1) Постанова КЦС ВС від 13.06.2018 у справі № 357/15927/15-ц
https://reyestr.court.gov.ua/Review/75149134
Тлумачення ст.277 ЦК України
свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає
задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її
до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується
певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної
інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що
порушує особисті немайнові права; врахування положень ст.10 Конвенції про
захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ щодо її застосування.
Відповідно до ст.280 ЦК України
якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано
майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.
Встановивши, що поширена інформація
в газеті «Соборна Київщина» є недостовірною та цим порушуються особисті
немайнові права на повагу до гідності, честі та ділової репутації ОСОБА_1, суди
зробили обґрунтований висновок про задоволення позову щодо спростування
недостовірної інформації.
При цьому колегія суддів,
погоджуючись із висновками судів про задоволення позову щодо спростування
недостовірної інформації, враховує положення ст.10 Конвенції про захист
прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ.
Оцінюючи чи було втручання у
здійснення свободи вираження поглядів обґрунтоване відповідно до п.2
ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод колегія
суддів враховує ті критерії, що застосовуються ЄСПЛ.
По-перше, чи було втручання
встановлене законом. Втручання у здійснення свободи вираження поглядів у цій
справі було встановлене законом і ґрунтувалося на ст.277 та 280 ЦК
України. Відповідач міг передбачити наслідки поширення недостовірної інформації
в газетних публікаціях щодо позивача.
По-друге, чи переслідувало
втручання легітимну мету. Вочевидь втручання переслідувало легітимну мету, якою
був захист репутації та прав інших осіб, а саме позивача.
По-третє, чи було втручання
«необхідним у демократичному суспільстві». При цьому, колегія суддів враховує
тематику публікацій (які навряд чи стосувалися питань великого суспільного
значення), статус позивача (сусід по квартирі відповідача), статус відповідача
(засновник, головний редактор та видавець газети «Соборна Київщина»), і вважає,
що втручання було «необхідним у демократичному суспільстві».
2) Постанова КЦС ВС від 30.01.2019
у справі № 308/5318/15-ц
https://reyestr.court.gov.ua/Review/79744914
Тлумачення частини першої статті
308 ЦК України свідчить, що, за загальним правилом, фотографія на якій
зображено фізичну особу, може бути публічно показана, відтворена, розповсюджена
тільки за згодою фізичної особи. Винятком є випадки, за яких: (а) фізична особа
позувала авторові за плату; (б) це викликано необхідністю захисту інтересів
зображеної фізичної особи або інтересів інших осіб.
Суди не встановили будь-яких із
зазначених випадків, які б виключали необхідність отримання згоди від ОСОБА_1
на публічний показ, відтворення та розповсюдження фотографії з її зображенням.
У цій справі не викликає сумнівів
те, що публікація фотографії позивача з іншою особою тісно переплітається зі
сферою її приватного життя.
Відповідно до ч.1 ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на
повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
У цій справі опублікована
фотографія позивача не робила внеску для суспільного обговорення, оскільки
позивач є приватною особою та не виконує публічних функцій. За таких обставин
суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що розповсюдження відповідачем
фотографії із зображенням ОСОБА_1 без її згоди, шляхом розміщення у статті під
назвою «Сімейний бізнес» чиновників Чопської влади у газеті «Сила народного
контролю» за №2 (3) від 05.03.2015, є порушенням особистих немайнових
прав позивача.
3) Постанова КЦС ВС від 09.09.2020
у справі № 554/16874/14-ц
https://reyestr.court.gov.ua/Review/91554317
Фізична особа має право на захист
свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист
особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 ЦК
України. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим
способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків,
що їх спричинило це порушення (ч.1 ст.275 ЦК України).
При оцінці обраного позивачем
способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту
має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та
забезпечити поновлення порушеного права.
Європейський суд з прав людини
зауважив, що «заявник скаржився, що високопосадовці стверджували про його вину
за відсутності вироку суду, вплинувши, таким чином, на громадську думку та
передчасно вирішивши його справу. Уряд стверджував, що органи влади просто
інформували громадськість про хід розслідування у резонансній кримінальній
справі. Суд повторює усталений принцип своєї практики, що п.2 ст.6
Конвенції забороняє посадовим особам оголошувати особу винною до винесення їй
вироку судом. Посадові особи можуть інформувати громадськість про розслідування
у кримінальних справах, наприклад, розкриваючи інформацію про вручення
повідомлень про підозру, затримання та зізнання, якщо вони роблять це
розсудливо та обачно. Вибір слів є важливим. Повертаючись до цієї справи, Суд
зауважує, що оскаржувані заяви були зроблені не в межах самого кримінального
провадження, а були частиною адресованих громадськості заяв у ЗМІ. Суд приймає
до уваги довід Уряду, що мета оскаржуваних тверджень полягала в інформуванні громадськості
про резонансну кримінальну справу. Дійсно, оскільки заявник був політиком,
органи влади могли вважати за необхідне інформування громадськість про висунуті
проти нього кримінальні обвинувачення. Однак Суд вважає, що твердження
високопосадовців у ЗМІ щодо кримінального провадження проти заявника були
далекими від розсудливих та обачних. Його особа була відома громадськості, та
його назвали лідером злочинного угрупування, яке вчинила низку тяжких
кримінальних правопорушень. У результаті ці твердження не могли не сприяти
думці громадськості про вину заявника до того, як її було б встановлено в
законному порядку. Отже, Суд доходить висновку, що було порушено п.2 ст.6 Конвенції» (KORBAN v. UKRAINE, № 26744/16, § 228 - 232, ЄСПЛ, від 04.07.2019).
Суди встановили, що:
згідно відтвореного відеозапису
прокурор ОСОБА_4. не висловлював відомості про те, що станом на 10.09.2014 ОСОБА_1 повідомлено про підозру. Останній повідомив засоби масової
інформації, виключно про те, що прокуратурою готується повідомлення про підозру
у вчиненні цих двох кримінальних правопорушень, кожне з яких є особливо тяжким
і кожне з яких передбачає покарання максимально у вигляді довічного позбавлення
волі;
про винуватість ОСОБА_1 прокурор в
категоричній формі не висловлювався, заяв засобам масової інформації з даного
приводу не робив, а навпаки акцентував увагу журналістів на тому, що вироку
відносно ОСОБА_1 немає;
коментар прокурора відділу
прокуратури Полтавської області ОСОБА_4. не порушував презумпцію невинуватості
ОСОБА_1 .
За таких обставин, колегія суддів
вважає, що суди зробили обґрунтований висновок про те, що коментар прокурора не
порушував презумпцію невинуватості, відповідав критеріям розсудливості та
обачності, був зроблений з необхідною обережністю, та зводився до інформування
громадськості про розслідування у резонансній кримінальній справі.
Тому колегія суддів відхиляє доводи
касаційної скарги про неврахування судами в оскаржених рішеннях практики
Європейського суду з прав людини, зокрема, висновків Європейського суду з прав
людини викладених в § 42 справи GRABCHUK v. UKRAINE, № 8599/02, від 21.09.2006, § 67 справи PANTELEYENKO v. UKRAINE, № 11901/02, від 29.06.2006, § 48, §52-53 справи DOVZHENKO v. UKRAINE, № 36650/03, від 12.01.2012, у справі KHUZHIN AND OTHERS v. RUSSIA, №13470/02, від 23.10.2008, у справі KRIVOLAPOV v. UKRAINE, № 5406/07, від 02.10.2008.
Проте, у справі, що переглядається,
суди відмовили в позові з декількох взаємовиключних підстав (зокрема,
відсутність порушення презумпції невинуватості; спірна інформація є нічим
іншим, як оціночними судженнями; позивач обрав спосіб захисту свого немайнового
права - визнання дій незаконними, який не передбачений ЦК України). Тому судові
рішення підлягають зміні, шляхом викладення їх мотивувальних частин в редакції
цієї постанови. Але суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні
позову.
4) Постанова КЦС ВС від 25.11.2020
у справі № 760/16924/18
https://reyestr.court.gov.ua/Review/93217601
завданням цивільного судочинства є
саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи
інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне
порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про захист честі,
гідності та ділової репутаціїне для захисту цивільних прав та інтересів) не
повинен використовуватися учасниками для спростування набуття позивачем статусу
підозрюваного в кримінальному провадженні та/або спростування факту про
повідомлення особи про підозру в кримінальному провадженні.
У справі, що переглядається:
позов пред`явлений для спростування
набуття позивачем статусу підозрюваногота спростування факту про повідомлення
особи про підозру в кримінальному провадженні і відповідні відносини не є
цивільними й не стосуються майнового чи немайнового цивільного права або
інтересу позивача;
суди не врахували, що ефективний
захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача
у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси
справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого
захисту, а не з іншою метою;
суди не звернули увагу, що не
відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом,
спрямованим на спростування набуття статусу «підозрюваний у кримінальному
провадженні» чи спростування факту про повідомлення особи про підозру в кримінальному
провадженні та ініціювання позовного провадження з такою метою, а тому такий
позов не підлягає судовому розгляду.
5) Постанова КЦС ВС від 12.03.2018
у справі № 210/5503/16-ц
https://reyestr.court.gov.ua/Review/72700872
Під поширенням інформації слід
розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з
використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи
з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в
характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в
публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній
особі.
Нарахування боргу по оплаті за
водопостачання і вказівка його в довідках не може бути розцінене як поширення
недостовірної інформації в розумінні ст.277 ЦК. Крім цього рішенням суду
першої інстанції, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, визнано
правовірними дії відповідача щодо нарахування позивачу плати за водопостачання
за нормами водоспоживання, затвердженими рішенням виконавчого комітету
Криворізької міської ради від 12.12.2012 № 367.
6) Постанова ВС від 10.06.2019 по
справі № 680/195/17
https://reyestr.court.gov.ua/Review/82315938
Згідно частини першої статті 36
Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» право на звернення до
кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури із заявою (скаргою) щодо
поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності,
має кожен, кому відомі факти такої поведінки.
У разі, якщо особа звертається до
кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури із заявою (скаргою) щодо
поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної
відповідальності, та в якій міститься та чи інша інформація, проте яка в ході
перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може
сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку
мала місце реалізація особою права, передбаченого частиною першою статті 36
Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а не поширення
недостовірної інформації.
7) Постанова КЦС ВС від 05.12.2018
у справі № 522/24121/16-ц
https://reyestr.court.gov.ua/Review/78378746
у випадку, коли особа звертається
до органів державної влади, органів місцевого самоврядування із заявою, в якій
міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний
перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки
інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по
собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала
місце реалізація особою конституційного права, передбаченого ст.40
Конституції, а не поширення недостовірної інформації.
Колегія суддів вважає, що лист
(скарга) вих. №89 від 29.11.2016 надісланий до Президента України,
Голови ВРУ, Голови депутатської фракції партії «Блок Петра
Порошенка» та першого заступника Голови комітету з питань регламенту та
організаційної роботи ВРУ, перш за все, з метою здійснення
компетентними органами відповідно до вимог закону заходів впливу на поведінку
позивача. І це не свідчить про те, що відповідач не діяв в рамках, установлених
законом для подання подібних листів та заяв. Надсилання листів є реалізацією
особою конституційного права, передбаченого ст.40 Конституції, а не
поширенням недостовірної інформації.
За таких обставин колегія суддів робить висновок, що задоволення позову про визнання інформації недостовірною, зобов'язання припинити дії з розповсюдження недостовірної інформації, за подання відповідачем скарги на адресу Президента України, Голови ВРУ, Голови депутатської фракції партії «Блок Петра Порошенка» та першого заступника Голови комітету з питань регламенту та організаційної роботи ВРУ щодо здійснення заходів впливу на позивача, є порушенням ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.40 Конституції України.
Немає коментарів:
Дописати коментар