Проживання однією сім'єю

🔥Постанова КЦС ВС від 09.10.2024 № 753/11423/22 (61-2916св24):

📎https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/122253182

👨‍⚖️Суддя-доповідач: Лідовець Р. А.

✅Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо

✔️Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу                   (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно із частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або                      в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, провадження № 14-130цс19, звернуто увагу на те, що відповідно до вимог статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Подібні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20).

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно,            за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету);                            2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 грудня                       2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого             2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19 (провадження № 61-3071св21) та інших.

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі                                    № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня           2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої                                                   статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування              (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання                           (стаття 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).

Відмовляючи у задоволення позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, у тому числі, й показання свідків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних                      у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка не довела належними та допустимими доказами факту її спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки з померлим  ОСОБА_3 ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов`язків, та інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю у період часу з 03 травня 2017 року до ІНФОРМАЦІЯ_3.

У зв`язку з викладеним Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що між ОСОБА_1 та  ОСОБА_3 були певні відносини, але вони не були такими, що притаманні чоловіку і жінці. При цьому, у касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що суд не надав належної правової оцінки саме її доказам, замовчуючи докази, надані сестрою померлого, з яких слідує, що ОСОБА_3 зазначав, що перебуває «без пари».

За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України, вважати спірний автомобіль таким, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та  ОСОБА_3 , як чоловіку та жінці, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою.

Європейський суд з прав людини також вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними  в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає                                       зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про незабезпечення повного та всебічного розгляду справи судами та неврахування наявних у матеріалах справи доказів, оскільки вважає, що суди встановили обставини справи в достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законних судових рішень по суті спору.

Усі доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див.: постанову Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Доводи ОСОБА_1 у поданій нею касаційній скарзі щодо неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18), від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 369/14361/17                                                                               та від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц (провадження № 61-28377св18), зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи та оцінкою ними доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки судами попередніх інстанцій належно досліджено всі зібрані у справі докази та надано їм правильну правову оцінку, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають,                  то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

#судовапрактика  #проживанняоднієюсімєю #сімейніспори