1) Постанова КЦС ВС від 30.09.2020 у справі № 559/1605/18
https://reyestr.court.gov.ua/Review/92065561
За загальним правилом обсяг
договірної відповідальності регулюється в ЦК нормами, які мають диспозитивний
характер. Тобто, сторони при укладанні конкретного виду договору можуть
регулювати їх самостійно. Проте свобода у визначенні обсягу договірної відповідальності
не безмежна, оскільки законодавець встановлює межі саморегулювання, гарантуючи
охорону інтересів окремих учасників цивільного обороту (зокрема, споживачів) за
допомогою встановлення імперативної заборони (ex ante). Тому правочин, яким
скасовується або обмежується відповідальність за умисне невиконання або
неналежне виконання зобов`язання, є нікчемним. З урахуванням правил,
закріплених в статті 217 ЦК, нікчемною буде лише та частина договору (його
пункти), в якій передбачено про скасування або обмеження відповідальності. При
цьому, це не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому,
якщо буде встановлено, що договір був би укладений сторонами і без включення до
нього умов про скасування або обмеження відповідальності за умисне порушення
зобов`язання.
У справі, що переглядається, з
урахуванням меж касаційного перегляду, встановлені судами обставини, дозволяють
зробити висновок, що: в договорі про надання туристичних послуг (на туристичне
обслуговування) № GR20068043 від 07 червня 2018 року відбулося обмеження
договірної відповідальності (зменшення розміру пені із трьох відсотків до
0,01%, встановлення граничного розміру пені - 2000 грн) без врахування
імперативної заборони передбаченої частиною третьою статті 614 ЦК України;
умови договору № GR20068043 від 07 червня 2018 року щодо зменшення розміру пені
із трьох відсотків до 0,01% та встановлення граничного розміру пені - 2000 грн
слід кваліфікувати як нікчемні; до правовідносин сторін слід застосовувати
розмір пені передбачений в частині п`ятій статті 10 Закону України «Про захист
прав споживачів».
За таких обставин, суд апеляційної
інстанції зробив неправильний висновок, що сторонами договору встановлено
максимальний розмір неустойки, яка підлягає стягненню - 2 000 грн, то розмір
неустойки за порушення туроператором умов договору не може перевищувати цю
суму. Тому постанова апеляційного суду в оскарженій частині підлягає скасуванню
Натомість суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що до правовідносин сторін
слід застосовувати частину п`яту статті 10 Закону України «Про захист прав
споживачів».
2) Постанова КЦС ВС від 11.11.2020
у справі № 591/3176/17
https://reyestr.court.gov.ua/Review/92973161
По своїй суті неустойка - це
конструкція, яка є видом забезпечення виконання зобов`язання та правовим
наслідком його порушення (мірою цивільно-правової відповідальності). У статті
549 та в § 2 глави 49 ЦК України регулювання неустойки відбувається тільки з
позицій забезпечення виконання зобов`язання. Неустойка (штраф чи пеня) може
бути передбачена для забезпечення виконання зобов`язання. При цьому навіть
визначення неустойки дозволяє констатувати, що законодавець пов`язує її
стягнення саме з порушенням зобов`язання. Це підтверджується застосуванням
таких понять та словосполучень, як «забезпечення зобов`язання», «порушення
зобов`язання». Тому недопустимим є встановлення неустойки (штрафу чи пені) за
правомірну відмову від виконання зобов`язання або односторонню відмову від
договору».
3) Постанова КЦС ВС від 19.09.2018
у справі № 664/2784/15-ц
https://reyestr.court.gov.ua/Review/76596860
У постанові Верховного Суду України
від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15 зроблено висновок, що відповідно
до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової
відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення
строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про
недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо
заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме
порушення.
У постанові Верховного Суду України
від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15 відсутній висновок про те, який
же вид неустойки (штраф чи пеню) підлягає стягненню та який критерій має бути
застосовано для його вибору. Тлумачення статей 3 та 549 ЦК України дозволяє
стверджувати, що при виборі того який вид неустойки (штраф чи пеня) повинен
стягуватися, слід враховувати справедливість і розумність (пункт 6 статті 3 ЦК
України). Тому необхідно визначити стягнення якого виду неустойки (штрафу чи
пені) є нерозумним і несправедливим, з урахуванням їх розміру.
4) Постанова КЦС ВС від 03.05.2018
у справі № 686/6910/16
https://reyestr.court.gov.ua/Review/73868603
Тлумачення частини п’ятої статті 10
Закону України «Про захист прав споживачів» дозволяє стверджувати, що вона
поширюється на договори підряду та договори про надання послуг. Відповідно
прострочення зобов’язань, що виникли із договору підряду або договору про
надання послуг зумовлює нарахування пені у розмірі трьох відсотків вартості
роботи (послуги) або в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
5) Постанова КЦС ВС від 05.09.2018
у справі № 760/3880/17
https://reyestr.court.gov.ua/Review/76290908
Системне тлумачення підпункту
32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ
коштів в Україні» та статей 258, 268 ЦК України дозволяє зробити висновок, що:
- серед переліку вимог, на які
позовна давність не поширюється (стаття 268 ЦК України) відсутня вимога про
стягнення пені, передбаченої підпунктом 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону
України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»;
- не можливо стверджувати про
опосередковане виключення застосування позовної давності до пені, передбаченої
підпунктом 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та
переказ коштів в Україні»;
- до пені, передбаченої підпунктом
32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ
коштів в Україні» має застосовуватися скорочена позовна давність в один рік,
встановлена пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України.
6) Постанова КЦС ВС від 10.01.2019
у справі № 565/34/16-ц
https://reyestr.court.gov.ua/Review/79112658
Тлумачення пункту 32.3 статті 32
Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» дозволяє
зробити висновок, що сторони в договорі можуть як зменшувати, так і збільшувати
розмір пені.
Немає коментарів:
Дописати коментар