Стаття 626 ЦК України

🔥Постанова КЦСВС від 17.01.2014  № 757/26216/22-ц (61-10427 св 23):     

📎https://reyestr.court.gov.ua/Review/116388655

👨‍⚖️Суддя-доповідач: Луспеник Д. Д.

 ✅У разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України

✔️Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час

прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України діє у незміненій редакції з часу набрання чинності

цим Кодексом - 01 січня 2004 року. Так само незмінним залишається припис частини першої статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», який не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625

ЦК України, розмір процентів.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже,

у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження

№ 14-68цс18, пункти 17, 18, 26, 28), від 16 травня 2018 року у справі

№ 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18, пункти 21, 22, 25, 42, 45),

від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18)).

У постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження

№ 14-91цс22) Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання,

чи застосовуються положення частини другої статті 625 ЦК України

до правовідносин, які виникають внаслідок несвоєчасного виконання підтвердженого рішенням суду грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди, зробила такі висновки:

«91. У разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625

ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.

92. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України). Ні Закон № 266/94-ВР, ні Закон № 4901-VI

не обмежують дію статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання державою-боржником її грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежують можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625

ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовні лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами.

93. У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми

за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону № 4901-VI). Отже, цей припис не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів річних за прострочення держави-боржника.

94. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI).                З огляду на цей припис прострочення держави-боржника настає за сукупності

таких юридичних фактів: (1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; (2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його

надходження до органу ДКС України. Тому припис частини другої статті 625

ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди

з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.».

Інший підхід до визначення моменту початку прострочення держави у спірних правовідносинах (наприклад, ототожнення такого моменту з датою вчинення делікту чи датою набрання законної сили судовим рішенням про стягнення

з держави відшкодування) може зумовлювати недобросовісну поведінку стягувача (див.: пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада

2023 року у справі № 420/2411/19 (провадження № 11-422апп21)).

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що положення частини другої статті 625 ЦК України застосовні до спірних правовідносин. Позивач має право на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних за невиконання державою грошового зобов`язання, визначеного у рішенні суду.

Проте, суди помилилися у визначенні періоду, за який підлягають стягненню відповідні суми.

ОСОБА_1 просила стягнути інфляційні втрати та три проценти річних за період

із 27 вересня 2019 року (дата пред`явлення до виконання постанови слідчого

від 27 вересня 2019 року про відшкодування їй шкоди) по 29 серпня 2022 року

(дата направлення позивачем вимоги про сплату коштів, передбачених

статтею 625 ЦК України) у загальному розмірі 4 460 586,47 грн, на підтвердження чого надала відповідний розрахунок заборгованості, який суди вважали вірним.

Однак, із урахуванням правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження

№ 14-91цс22), Верховний Суд уважає, що три проценти річних та інфляційні втрати за прострочення виконання рішення суду (постанови слідчого про відшкодування шкоди) слід стягувати не з дати пред`явлення до виконання такої постанови,

а з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа (частина четверта статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень») і включно до дня,

що передує дню повного виконання судового рішення.

Отже, три місяці для виконання постанови слідчого від 27 вересня 2019 року

про відшкодування шкоди, пред`явленої до виконання ДКС України в цей самий день, 27 вересня 2019 року, сплинули 27 грудня 2019 року. Тому днем початку прострочення держави-боржника та нарахування трьох процентів річних та індексу інфляції за частиною другою статті 625 ЦК України є 28 грудня 2019 року.

Застосовуючи принцип диспозитивності, що закріплений у статті 13 ЦПК України, за якою суд розглядає справи в межах заявлених позивачем вимог, колегія суддів уважає за можливе у спірних правовідносинах розмір заборгованості вирахувати по день направлення позивачем вимоги про сплату коштів, передбачених

статтею 625 ЦК України, включно, - 29 серпня 2022 року.

У цьому періоді було 976 днів прострочення. Тому розмір трьох процентів річних

за цей період склав:

- з 28 грудня 2019 року по 31 грудня 2019 року - 4 дні = 9 664 242,00 грн х 4 дні

х 3 % / 365 днів = 3 177,29 грн;

- з 01 січня 2020 року по 31 січня 2020 року - 366 днів = 9 664 242,00 грн х 366 днів х 3 % / 366 днів = 289 927,26 грн;

- з 01 січня 2021 року по 31 січня 2021 року - 365 днів = 9 664 242,00 грн х 365 днів х 3 % / 365 днів = 289 927,26 грн;

- з 01 січня 2022 року по 29 серпня 2022 року - 241 день = 9 664 242,00 грн х

241 день х 3 % / 365 днів = 191 431,42 грн.

Отже, загальний розмір трьох процентів річних за період із 28 грудня 2019 року

по 29 серпня 2022 року включно становить 774 463,23 грн (3 177,29+289 927,26+289 927,26+191 431,42).

З огляду на компенсаторний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Інакше кажучи,

з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення,

та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19, пункт 8.38)).

У справі, яка переглядається, Верховним Судом не встановлено обставин, за яких можливе зменшення суми процентів річних.

За даними Державної служби статистики України у 2020-2022 роках (https://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2010/ct/is_c/arh_isc/arh_iscm10_u.html) індекс інфляції склав:

- у 2020 році: січень - 100,2 %, лютий - 99,7 %, березень - 100,8 %, квітень -

100,8 %, травень -100,3 %, червень - 100,2 %, липень - 99,4 %, серпень - 99,8 %, вересень - 100,5 %, жовтень - 101,0 %, листопад - 101,3 %, грудень - 100,9 %;

- у 2021 році: січень - 101,3 %, лютий - 101,0 %, березень - 101,7 %, квітень -

100,7 %, травень -101,3 %, червень - 100,2 %, липень - 100,1 %, серпень - 99,8 %, вересень - 101,2 %, жовтень - 100,9 %, листопад - 100,8 %, грудень - 100,6 %;

- у 2022 році: січень - 101,3 %, лютий - 101,6 %, березень - 104,5 %, квітень -

103,1 %, травень -102,7 %, червень - 103,1 %, липень - 100,7 %, серпень - 101,1 %.

При цьому Верховний Суд ураховує правову позицію щодо розрахунку інфляційних втрат, викладену у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду

у складі Верховного Суду від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19,

у пункті 38.2 якої Об`єднана палата визначила методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Колегія суддів бере до уваги, що прострочення виконання рішення суду у грудні 2019 року не перевищує 15 днів, тому за цей місяць індекс інфляції

не враховується.

Таким чином, інфляційні втрати позивача від прострочення виконання зазначеної постанови слідчого від 27 вересня 2019 року про відшкодування шкоди склали:

3 679 155,74 грн (9 664 242,00 грн ? ((100,2/100) ? (99,7/100) ? (100,8/100)

? (100,8/100) х (100,3/100) ? (100,2/100) ? (99,4/100) ? (99,8/100) ? (100,5/100)

? (101,0/100) ? (101,3/100) ? (100,9/100) ? (101,3/100) ? (101,0/100) ? (101,7/100)

? (100,7/100) ? (101,3/100) ? (100,2/100) ? (100,1/100) ? (99,8/100) ? (101,2/100)

? (100,9/100) ? (100,8/100) ? (100,6/100) ? (101,3/100) ? (101,6/100) ? (104,5/100)

? (103,1/100) ? (102,7/100) ? (103,1/100) ? (100,7/100) ? (101,1/100)) -

9 664 224,00 грн = 9 664 242,00 грн х (1,002 х 0,997 х 1,008 х 1,008 х 1,003 х 1,002

х 0,994 х 0,998 х 1,005 х 1,01 х 1,013 х 1,009 х 1,013 х 1,01 х 1,017 х 1,007 х 1,013

х 1,002 х 1,001 х 0,998 х 1,012 х 1,009 х 1,008 х 1,006 х 1,013 х 1,016 х 1,045 х 1,031

х 1,027 х 1,031 х 1,007 х 1,011) - 9 664 242,00 грн = 9 664 242,00 грн

х 1,380697807943491- 9 664 242,00 грн = 3 679 155,74 грн.

Отже, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної

інстанції, не врахував указані вище норми матеріального права, які підлягали застосуванню, правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, які є релевантними у спірних правовідносинах, тому судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 й стягнення указаних вище сум.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах: від 12 лютого 2020 року у справі

№ 826/17656/16 (провадження № К/9901/32906/18, №К/9901/45930/18),

від 07 липня 2021 року у справі № 686/22674/20-ц (провадження № 61-4329св21),

є необґрунтованими, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові

від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22) відступила від висновку щодо застосування положень статті 625 ЦК України

у подібних правовідносинах, які виникають унаслідок порушення державою обов`язку з відшкодування шкоди у грошовому розмірі, визначеному у чинному рішенні суду.

Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча би в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила,

не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (див. постанови Великої Палати Верховного Суду: від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц,

від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 42), від 26 жовтня

2022 року у справі № 201/13239/15-ц (пункт 43), від 14 червня 2023 року у справі

№ 448/362/22 (пункт 66)). У такому випадку згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду: від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц

(пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93)).

Із цих підстав Верховний Суд відхиляє й посилання заявника касаційної скарги

на неврахування постанови Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі

№ 804/2076/17 (провадження К/9901/53148/18).

Щодо доводів касаційної скарги про неможливість нарахування та стягнення індексу інфляції та трьох процентів річних у правовідносинах, урегульованих спеціальним законодавством про виконавче провадження

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі

№ 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18, пункт 31,45) відступила

від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 20 січня

2016 року у справі № 6-2759цс15 (про те, що правовідносини стосовно виконання судових рішень урегульовані Законом України «Про виконавче провадження»

і до них не можна застосовувати приписи про цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України)), а також

від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15 (про те, що стаття 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 цього Кодексу не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України за наявності деліктних,

а не зобов`язальних правовідносин), та вказала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення; приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (пункт 45 постанови).

Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України.

Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не обмежує поширення дії статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання боржником (зокрема, державою) його грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами (див. постанови Великої Палати Верховного Суду: від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22, пункт 92), від 09 листопада 2023 року

у справі № 420/2411/19 (провадження № 11-422апп21, пункт 86)).

Указане спростовує відповідні доводи касаційної скарги