ВИКОНАННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ У ПРАКТИЦІ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

 

Виконання зобов’язань у практиці Касаційного цивільного суду

1) Постанова ОП КЦС ВС від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц

https://reyestr.court.gov.ua/Review/95532945

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

У справі, що переглядається, з урахуванням встановлених судами обставин, підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди між сторонами є факт її завдання відповідачу, а рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 березня 2014 року у справі № 180/149/14-ц конретизовано її розмір (97 450,00 грн) та визначено спосіб компенсації (грошові кошти).

Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад.

Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади згідно яких здійснюється виконання зобов`язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов`язань, серед яких: належне виконання зобов`язання; реальне виконання зобов`язання; справедливість добросовісність та розумність (частина третя статті 509 ЦК України).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

У справі, що переглядається, з урахуванням того, що рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 березня 2014 року у справі № 180/149/14-ц конретизовано розмір компенсації моральної шкоди (97 450,00 грн) та визначено спосіб її компенсації (грошові кошти), то боржник в зобов`язанні про компенсацію моральної шкоди мав сплатити на користь кредитора (відповідача) саме 97 450,00 грн.

 

 

2) Постанова КЦС ВС від 23.01.2019 у справі № 757/46709/16-ц

https://reyestr.court.gov.ua/Review/79411839

Тлумачення положень статті 527 ЦК України свідчить, що кредитору дозволяється не приймати самостійно виконання зобов'язання у разі його переадресування, під яким розуміється уповноваження кредитором іншої особи на прийняття виконання від боржника, якщо така можливість передбачена договором, актом цивільного законодавства або ж випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Уповноважена кредитором особа приймає виконання (тобто вчиняє фактичні дії, зокрема щодо прийняття майна) без заміни кредитора, і всі правові наслідки настають для кредитора. Під уповноваженою особою слід розуміти будь-яку особу, яка має повноваження від кредитора на прийняття виконання обов'язку боржником або іншою особою. Такі повноваження можуть бути визначені, зокрема: у договорі між кредитором уповноваженою особою; у договорі між боржником та кредитором; кредитором у виданій ним довіреності.

За загальним правилом, передбаченим у статті 531 ЦК України, виконання обов'язку достроково є правом боржника, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Як наслідок, виконання обов'язку боржником достроково є належним виконанням, якщо заборона не зумовлена договором, актами цивільного законодавства, сутністю зобов'язання або звичаями ділового обороту. При цьому в договорі між боржником та кредитором може бути встановлена процедура здійснення права на дострокове виконання.

 

3) Постанова КЦС ВС від 25.03.2020 у справі № 756/1381/17-ц

https://reyestr.court.gov.ua/Review/88460776

Тлумачення статті 902 ЦК України свідчить, що за загальним правилом виконавець в договорі про надання послуг має надати послугу особисто. Проте не виключається, що сторони в договорі про надання послуг встановлять право виконавця покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, але виконавець залишається відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. При покладенні на іншу особу виконання договору про надання послуг не відбувається виникнення обов`язку в іншої особи. Зрозуміло, що покладення виконання на іншу особу не робить її стороною в зобов`язанні, яке виникло на підставі договору про надання послуг, та не створює для неї жодних прав і обов`язків. По своїй суті дії іншої особи з виконання договору про надання послуг є діями самого виконавця. При цьому виконавець залишається стороною зобов`язання, яке виникло на підставі договору про надання послуг.

4) Постанова КЦС ВС від 17.04.2019 у справі № 519/654/17

https://reyestr.court.gov.ua/Review/81360233

Тлумачення абзацу другого частини п'ятої статті 261 та абзацу другого частини першої статті 1049 ЦК України свідчить, що у разі якщо строк повернення позики визначений моментом пред'явлення вимоги, то позику потрібно повернути протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги і перебіг позовної давності в такому випадку починається після спливу тридцяти днів.

5) Постанова КЦС ВС від 10.01.2019 у справі № 320/4274/16-ц

https://reyestr.court.gov.ua/Review/79112666

Тлумачення частини другої статті 530, пункту 3 частини першої статті 1006 ЦК України дозволяє зробити висновок, що у разі відсутності домовленості між повіреним та довірителем про встановлення строку (терміну) передачі одержаного у зв'язку з виконанням доручення, така передача має відбуватися негайно.

При цьому для довірителя не потрібно пред'являти вимогу про передачу одержаного у зв'язку з виконанням доручення, оскільки пункт 3 частини першої статті 1006 ЦК України є виключенням, що допускається частиною другою статті 530 ЦК України.