяються на: вільні - тексти (підписи), виконані особою самостійно, власноручно, до виникнення кримінальної (цивільної) справи і не у зв`язку зі справою, за якою проводиться експертиза, коли виконавець не припускав, що вони можуть бути використані як порівняльний матеріал при проведенні експертизи; умовно-вільні - тексти (підписи), виконані особою після порушення кримінальної (цивільної) справи, переважно пов`язані з даною справою, але не спеціально для експертизи (наприклад, пояснення у справі, власноручно написані показання, скарги тощо); експериментальні - тексти (підписи), що виконуються особою під диктування (для текстів) чи самостійно у присутності особи, яка здійснює відібрання порівняльних зразків спеціально для експертизи; такі зразки поділяються на: звичайні - для відбору яких не створюються спеціальні умови; спеціальні - для відбору яких штучно створюються умови, максимально наближені до умов виконання рукопису, що підлягає дослідженню.

Матеріали для порівняння в почеркознавчій експертизі - це зразки почерку (підпису) ймовірного виконавця рукопису, що досліджується, в різних документах, які надані на експертизу.

Інформація, яку несуть зразки для порівняльного дослідження об`єктивна, відображає існуючі зв`язки, не є речовими доказами, але мають самостійне значення виступаючи об`єктами, які повинні сприяти дослідженню почерку особи, для встановлення обставин, які мають значення для провадження.

До основних вимог, які необхідно виконувати при підборі порівняльного матеріалу - зразків, належать достатність та достовірність.

Достатність - з точки зору якості та кількості. 3іставлюваність матеріалів для порівняння в почеркознавчій експертизі - якість зразків почерку (підпису) ймовірного виконавця рукопису, який досліджується, що полягає у відповідності порівняльного матеріалу рукопису, що надійшов на дослідження, за мовою, видом документа, його змістом, часом та умовами виконання. Співставлення зразків є необхідною передумовою проведення глибокого та всебічного порівняльного дослідження в процесі ідентифікації. Достатня кількість зразків означає такий їхній обсяг, який би забезпечував можливість повного та всебічного співставлення усіх ознак, які містяться у рукописі (підписі).

Достовірність матеріалів для порівняння в почеркознавчій експертизі - безперечність походження рукописів від осіб, в якості зразків почерку (підпису) яких вони направлені на експертизу. Забезпечується слідчим або судом шляхом здійснення установленої законом процедури, яка дозволяє переконатися у безперечній належності зразків почерку певній особі.

Достовірність вільних і в ряді випадків умовно-вільних зразків забезпечується шляхом пред`явлення відповідних рукописів особам, від імені яких вони значаться або належність яким припускається; достовірність експериментальних зразків - виконанням відповідних рукописів конкретною особою в присутності слідчого або суду. У випадку сумніву експерта в достовірності зразків останні повертаються органу, яким було призначено експертизу, для з`ясування їх походження. Під належною якістю зразків розуміється їхня порівнянність із досліджуваним об`єктом по ряду своїх характеристик. А саме: зразки повинні бути виконані тією ж мовою, що і досліджуваний документ, тому що інша мова передбачає іншу писемність із своєрідною будовою букв; розрив у часі виконання зразків та досліджуваного документа був мінімальним; вільні зразки за своїм змістом і цільовим призначенням належали до того ж виду документів, що і досліджуваний документ.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (частина перша статті 110 ЦПК України).

У статті 113 ЦПК України передбачено, що якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).

Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Оскільки на спростування вказаних висновків експертів відповідачі не надали належних доказів, а також не заявляли клопотань про призначення у цій справі повторної чи додаткової експертизи в межах цієї справи, то колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що надані позивачем висновки експертів, проведені під час розгляду справи № 520/9197/15 є належним і достовірним доказом на підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 .

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції, враховуючи висновки почеркознавчих експертиз, які проведені під час розгляду справи № 520/9197/15, не взяв до уваги та не врахував преюдиціальних фактів, встановлених під час її розгляду, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні Київського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа № 520/9197/15 за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Фролової Р. В., треті особи на стороні відповідача: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , про визнання незаконними та скасування нотаріальних дій і зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що під час призначення та проведення експертиз не було додержано вимоги законодавства, з огляду на що критично оцінив зазначені висновки та не прийняв їх як докази, визнавши недопустимими (т. 4, а. с. 202-209).

Постановою Одеського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2020 року змінено в мотивувальній частині. Колегія суддів під час перегляду справи № 520/9197/15 вирішила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з інших, ніж суд першої інстанції, підстав, а саме у зв`язку з тим, що позов пред`явлено до неналежного відповідача. Тому колегія суддів змінила оскаржуване рішення в частині мотивування, зазначивши єдину підставу для відмови у задоволенні позову - незалучення до участі у справі як відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Крім цього, у постанові зазначено, що доводи представника ОСОБА_1 про те, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, не мають правового значення, оскільки без залучення до участі у справі належних відповідачів неможливо вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для задоволення чи відмови в задоволенні заявлених позивачем вимог (т. 4, а. с. 180).

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2020 року змінено в частині мотивування в повному обсязі, питання щодо оцінки наданих до суду доказів під час перегляду в апеляційному порядку не вирішувалось, а отже, зазначені висновки підлягали оцінці під час розгляду цієї справи судом першої інстанції.

Враховуючи зазначене, посилання заявника в касаційній скарзі на преюдиційність обставин, встановлених у судових рішеннях у справі № 520/9197/15, є помилковими.

У зв`язку з чим є помилковим і посилання заявника на судову практику Верховного Суду щодо преюдиції, яка не є релевантною, через зміну Одеським апеляційним судом у постанові від 29 вересня 2021 року мотивувальної частини рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2020 року.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що висновки почеркознавчих експертиз, які здійснені під час розгляду справи № 520/9197/15 та проведені на підставі вільних зразків підпису позивача та її почерку, які відібрані за межами території України, не легалізовані в Україні, колегія суддів керується таким.

Процедура підтвердження дійсності оригіналів офіційних документів або засвідчення справжності підписів уповноважених посадових осіб, а також дійсності відбитків штампів, печаток, якими скріплено документ, називається легалізацією.

Легалізація документів охоплює такі категорії: 1) консульська легалізація; 2) апостилювання (проставлення штампа «Апостиль», іншими словами спрощена легалізація).

Консульська легалізація - це процедура підтвердження дійсності оригіналів офіційних документів, які були видані у країнах, що не підписали Гаазьку конвенцію про скасування консульської легалізації.

Апостиль - це спеціальний штамп, який проставляється на офіційних документах, що надходять від держав - учасниць Гаазької конвенції про скасування вимог консульської легалізації іноземних офіційних документів.

Проставлення штампа «Апостиль» є спрощеним способом легалізації іноземних документів. На відміну від консульської легалізації, процедура апостилювання потребує значно менших затрат часу, оскільки потрібно звернутись тільки в один орган. Офіційні документи засвідчуються спеціальним штампом «Апостиль», який проставляється відповідним уповноваженим органом іноземної держави, в якій було видано цей документ.

Крім того, апостильовані документи можуть бути використані не лише в одній країні, а у всіх державах - учасницях Гаазької конвенції. Апостиль ставиться на оригіналі документа, його нотаріальній копії або може бути оформлений як додаток до нього.

Апостиль ставиться для використання документів у країнах, які підписали Гаазьку конвенцію, яка була прийнята в 1961 році, згода на обов`язковість якої надана Законом України від 10 січня 2002 року «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів» та вступила в силу в Україні в 2003 році.

США також є учасником Гаазької конвенції 1961 року, а тому здійснюють процедуру легалізації документів шляхом проставлення штампа «Апостиль». У США Апостиль являє собою сертифікат встановленого зразка на одній сторінці, прикладений до документа. Документ має бути апостильованим у тому штаті, в якому він був виданий. Кожен штат встановлює свою форму сертифіката, а завіряє його секретар штату або його заступник.

При цьому необхідно звернути увагу на те, що нотаріальні документи з США, незважаючи на доктринальну і формальну правоту щодо системних розбіжностей формування і функціонування сфери нотаріату в США і в Україні, визнаються і повинні визнаватись в Україні як документи з інших юрисдикцій в кожному конкретному випадку окремо. Водночас не можна ігнорувати здатність продукувати іншою країною легітимні документи.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

У статті 4 Гаазької конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, зазначено, що апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, котрий скріплюється з документом.

Адже без апостилю первинний документ не має юридичної сили в країні призначення.

Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; б) адміністративні документи; в) нотаріальні акти; г) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.

Отже, на підставі вказаних приписів пункту «г» частини другої статті 1 Конвенції документи, видан