ПРО ДОГОВОРИ ЩОДО РОЗПОРЯДЖЕННЯ МАЙНОВИМИ ПРАВАМИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Постанова КЦС ВС від 15.09.2021 в справі № 569/9366/17

https://reyestr.court.gov.ua/Review/99818609

перекваліфікація відповідного договору може мати місце, зокрема, при: (а) недійсності договору (зокрема, удаваності договору); (б) тлумаченні змісту договору. Перекваліфікація договору можлива тільки в тих випадках, коли вона відбувається в межах спору, що стосується такого договору. Саме такий висновок зумовлений тим, що по своїй суті перекваліфікація направлена на з`ясуванні справжньої волі сторін договору, який перекваліфіковується в інший. А це, відповідно, можливо зробити тільки в рамках спору щодо такого договору.

Тлумачення статті 1107 ЦК України свідчить, що договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності - це група договорів у сфері інтелектуальної власності, які спрямовані на набуття, зміну або припинення майнових прав на об`єкти права інтелектуальної власності. На рівні частини першої статті 1107 ЦК до договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності віднесено: ліцензійний договір; договір про створення за замовленням і використання об`єкта права інтелектуальної власності; договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Цей перелік не є вичерпним, оскільки законодавчо не можна передбачити все різнобарв`я договірних відносин у сфері інтелектуальної власності. Зокрема, до інших договорів можна віднести: договір між співавторами; договір про порядок розподілу прав на службові об`єкти інтелектуальної власності; договір про передачу ноу-хау тощо.

Системне тлумачення абзацу 1 ч.1 ст.216 ЦК України та п.1 ч.3 ст.1212 ЦК України свідчить, що:

(а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції;

(б) правила абзацу 1 ч.1 ст.216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція;

(в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України.

У справі, що переглядається:

звертаючись з цим позовом, ОСОБА_3 посилався на те, що між сторонами була досягнена усна домовленість щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, на виконання якої сплачені грошові кошти. Оскільки не була дотримана письмова форма такого договору, він є нікчемним, а тому сплачені на підставі неї кошти підлягають поверненню відповідно до ст.1212 ЦК України;

укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договір не може бути кваліфікований як договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності в розумінні статті 1107 ЦК, а тому недодержання письмової форми при його укладенні не свідчить про його нікчемність;

за таких обставин, установивши наявність договірних відносин між сторонами, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про те, що не можуть бути повернуті кошти з підстав, передбачених статтею 1212 ЦК України.