1) Постанова КЦС ВС від 25.03.2020 у справі № 756/1381/17-ц
https://reyestr.court.gov.ua/Review/88460776
Тлумачення статті 902 ЦК України
свідчить, що за загальним правилом виконавець в договорі про надання послуг має
надати послугу особисто. Проте не виключається, що сторони в договорі про
надання послуг встановлять право виконавця покласти виконання договору про
надання послуг на іншу особу, але виконавець залишається відповідальним в
повному обсязі перед замовником за порушення договору. При покладенні на іншу
особу виконання договору про надання послуг не відбувається виникнення
обов’язку в іншої особи. Зрозуміло, що покладення виконання на іншу особу не
робить її стороною в зобов’язанні, яке виникло на підставі договору про надання
послуг, та не створює для неї жодних прав і обов’язків. По своїй суті дії іншої
особи з виконання договору про надання послуг є діями самого виконавця. При
цьому виконавець залишається стороною зобов’язання, яке виникло на підставі
договору про надання послуг.
2) Постанова КЦС ВС від 10.03.2021
у справі № 753/731/16-ц
https://reyestr.court.gov.ua/Review/95502347
Тлумачення як статті 3 ЦК України
загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади
(принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела
правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають
відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що
загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Тлумачення п.3 ч.1 ч.1 ст.989 ЦК України свідчить, що переддоговірний обов`язок страхувальника
надати страховику достовірні відомості про об`єкти страхування і фактори ризику
є проявом найвищої добросовісності (доктрина uberrima fides) і пов`язаний з
ризиковим характером договору страхування. По суті страховику потрібна
інформація для оцінки страхового ризику. Нікчемність другого договору
страхування пов`язується із невиконанням переддоговірного обов`язку, який має
суттєве значення для виконання майбутнього договору страхування. Цивільне
законодавство не містить вказівки про те, який стандарт розкриття інформації
майбутнім страхувальником має бути застосований. З урахуванням принципів
цивільного права, слід зробити висновок, що для розкриття інформації майбутнім
страхувальником потрібно застосувати конструкцію «розумного повідомлення про
ризик», тобто, майбутній страхувальник повинен надати інформацію, яку він знає
або повинен знати щодо об`єкта, який страхується.
У справі, що переглядається,
відповідно до даних із централізованої бази даних МТСБУ станом на момент
укладення договору страхування від 15 березня 2014 року № АС/7858283 в ній
містилася інформація про різні автомобілі BMW X5 державний номер НОМЕР_1 і різних
страхувальників. Очевидно, що розумна і обачна людина не може допустити
існування ситуації, за якої різні транспортні засоби (BMW X5) належні різним
власникам мають одинакові державні номерні знаки. З урахуванням саме таких
обставин та застосовуючи конструкцію «розумного повідомлення про ризик» слід
констатувати, що страхувальник не міг повідомити страховика про те, що стосовно
його об`єкта страхування укладені інші договори страхування. Тому суди зробили
обґрунтований висновок про те, що страхувальник не порушував вимоги частини 1
пункту 3 статті 989 ЦК України, відсутні підстави для констатації нікчемності
договору страхування від 15 березня 2014 року № АС/7858283 та задовольнили
позов.
3) Постанова КЦС ВС від 10.03.2021
у справі № 607/11746/17
https://reyestr.court.gov.ua/Review/95532879
З урахуванням принципів цивільного
права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо
дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися
судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.
Перекваліфікація відповідного
договору може мати місце, зокрема, при: (а) недійсності договору (зокрема,
удаваності договору); (б) тлумаченні змісту договору. Перекваліфікація договору
можлива тільки в тих випадках, коли вона відбувається в межах спору, що
стосується такого договору. Саме такий висновок зумовлений тим, що по своїй
суті перекваліфікація направлена на з’ясуванні справжньої волі сторін договору,
який перекваліфіковується в інший. А це, відповідно, можливо зробити тільки в
рамках спору щодо такого договору.
Презумпція вини особи має бути
спростована тільки за умови, якщо буде встановлено, що саме внаслідок дій або
бездіяльності конкретної особи завдано збитків. Тому тільки за умови
встановлення конкретної особи, яка завдала збитків, відбувається розподіл тягаря
доказування: (а) позивач повинен довести наявність збитків та причинний
зв’язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.
У справі, що переглядається:
при кваліфікації відносин сторін
між позивачем та відповідачем суди не врахували, що експедитором за договором
транспортного експедирування може бути тільки суб`єкт господарювання. В справі
не встановлено, що відповідач є суб`єктом господарювання;
установлені судами попередніх
інстанцій факти, зміст розписки від 11 вересня 2017 року та тлумачення її
змісту (зокрема, з урахуванням намірів сторін, які вони виражали при вчиненні
правочину)дозволяють зробити висновок проте, що між ОСОБА_2 (комісіонер) та
ОСОБА_1 (комітент) укладено договір комісії на вчинення правочинів по придбанню
автомобілів на території Швецарської Конфедерації;
комісіонер порушив зобов`язання і
допустив втрату майна (грошових коштів в розмірі 549 461,51 грн) комітента;
комісіонер не довів, що втрата
майна відбулася не з його вини;
за таких обставин, 549 461,51 грн
слід стягнути як реальні збитки, а тому оскаржені рішення належить змінити,
виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
4) Постанова КЦС ВС від 30.09.2020
у справі № 559/1605/18
https://reyestr.court.gov.ua/Review/92065561
У договорі про надання туристичних
послуг (на туристичне обслуговування) № GR20068043 від 07 червня 2018 року
сторони домовилися про те, що:
за загальним правилом обсяг
договірної відповідальності регулюється в ЦК нормами, які мають диспозитивний
характер. Тобто, сторони при укладанні конкретного виду договору можуть
регулювати їх самостійно. Проте свобода у визначенні обсягу договірної відповідальності
не безмежна, оскільки законодавець встановлює межі саморегулювання, гарантуючи
охорону інтересів окремих учасників цивільного обороту (зокрема, споживачів) за
допомогою встановлення імперативної заборони (ex ante). Тому правочин, яким
скасовується або обмежується відповідальність за умисне невиконання або
неналежне виконання зобов`язання, є нікчемним. З урахуванням правил,
закріплених в статті 217 ЦК, нікчемною буде лише та частина договору (його
пункти), в якій передбачено про скасування або обмеження відповідальності. При
цьому, це не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому,
якщо буде встановлено, що договір був би укладений сторонами і без включення до
нього умов про скасування або обмеження відповідальності за умисне порушення
зобов`язання.
У справі, що переглядається, з
урахуванням меж касаційного перегляду, встановлені судами обставини, дозволяють
зробити висновок, що: в договорі про надання туристичних послуг (на туристичне
обслуговування) № GR20068043 від 07 червня 2018 року відбулося обмеження
договірної відповідальності (зменшення розміру пені із трьох відсотків до
0,01%, встановлення граничного розміру пені - 2000 грн) без врахування
імперативної заборони передбаченої частиною третьою статті 614 ЦК України;
умови договору № GR20068043 від 07 червня 2018 року щодо зменшення розміру пені
із трьох відсотків до 0,01% та встановлення граничного розміру пені - 2000 грн
слід кваліфікувати як нікчемні; до правовідносин сторін слід застосовувати
розмір пені передбачений в частині п`ятій статті 10 Закону України «Про захист
прав споживачів».
За таких обставин, суд апеляційної
інстанції зробив неправильний висновок, що сторонами договору встановлено
максимальний розмір неустойки, яка підлягає стягненню - 2 000 грн, то розмір
неустойки за порушення туроператором умов договору не може перевищувати цю
суму. Тому постанова апеляційного суду в оскарженій частині підлягає скасуванню
Натомість суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що до правовідносин сторін
слід застосовувати частину п`яту статті 10 Закону України «Про захист прав
споживачів».
5) Постанова КЦС ВС від 15.04.2020
у справі № 643/14079/17
https://reyestr.court.gov.ua/Review/88857167
договір зберігання може укладатися
із зберігачем чи професійним зберігачем. При цьому, правовий статус (зберігач
чи професійний зберігач) впливає на ті обставини, які виключають
відповідальність зберігача (професійного зберігача) за втрату речі. Кваліфікуючою
ознакою професійного зберігача є те, що особа, що здійснює зберігання на
засадах підприємницької діяльності. Тобто така діяльність має здійснюватися
особою, яка є підприємцем, систематично. За загальним правилом, за втрату речі,
під час строку зберігання, зберігач відповідає, якщо: відбулося порушення
обов’язку повернути поклажодавцеві у схоронності річ; поклажодавцеві завдано
збитків у вигляді втрати речі; наявний причинний зв’язок між діями
(бездіяльністю) зберігача і негативними наслідками, що виявились результатом
таких дій (бездіяльності); вини зберігача у настанні щодо речі негативних
наслідків, яка проявилась у будь-якій формі, тобто умислу чи необережності
зберігача до невиконання чи неналежного виконання своїх обов’язків. Натомість
професійний зберігач має довести наявність втрату речі сталася внаслідок
непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи
її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої
необережності поклажодавця. У всіх інших випадках, навіть якщо вини
професійного зберігача немає, він зобов’язаний відшкодувати збитки
поклажодавцеві. У разі якщо зберігання здійснюється зберігачем після закінчення
строку зберігання, то зберігач відповідає лише за наявності його умислу або
грубої необережності. Розмір збитків завданих втратою речі зберігачем має
доводитися поклажодавцем (кредитором).
6) Постанова КЦС ВС від 11.06.2020
у справі № 2209/2626/12
https://reyestr.court.gov.ua/Review/89824672
за загальним правилом, договір
зберігання є реальним, тобто вважається укладеним з моменту передачі
поклажодавцем речі зберігачу. Розписка, квитанція або інший документ є
документом, який видається зберігачем поклажодавцю за договором зберігання,
підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи
отримання зберігачем від поклажодавця певної речі (речей).
7) Постанова КЦС ВС від 03.04.2019
у справі № 463/3605/16-ц
https://reyestr.court.gov.ua/Review/80980391
Добросовісність (пункт 6 статті 3
ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю,
відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного
правовідношення.
Тлумачення статті 629 ЦК України
свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне
право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням
зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права),
які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором,
може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін;
(2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в
односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4)
припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5)
недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на
підставі рішення суду).
У постанові Верховного Суду у
складі Об'єднаноїПалати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у
справі № 753/11000/14-ц зроблено висновок, що у разі, якщо з'ясувати справжній
зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до
тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті
213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra
proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem -
слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка
включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з
неясністю такої умови.
Як свідчить аналіз договору
добровільного страхування наземного транспорту № 457/15-Т/ЛВ від 31 серпня 2015
року сторони визначили, що саме на страховика покладається обов'язок вжити
заходів щодо оформлення в подальшому всіх необхідних документів для своєчасної
виплати страхового відшкодування та затвердити форму абандону.
Суди не встановили, що страховик на
підставі пункту 27.13. договору добровільного страхування наземного транспорту
№ 457/15-Т/ЛВ від 31 серпня 2015 року відстрочував прийняття рішення про
виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування.
За таких обставин суд першої
інстанції, встановивши, що ПАТ «СК «Арсенал Страхування» не довела, що позивач
отримувала вимогу про оформлення абандону, зробив правильний висновок про
задоволення позову. Натомість апеляційний суд скасував законне й обґрунтоване
рішення суду першої інстанції.
8)Постанова КЦС ВС від 18.03.2020 у
справі № 456/2946/17
https://reyestr.court.gov.ua/Review/88337788
Сторони мають право укласти
договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До
відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах
положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться
у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із
суті змішаного договору (частина друга статті 628 ЦК України).
По своїй суті договір № 1107/1а від
11 липня 2017 року є змішаним, оскільки в ньому містяться елементи різних
договорів.
В частині регулювання відносин між
ПП «Дуоком Плюс» та ОСОБА_1 договір № 1107/1а від 11 липня 2017 року є
договором про надання послуг.
Не можна вважати неукладеним
договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін
свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті
питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від
встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи
повного виконання сторонами. У такому разі визнання вказаного договору
укладеним не буде належним способом захисту
у статті 629 ЦК України закріплено
один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість
договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони
набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.
Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1)
розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в
судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у
випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на
підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору
(нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)
Суд першої інстанції встановив, що
ПП «Дуоком Плюс» виконало свої зобов`язання перед ОСОБА_1 відповідно до
договору № 1107/1а від 11 липня 2017 року щодо інформаційного забезпечення та
сприяння в підписанні між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 не виконала зобов`язання, передбачені вказаним договором,
не оплатила виконавцеві за зазначену договором послугу, а тому необхідно
стягнути з ОСОБА_1 на користь ПП «Дуоком Плюс» суму боргу в розмірі 44 200 грн
за договором № 1107/1а від 11 липня 2017 року.
За таких обставин, суд першої
інстанції зробив правильний висновок про задоволення первісного позову та
відмову у задоволенні зустрічного позову. Натомість апеляційний суд скасував
законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
9) Постанова КЦС ВС від 10.01.2019
у справі № 320/4274/16-ц
https://reyestr.court.gov.ua/Review/79112666
Тлумачення ч.2 ст.530, п.3 ч.1 ст.1006 ЦК України дозволяє зробити висновок,
що у разі відсутності домовленості між повіреним та довірителем про
встановлення строку (терміну) передачі одержаного у зв'язку з виконанням доручення,
така передача має відбуватися негайно.
При цьому для довірителя не потрібно пред'являти вимогу про передачу одержаного у зв'язку з виконанням доручення, оскільки п.3 ч.1 ст.1006 ЦК України є виключенням, що допускається ч.2 ст.530 ЦК України.
Немає коментарів:
Дописати коментар