СТРАХОВІ СПОРИ

 

Страхові спори в практиці Верховного Суду

1) Постанова ВС ОП КЦС від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17

https://reyestr.court.gov.ua/Review/79472438

Реальним (від лататинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії. по своїй юридичній сутності договір страхування, за загальним правилом, є реальним договором.

В статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Тлумачення статей 215 та 216 ЦК України свідчить, що учасники цивільних відносин не можуть на рівні того чи іншого договору здійснювати його кваліфікацію як недійсного (нікчемного чи оспорюваного), визначати правові наслідки нікчемності правочину. За домовленістю сторін можуть змінюватися тільки правові наслідки оспорюваного правочину.

2) Постанова ВС КЦС від 10 березня 2021 року у справі № 753/731/16

https://reyestr.court.gov.ua/Review/95502347

Тлумачення п.3 ч.1 ст.989 ЦК України свідчить, що переддоговірний обов`язок страхувальника надати страховику достовірні відомості про об`єкти страхування і фактори ризику є проявом найвищої добросовісності (доктрина uberrima fides) і пов`язаний з ризиковим характером договору страхування. По суті страховику потрібна інформація для оцінки страхового ризику. Нікчемність другого договору страхування пов`язується із невиконанням переддоговірного обов`язку, який має суттєве значення для виконання майбутнього договору страхування. Цивільне законодавство не містить вказівки про те, який стандарт розкриття інформації майбутнім страхувальником має бути застосований. З урахуванням принципів цивільного права, слід зробити висновок, що для розкриття інформації майбутнім страхувальником потрібно застосувати конструкцію «розумного повідомлення про ризик», тобто, майбутній страхувальник повинен надати інформацію, яку він знає або повинен знати щодо об`єкта, який страхується.

У справі, що переглядається, відповідно до даних із централізованої бази даних МТСБУ станом на момент укладення договору страхування від 15.03.2014 № АС/7858283 в ній містилася інформація про різні автомобілі BMW X5 державний номер НОМЕР_1 і різних страхувальників. Очевидно, що розумна і обачна людина не може допустити існування ситуації, за якої різні транспортні засоби (BMW X5) належні різним власникам мають одинакові державні номерні знаки. З урахуванням саме таких обставин та застосовуючи конструкцію «розумного повідомлення про ризик» слід констатувати, що страхувальник не міг повідомити страховика про те, що стосовно його об`єкта страхування укладені інші договори страхування. Тому суди зробили обґрунтований висновок про те, що страхувальник не порушував вимоги частини 1 пункту 3 статті 989 ЦК України, відсутні підстави для констатації нікчемності договору страхування від 15 березня 2014 року № АС/7858283 та задовольнили позов.

3) Постанова ВС КЦС від 09 січня 2019 року у справі № 638/2795/16-ц

https://reyestr.court.gov.ua/Review/79231643

Тлумачення п.п.37.1.3. п.37.1. ст.37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» свідчить, що порушення потерпілим передбаченого законом обов'язку, зокрема надання страховику пошкодженого транспортного засобу не в тому вигляді, в якому він знаходився після ДТП, є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування лише у тому разі, якщо такі порушення унеможливили МТСБУ встановити розмір заподіяної шкоди.

4) Постанова ВС КЦС від 21.01.2021 року в справі № 337/5617/19

https://reyestr.court.gov.ua/Review/94591650

За загальним правилом обсяг договірної відповідальності регулюється в ЦК нормами, які мають диспозитивний характер.

Тобто, сторони при укладанні конкретного виду договору можуть регулювати їх самостійно.

Проте свобода у визначенні обсягу договірної відповідальності не безмежна, оскільки законодавець встановлює межі саморегулювання, гарантуючи охорону інтересів окремих учасників цивільного обороту (зокрема, споживачів) за допомогою встановлення імперативної заборони (ex ante).

Тому правочин, яким скасовується або обмежується відповідальність за умисне невиконання або неналежне виконання зобов’язання, є нікчемним. З урахуванням правил, закріплених в ст.217 ЦК, нікчемною буде лише та частина договору (його пункти), в якій передбачено про скасування або обмеження відповідальності. При цьому, це не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо буде встановлено, що договір був би укладений сторонами і без включення до нього умов про скасування або обмеження відповідальності за умисне порушення зобов’язання.

У договорі добровільного страхування наземного транспорту № 556/14-Т/ЗП1 від 26 лютого 2014 року сторони обумовили, що у разі вирішення питання про стягнення грошових коштів з винної сторони за даним договором в судовому порядку нарахування пені на час розгляду судової справи не здійснюється (пункт 30.3).

Тлумачення пункту 30.3 договору добровільного страхування наземного транспорту № 556/14-Т/ЗП1 від 26 лютого 2014 року свідчить, що цей пункт договору охоплює собою й випадки скасування відповідальності за умисну не сплату страхового відшкодування, тобто спрямований на скасування відповідальності на час розгляду судової справи, обмеження відповідальності за умисне порушення зобов'язання. Тому пункт 30.3 договору добровільного страхування наземного транспорту № 556/14-Т/ЗП1 від 26 лютого 2014 року в частині скасування відповідальності на час розгляду судової справи за умисну не сплату страхового відшкодування є нікчемним на підставі частини третьої статті 614 ЦК України. За таких обставин суд апеляційної інстанції неправильно визначив період нарахування пені.

5) Ухвала ВП ВС від 27 квітня 2021 року у справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21)

https://reyestr.court.gov.ua/Review/96669485

20. Підхід за якого потерпілий в будь-якому випадку повинен звернутися із заявою (позовом) до страхової компанії, у якій застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди, не розрахований на ті випадки, коли на момент настання страхового випадку страхова компанія позбавлена членства в МТСБУ і перебуває в стані припинення (банкрутства) або фактично не здійснює діяльності. У таких випадках цей підхід є несправедливим, адже очевидно, що потерпіла особа в ДТП, навіть стягнувши із такого страховика страхове відшкодування на підставі судового рішення, не отримає реального відшкодування завданої в ДТП шкоди. Натомість скасування судового рішення, яким стягнуто шкоду безпосередньо з винної особи, в такому разі призведе до неможливості відновлення прав потерпілого.

21.Колегія суддів Другої судової палати КЦС у складі ВС за умови відсутності процесуальної можливості іншого, зазначила, що вважає за необхідне відступити від висновків ВП ВС, викладених у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) та від 03 жовтня 2018 року в справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) шляхом їх конкретизації та зазначення виключень із загального правила відповідальності страхової компанії за шкоду спричинену страхувальником, а саме що у разі, якщо страхова компанія позбавлена ліцензії, виключена із МТСБУ, перебуває в стані припинення (банкрутства), фактично не здійснює діяльності, ці висновки не застосовуються та потерпілий може звернутися, з позовом про стягнення шкоди безпосередньо до особи, яка її завдала.