Трохи про виключні права
1)Постанова КЦС ВС від 08.05.2019 у
справі № 646/1750/17
https://reyestr.court.gov.ua/Review/82001334
Визначення переліку прав
інтелектуальної власності, які підлягають спадкуванню, має здійснюватися із
врахуванням положень ст.1218 та 1219 ЦК України. Їх тлумачення, крізь призму
наявності майнових та особистих немайнових прав інтелектуальної власності,
дозволяє стверджувати, що спадкуватися можуть тільки майнові права. Як
наслідок при визначенні спадкового активу який складається із прав
інтелектуальної власності необхідно встановити чи відносяться відповідні права
до майнових. Згідно ч.1 ст.424 ЦК України до майнових прав інтелектуальної
власності належить: право на використання об`єкта права інтелектуальної
власності; виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної
власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об`єкта
права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;
інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Відповідно до ч.2 ст.425 ЦК майнові
права інтелектуальної власності є чинними протягом строків, встановлених цим
Кодексом, іншим законом чи договором. Тому майнові права можуть спадкуватися
протягом строків їх чинності. В ЦК України для різних майнових прав встановлені
відмінні строки їх чинності (зокрема ст.446, 456, 465, 475, 475, 488, 496 ЦК
України). Проте це не виключає наявність винятків. Наприклад, майнові права на
торговельну марку, за загальним правилом, є чинними протягом десяти років (ст.496
ЦК України), Виключенням, у такому разі, є право на добре відому торговельну
марку, оскільки воно не залежить від тих чи інших строків.
Тлумачення ст.428 ЦК України
свідчить, що в ній передбачено конструкцію спільності прав інтелектуальної
власності. При цьому законодавець не пов`язує спільну належність прав
інтелектуальної власності із правовим режим спільної власності, оскільки вона є
притаманною для речових відносин. У тому разі, якщо один із суб`єктів, яким
спільно належать певні права інтелектуальної власності, вибуває внаслідок тих
чи інших підстав із цих правовідносин (зокрема, внаслідок смерті), то його
спадкоємець (спадкоємці) можуть заявляти вимогу про визнання права
інтелектуальної власності.
2) Постанова КЦС ВС від 26.06.2019
у справі № 760/21858/16-ц
https://reyestr.court.gov.ua/Review/82769284
Тлумачення статті 33 Закону України
«Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» свідчить, що суб`єктом, який
може звертатися із позовом про визнання недійсним патенту може бути будь-яка
заінтересована особа. Оскільки у статті 33 Закону України «Про охорону прав на
винаходи і корисні моделі» не передбачено певних кваліфікуючих вимог до особи,
що звертається з відповідною вимогою.
3) Постанова КЦС ВС від 06.11.2019
у справі № 490/7017/16-ц
https://reyestr.court.gov.ua/Review/85493183
Усталеним є розуміння переважного
права як такого суб`єктивного цивільного право, яке надає його носієві
можливість пріоритетно перед іншими особами набути інше або здійснити існуюче
суб`єктивне право.
У ч.1 та 5 ст.40 Закону України
«Про охорону прав на сорти рослин» (в редакції чинній на момент виникнення
спірних правовідносин) закріплено, що володілець патенту має право передати
свої майнові права на сорт на підставі договору будь-якій особі, яка стає його
правонаступником. Ліцензійний договір та договір про передачу майнових прав
інтелектуальної власності на сорт рослин вважаються дійсними, якщо вони
укладені у письмовій формі і підписані сторонами.
Відповідно до частини третьої
статті 41 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» (в редакції чинній
на момент виникнення спірних правовідносин) після завершення строку чинності
майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, а також його
дострокового припинення чи відмови від них, відповідно до положень статей 50 і
51 цього Закону, цей сорт стає суспільним надбанням і його може вільно
використовувати будь-яка особа, з урахуванням положень частин другої і третьої
статті 38 цього Закону.
У частині першій статті 51 Закону
України «Про охорону прав на сорти рослин» (в редакції чинній на момент
виникнення спірних правовідносин) передбачено, що володілець патенту має право
відмовитися від майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин і
патенту, що засвідчує ці права, шляхом подання письмового повідомлення до
Компетентного органу.
Згідно частини четвертої статті 51
Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» (в редакції чинній на момент
виникнення спірних правовідносин) володілець патенту, який має намір
відмовитися від майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин і
патенту і водночас не є автором сорту (селекціонером), зобов`язаний повідомити
автора про цей намір. У цьому випадку автор сорту має переважне право на
одержання майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин і патенту
впродовж трьох місяців від дати отримання ним повідомлення.
У частині третій та четвертій
статті 12 ЦК України встановлено, що особа може відмовитися від свого майнового
права. Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі
здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства. Особа
може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право
іншій особі, крім випадків, встановлених законом.
Системне тлумачення вказаних норм
свідчить, що законодавець розмежовує конструкції «відмова від майнового права»
і «передача майнового права». Правовим наслідком відмови від майнового права
інтелектуальної власності на сорт рослин є те, що цей сорт стає суспільним
надбанням і його може вільно використовувати будь-яка особа. Тобто, при відмові
від майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин не відбувається їх
передачі іншому суб`єктові. Натомість при укладенні договору про передачу
майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин відбувається передача
(перехід) від одного суб`єкта до іншого. Відмінність правових конструкцій
«відмова від майнового права» і «передача майнового права» впливає і на вибір
правових норм, які регулюють відносини при відмові від майнового права і при
передачі (переході) майнового права.
Колегія суддів відхиляє аргумент
касаційної скарги про необхідність застосування до спірних правовідносин абзацу
другого пункту 1.3. Інструкції про реєстрацію договору про передачу майнового
права на сорт і договору про передачу права на використання сорту, затвердженої
наказом Міністерства аграрної політики України 21 лютого 2003 року № 244, з
таких підстав.
Відповідно до абзацу другого пункту
1.3. Інструкції про реєстрацію договору про передачу майнового права на сорт і
договору про передачу права на використання сорту, затвердженої наказом
Міністерства аграрної політики України 21 лютого 2003 № 244 власник сорту, який
не є автором сорту, може передати майнове право на сорт будь-якій фізичній або
юридичній особі, попередньо повідомивши про це автора (авторів) сорту. У цьому
разі автор (автори) сорту має переважне право на одержання майнового права і
патенту впродовж трьох місяців від дати отримання ним (ними) повідомлення.
У частині п`ятій статті 4 ЦК
України передбачено, що інші органи державної влади України, органи влади
Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що
регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених
Конституцією України та законом.
Тлумачення статті 4 ЦК України
свідчить, що у ній встановлено повний перелік нормативно-правових актів, якими
можуть регулюватися цивільні відносини. Крім Конституції України, ЦК України та
інших законів України, цивільні відносини можуть регулюватися, за загальним
правилом, лише такими підзаконними актами, як: акти Президента України, видані
у випадках, установлених виключно Конституцією України; постанови Кабінету
Міністрів України, що не суперечать положенням ЦК України та інших законів
України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням ЦК
України, або іншому закону, мають застосовуватися відповідні положення ЦК або
іншого закону. Інші органи державної влади України та органи влади Автономної
Республіки Крим можуть видавати нормативні акти, що регулюють цивільні
відносини, лише у випадках і в межах, установлених Конституцією України та
законом. Таким чином можливість видання актів цивільного законодавства на
підзаконному рівні для зазначених органів суттєвим чином обмежена.
На рівні Конституції України та
закону не передбачено можливості Міністерства аграрної політики України
приймати нормативні акти, які встановлюють переважне право автора сорту на
набуття майнових прав інтелектуальної власності та обов`язок суб`єкта майнових
прав інтелектуальної власності на сорт повідомляти автора сорту про їх передачу
іншій особі. Натомість в нормах ЦК України, Закону України «Про охорону прав на
сорти рослин» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не
закріплено переважного права автора сорту на набуття майнових прав
інтелектуальної власності на сорт та обов`язку суб`єкта майнових прав
інтелектуальної власності на сорт повідомляти автора сорту про їх передачу
іншій особі.
4) Постанова КЦС ВС від 16.06.2021
у справі № 760/20855/16-ц
https://reyestr.court.gov.ua/Review/97903449
Усталеним в цивілістичній доктрині
є те, що авторське право на твір виникає з моменту об`єктивізації твору. Для
набуття авторського права не вимагається реєстрації твору чи будь-якого
спеціального його оформлення, а також виконання яких-небудь інших формальностей.
Тобто в сфері авторського права одним з принципів є принцип автоматичної
охорони: охорона творові надається автоматично (фактом створення твору) і не
залежить від його реєстрації, депонування, проведення експертиз та інших дій.
Цим набуття авторського права істотно відрізняється, наприклад, від набуття
прав на торговельну марку (частина перша статті 494 ЦК України, стаття 10
Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»). За загальним
правилом в Україні застосовується реєстраційна система набуття прав на
торговельну марку, що передбачає проведення формальної та кваліфікаційної
експертизи.
Аналіз цивільного законодавства
свідчить, що недійсність реєстрації як приватно-правова категорія, покликана не
допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх
відновлювати. Правовим наслідком недійсності реєстрації в сфері інтелектуальної
власності по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого такою
реєстрацією (тобто вважається, що не відбулося виникнення/переходу виключних
прав взагалі).
Тому застосування недійсності
реєстрації в сфері інтелектуальної власності, як способу захисту, ефективне для
тих випадків, за яких для набуття виключного права застосовується реєстраційна
система набуття прав, а в інших випадках такий спосіб не присікає порушення
цивільних прав та інтересів та не відновлює їх.
5) Постанова КЦС ВС від 15.09.2021
в справі № 569/9366/17
https://reyestr.court.gov.ua/Review/99818609
Тлумачення статті 1107 ЦК України
свідчить, що договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної
власності - це група договорів у сфері інтелектуальної власності, які
спрямовані на набуття, зміну або припинення майнових прав на об`єкти права інтелектуальної
власності. На рівні частини першої статті 1107 ЦК до договорів щодо
розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності віднесено:
ліцензійний договір; договір про створення за замовленням і використання
об`єкта права інтелектуальної власності; договір про передання виключних
майнових прав інтелектуальної власності; інший договір щодо розпоряджання
майновими правами інтелектуальної власності. Цей перелік не є вичерпним,
оскільки законодавчо не можна передбачити все різнобарв`я договірних відносин у
сфері інтелектуальної власності. Зокрема, до інших договорів можна віднести:
договір між співавторами; договір про порядок розподілу прав на службові
об`єкти інтелектуальної власності; договір про передачу ноу-хау тощо
Немає коментарів:
Дописати коментар