ПРО ДОГОВІР ДАРУВАННЯ

 

Трохи про договір даруванння

1) Постанова КЦС ВС від 26.09.2019 у справі № 464/1509/17

https://reyestr.court.gov.ua/Review/84746671

Системний аналіз статті 727 ЦК України, дає підстави дійти висновку про те, що предмет договору дарування повинен бути річчю індивідуально визначеною, неспоживчою, відповідної цінності для дарувальника.

За таких обставин слід дійти висновку про те, що якщо річ була відчужена третій особі, її повернення не є можливим. Дарувальник може вимагати розірвання договору дарування лише у тому разі, коли дарунок на момент пред'явлення вимоги є збереженим, тобто знаходиться у власності обдаровуваного і його стан відповідає його призначенню. Наявність у обдаровуваного права власності на предмет дарунку є невід'ємною складовою збереженості дарунку на момент пред'явлення дарувальником вимоги про розірвання договору.

Збереженість дарунка передбачає знаходження дарунка у власності саме обдаровуваного, а не лише його фізична наявність як речі - предмета матеріального світу. Відсутність дарунка у власності обдаровуваного не відповідатиме критерію збереженості дарунка (частина четверта стаття 727 ЦК України).

Підсумовуючи вищенаведене, можна зробити висновок про те, що якщо обдаровуваному не належить дарунок на праві власності на момент розірвання договору дарування, то за відсутністю речі (збереженості майна) правові наслідки, для повернення дарунку в натурі на підставі частини першої статті 727 ЦК України не виникають.

2)Постанова КЦС ВС від 26.09.2019 у справі № 389/1809/16-ц

http://reyestr.court.gov.ua/Review/85110826

Тлумачення статті 229 ЦК України свідчить, що помилятися повинна саме сторона правочину. У випадку, якщо сторона правочину представлена двома особами, то для визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України, необхідно встановити, що ці особи як сторона правочину вчинили правочин під впливом помилки.

У справі, що переглядається, сторона дарувальника в оспорюваному договорі від 05 серпня 2014 була представлена двома особами - позивачем ОСОБА_1 та її чоловіком ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після укладення цього договору. ОСОБА_4 за життя не оспорював договір дарування, тому відсутні підстави вважати, що при вчиненні оспорюваного договору дарування цього правочину ОСОБА_4 , він діяв під впливом помилки.

3) Постанова КЦС ВС від 26.02.2020 у справі № 753/765/17

https://reyestr.court.gov.ua/Review/87985060

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, та його мати (обдаровувана), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора. Оскільки укладають договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

4)Постанова ОП КЦС ВС від 15.06.2020 у справі № 430/1281/14-ц

https://reyestr.court.gov.ua/Review/90143648

Предмет правочину є іншою правовою категорією, а саме - об`єктом, а не його частиною. Відчуження спільного майна відбувається за згодою співвласників, а відчуження частки - лише за її наявності (після зміни правового режиму спільного майна подружжя зі спільної сумісної на спільну часткову). В такому разі співвласник вправі самостійно розпорядитися своєю часткою, але з додержанням вимог статті 362 ЦК України про переважно право купівлі частки (якщо відчуження частки відбувається на підставі договору купівлі-продажу). Якщо об`єкт належить на праві спільної сумісної власності кільком особам, то право власності кожного із співвласників у спільній сумісній власності поширюється на весь об`єкт, відтак передати у власність можна лише об`єкт в цілому.

5) Постанова КЦС ВС від 05.03.2018 у справі № 2-682/11

https://reyestr.court.gov.ua/Review/72700852

Тлумачення частини першої статті 512 ЦК дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК); (в) факторингу (глава 73 ЦК).

6)Постанова ОП КЦС ВС від 05.09.2019 по справі № 638/2304/17

https://reyestr.court.gov.ua/Review/84152558

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин.

При цьому, у разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків відповідного державного органу, покликаного захищати інтереси держави у відповідних відносинах.

Аналіз змісту рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2017 року свідчить, що у мотивувальній частині цього рішення суд першої інстанції зробив висновок, що «в момент укладання договору, а саме 18 грудня 2015 року, відбулося повне виконання умов договору дарування, а саме передача дарувальником обдаровуваному та прийняття останнім дарунку - зазначеної в договорі грошової суми, що у судовому засіданні було стверджено представником позивача і не заперечувалось представником відповідача, тому суд вважає, що з огляду на реальний характер зазначеного договору дарування, це є доказом не лише факту укладення договору дарування, а також його дійсності».

У постанові Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року у справі № 820/4312/17 вказано, що: «рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2017 року у справі № 638/2304/17 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування грошових коштів від 18 грудня 2015 недійсним. При цьому, в даному судовому рішенні вказано, що недотримання сторонами договору вимог частини п`ятої статті 719 ЦК України щодо нотаріального посвідчення укладеного договору дарування було обумовлено об`єктивними, непереборними причинами, які не залежали від волі сторін, так як дарувальник ОСОБА_2 раптово помер. (а. с. 69-73, 154-158). Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2017 року у справі № 638/2304/17 року набрало законної сили. […] Таким чином, рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2017 року у справі № 638/2304/17 вищевказаний договір дарування було визнано дійсним».

Аналіз матеріалів справи свідчить, що при обґрунтуванні права на апеляційне оскарження рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2017 року головне управління державної фіскальної служби у Харківській області вказувало, що у провадженні Харківського окружного адміністративного суду перебуває справа № 820/4312/17 за позовом ОСОБА_2 до головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 13 вересня 2017 року № 0000751314, № 0000731314, № 0000741314. Головне управління державної фіскальної служби у Харківській області вказувало, що рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2017 року впливає на права та обов`язки ОСОБА_2 , оскільки грошова сума у розмірі 10 000 000 грн є предметом розгляду у справі № 820/4312/17. Це матиме наслідком скасування податкових повідомлень-рішень про визначення грошового зобов`язання ОСОБА_2 з податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Зазначене також вплине на обов`язок головного управління державної фіскальної служби у Харківській області по скасуванню суми грошового зобов`язання (а. с. 42, 43).

За таких обставин, зазначивши, що апелянтом не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що оскарженим рішенням порушені його права і захистити їх в іншій спосіб він не має можливості, апеляційний суд не перевірив доводи апеляційної скарги та зробив неправильний висновок про закриття апеляційного провадження.

7)Постанова КЦС ВС від 10.04.2019 у справі № 125/171/17

https://reyestr.court.gov.ua/Review/81286312

Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення.

Оскільки договір дарування було укладено у 2003 році, то спір про визнання договору недійсним має вирішуватися на підставі норм, які були чинними в момент його укладення, тобто ЦК УРСР (в редакції, чинній на момент укладення договору дарування).

Згідно частини першої статті 56 ЦК УРСР (в редакції, чинній на момент укладення договору дарування) угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 56 ЦК УРСР повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення.